«За Крим ми нічим не гірші»

Краєм виноградної лози в Україні традиційно вважається Кримський півострів. Дніпропетровщина ж із виноградом і, тим паче, вином ніколи не асоціювалася. Принаймні в масовій свідомості. Тепер же саме на Дніпропетровщині доволі потужно заявив про себе рух, активісти якого сповнені рішучості розвивати виноградарство і виноробство в області. «За Крим ми нічим не гірші, — заявляє президент «Клубу виноградарів Придніпров’я» Олексій Сухоруков. — Ви тільки подивіться, чиїм виноградом там торгують? Значною мірою нашим — нікопольським, томаківським, апостолівським».

Дніпропетровщина вже й сьогодні за обсягами виробництва винограду посідає п’яте місце в Україні. З іншого боку, це ні про що не говорить. Адже є ще багато інших критеріїв, які характеризують рівень розвитку виноградарства. Зокрема, на сьогодні ще немає жодного сорту винограду, районованого на Дніпропетровщині. Як зізнаються в Інституті «Магарач», подібне нині неможливо навіть у принципі, бо потребує чималих коштів. Проте на дачах і присадибних ділянках виноград в області культивують активно. Дніпропетровці навіть виставляють свою продукцію на різноманітних фестивалях–конкурсах, де вже завойовували і призові місця. А одне з фермерських господарств у Синельниківському районі виноград культивує і взагалі на 4,5 гектара.

Серед тих, хто вирішив себе присвятити виноградарству, випадкових людей не буває. Бо посаджена лоза починає плодоносити тільки на 8–й рік. Щоб мати прибуток, за підрахунками членів «Клубу виноградарів Придніпров’я», треба посадити лозу на площі щонайменше один гектар. Але й це тільки для того, щоб принаймні триматися на плаву. Щоб нормально існувати родині, виноград необхідно вирощувати на 5 га, а щоб нормально розвиватися, і 20 гектарів не завадять.

Отож амбіції амбіціями, а життєві реалії вносять свої корективи, з якими не рахуватися неможливо. Втім у «Клубі виноградарів Придніпров’я», який об’єднав уже 60 ентузіастів, заявляють про стратегічну мету — районувати певні сорти винограду в області, чого б це не коштувало. Бо без цього будь–які плани залишаться на рівні нездійснених добрих намірів.

З виноробством ще складніше. Бо ліцензія на реалізацію хмільної продукції затягує на суму до 500 тисяч гривень. Навіть на одній тонні зібраного винограду таких грошей нині не заробиш.

Наша рідна держава і найменшої зацікавленості у розвитку виноградарства не виявляє. І навряд чи в найближчому майбутньому доводиться сподіватися хоч на якісь позитивні зрушення. Бо для того, щоб якийсь сорт винограду районувати, без дотації хоча б на 5 років на догляд, добрива тощо не обійтися. Адже лоза, як згадувалося, починає плодоносити ще через роки. І щоб дочекатися першого врожаю, знадобиться чимало терпіння.

При цьому ентузіасти з Придніпров’я ті ж Крим, Туреччину чи Середню Азію, традиційні зони виноградарства, перевершити й не збираються. Тут вони не романтики, а реалісти. Отож чітко бачать свою нішу. Якщо в Криму вирощують до 90 відсотків винограду технічного, тобто придатного для виробництва якісних сухих вин, то Придніпров’я є зоною, придатною для культивування сортів, з яких, в ідеалі, можна виготовляти напій столовий. «За обсягами ми, звісно ж, конкурувати не зможемо, а от за якістю — ще й як», — переконаний один з активістів «Клубу виноградарів Придніпров’я» Ігор Деркач. А якраз із цим на нашому ринку вина сутужно. На підтвердження цього дніпропетровські ентузіасти наводять переконливі цифри. Витративши всього–на–всього близько 5 тисяч гривень, з есенції, яка дає присмак вина, можна виготовити тонну напою. Якщо використовуєш натуральну сировину, для того обсягу знадобиться щонайменше 12 тисяч гривень. Тому справжнього вина у нас у продажу — тільки кожна п’ята пляшка. А мінімальна його вартість складає 23 гривні (від «Золотої амфори») чи 28 гривень (від «Магарачу»). Отож ентузіасти з «Клубу виноградарів Придніпров’я» рішуче налаштовані на налагодження у майбутньому виробництва якісного столового вина, яке вживатимемо навіть не як спиртний напій, а як звичайний продукт харчування.