Чи заженуть Порошенка в «регіональне» стійло?

«Ось прийде Порошенко, Порошенко все виправить!» — приблизно з таким настроєм Україна впродовж цілого місяця стежила за процесом ухваленням рішення одного, хоча й відомого політика. Наприкінці лютого голові ради НБУ Петру Порошенку запропонували очолити Мінекономіки, у відповідь той пообіцяв подумати. Ситуація безпрецедентна сама по собі, адже на будь–яку державну посаду, тим паче міністерську, у нашій країні заведено погоджуватися одразу й без жодних умов. Незвичності додавала ще й сама процедура: пропозицію Порошенкові озвучив сам глава держави (!) і ще до того, як підписав кадровий указ. Такої практики в Україні досі не існувало.

Перед минулими вихідними Порошенко публічно погодився. На своїй сторінці у соцмережах пафосно написав — «Поставивши на одну шальку терезів свої політичні амбіції, а на другу — ситуацію в економіці...». У крісло міністра Порох, як його називають в українському політикумі, сів не просто так, а маючи у теці грандіозний план: домогтися прозорості економічної політики, свободи підприємницької діяльності та ефективності використання ресурсів. Іншими словами, країна почула ті ж самі гасла, які періодично проголошує Президент, члени уряду та депутати всіх рангів.

Попри це, прихід Порошенка в Мінекономіки відзначали мало не оваціями. Особливо були щедрими на компліменти провладні політики, а також члени урядової команди. Прикметно, що «зрадника» (Петро Порошенко був одним з організаторів «помаранчевого» Майдану та соратником Президента Віктора Ющенка, а потім Прем’єра Юлії Тимошенко — Ред.) не таврувала й опозиція. Незалежні аналітики, зокрема політолог Вадим Карасьов, також оцінюють нове призначення компліментарно–позитивно. Мовляв, Кабмін перестає бути суто донецьким утворенням, поліпшується його імідж, особливо на Заході, а Петро Олексійович, як не крути, є хорошим менеджером. Який зможе домогтися зростання ВВП, а отже, й надходжень до держбюджету.

Утім, яким би класним управлінцем не був новий очільник Мінекономіки, подібний ажіотаж його призначення не пояснює. А глибинні процеси цього кадрового рішення — дещо глибше. Так, найбільше від «навернення» Порошенка виграє Президент Віктор Янукович: новий міністр, на відміну від членів його команди, має хорошу репутацію на Заході. А Фонд Петра Порошенка, скажімо, навіть готує спільні з Центром Європейської політики аналітичні публікації про співпрацю України та ЄС. Тож одне з багатьох дрібних прохань до Мінекономіки, які можуть з’явитися невдовзі — посприяти виділенню траншу кредиту МВФ. Другий аспект — медіа–ресурси, якими володіє урядовий неофіт. «5–й канал», «Коррєспондент», «Фокус» і «Форбс» мають аудиторію людей, які вважають себе незалежно мислячими.

Але найголовніший аспект заповнення цієї вакансії — політично–виборчий. Як відомо, сам Порошенко сказав — він балотуватиметься по рідному мажоритарному округу у Вінницькій області. Проте наші джерела в Партії регіонів стверджують дещо інше — від Петра Олексійовича згодом вимагатимуть піти шляхом Тігіпка. Узагалі останні два роки видалися для Порошенка непростими: після «наїздів» силовиків він нібито був змушений поступитися частиною своєї бізнес–імперії. Причому, не тільки кондитерського виробництва, а й віддав частину акцій «5–го каналу» особам, близьким до екс–очільника СБУ, а нині першого віце–прем’єра Валерія Хорошковського. Хоча сам Порошенко це заперечує. Але влада, мовляв, не обмежилася тільки інтересом до бізнесу Порошенка, а зацікавилася ще і його іншими активами.

«Злиття» Петра Порошенка з Партієї регіонів, якого так прагнуть нині лідери владної партії, втім, виглядатиме значно логічніше, ніж капітуляція «Сильної України». Адже свого часу партія Солідарності, яку очолював Порошенко, була одним із співзасновників ПР, а Петро Порошенко — співголовою Партії регіонів. Факт можливого злиття непрямо підтверджують і слова одного з батьків Партії регіонів Володимира Рибака. Коментуючи приєднання Тігіпка, той досить скептично відгукнувся про можливість вступу в «Регiони» «Єдиного центру» і політсили нинішнього спікера Верховної Ради Володимира Литвина, але водночас не називаючи імен, повідомив — його хотіла б залучити одну невелику партію з яскравим лідером.

...«Ціна питання» у цій ситуації залишається нез’ясованою. Власні амбіції Порошенко, мабуть, не задовольнить: свого часу він ледь не став Прем’єром — в «помаранчевій» команді, а у «регіоналів» нібито хотів працювати міністром фінансів. Посада очільника Мінекономіки для нього надто дрібна... Чи не єдине пояснення, яке лежить на поверхні, — держзакупки, якими розпоряджається міністр. Управління тендерами й може стати цукеркою для «шоколадного короля». А водночас і гачком, на якому триматимуть чиновника. Детальніше про цю схему може розповісти попередник Порошенка, чеський емігрант Богдан Данилишин.

Ну а Порошенкові, який балансує нині між поганим і примарним, доведеться зробити те, чого до нього не вдавалося нікому — стати своїм у чужій для нього «регіональній» команді. Аби досягти якщо не зростання ВВП, то хоча би особистих успіхів Януковича. «Йому буде важко спрацюватися, хоча він уміє сходитися з людьми, — сказав президент Центру економічного розвитку Олександр Пасхавер. — У цій команді він точно не свій. У нього навіть досвід підприємницької діяльності інший...»