Зниклі метри

Не секрет, що проблема забезпечення наших громадян житлом є однією із найгостріших. Особливо її відчувають молоді сім’ї, які потрапляють у замкнене коло: у провінції, де дешеві квадратні метри, немає роботи, а у великих містах і їхніх супутниках ціни б’ють світові рекорди. Парадокс, але столиця держави, більшість населення якої перебуває на межі бідності, а різниця між доходами сягає 40 разів, потрапила у п’ятдесятку міст із найдорожчим житлом. Так, за даними британського порталу Global Property Guide, Київ у цьому рейтингу посідає 43–тє місце — між елітним побережжям Чорногорії та словенською Любляною.

Реалізація державної політики, суть якої спрямована на поліпшення умов кредитування для молодих сімей та забезпечення квартирами тих із них, які найбільше потребують житла, — явище, скоріше, вибіркове, ніж системне. Більше того, навіть якщо поталанило, і Фонд молодіжного кредитування таки перерахував кошти забудовнику, держава не активно реагує на випадки, коли той виявляється не надто чесним на руку. І сім’я, якій для «квартирного щастя» не вистачило зовсім трохи, змушена самостійно шукати справедливості в судах.

Квартира–«рукавичка»

Молода 31–річна мама Олена Гаврилюк разом із чоловіком та сином мешкає у тісній київській квартирі разом зі свекрухою, братом чоловіка, його дружиною і сином. Ще три роки тому такої «рукавички» ніхто із них не передбачав. Адже у 2009 році тоді ще держслужбовцю Олені пощастило — Фонд молодіжного кредитування розглянув усі подані нею документи і таки погодився перерахувати суму на рахунок забудовника. Олені ж залишалося лише знайти квартиру на зазначену суму.

«У Фонді пропонували кілька варіантів, які нам не підійшли. А потім у газеті оголошень натрапила на досить вигідну пропозицію — ЗАТ «Інтеркомплектмонтажбуд» у селі Бузова Києво–Святошинського району анонсувало швидке закінчення будівництва багатоповерхівки і можливість отримання квартир шляхом купівлі акцій забудовника», — розповідає нам Олена.

За її словами, схема пропонувалася наступна: оскільки будівництво на той час було незавершене, безпосередньо квартиру купити не можна. Але пропонувалося укласти Договір уступки вимог з інвестором, який у свою чергу укладає договір із забудовником «Про участь у будівництві». Суть останнього така: інвестор (ним виявився заступник директора «Інтеркомплектмонтажбуду» Ігор Збіглей) купує пакет облігацій підприємства–забудовника на суму, яка відповідає ціні квартири. Товариство гасить цей пакет у визначений у договорі термін після завершення будівництва і зобов’язується надати пану Збіглею квартири у новозбудованому будинку в селі Бузова. Підписання ж з інвестором Договору уступки вимог передає право на отримання квартири третій особі, якою і стала Олена Гаврилюк.

Платіжки є — грошей немає?

«У березні 2009 року я підписала Договір уступки вимог з Ігорем Збіглеєм. До того часу директор ЗАТ «Інтеркомплектмонтажбуд» Віктор Наконечний видав йому довідку про те, що він повністю оплатив пакет облігацій і було підписано акт про погашення цих облігацій відповідно до договорів. Тобто підприємство отримало гроші від інвестора, — каже Олена Гаврилюк. — Проблеми почалися тоді, коли відбулося остаточне оформлення документів. ЗАТ «Інтеркомплектмонтажбуд» подало техпаспорт до виконкому сільської ради для видачі права власності кожному мешканцю у новозбудованому будинку. Але забудовник подав документи на всі квартири, крім кількох людей — саме тих, які уклали договір зі Збіглеєм». Коли Олена Гаврилюк звернулася до підприємства як власник новозбудованої квартири, там зробили вигляд, що взагалі не знають про її існування.

За словами Сергія Неділька — адвоката Олени і ще кількох людей, які не можуть отримати право власності на квартири у будинку «Інтеркомплектмонтажбуду», — директор Наконечний заявляє, що не отримував на рахунки підприємства грошей від Ігоря Збіглея. «Але це якась нісенітниця, — заявляє адвокат. — По–перше, Ігор Збіглей, як первинний інвестор при продажі своїх прав надав усі документи, що підтверджували факт його розрахунку за дані квартири із підприємством–забудовником. Та, навіть якщо припустити, що первинний інвестор Збіглей, підписавши попередню угоду, не вніс на рахунки підприємства кошти, то досить дивним є той факт, що через півроку потому директор підприємства Віктор Наконечний не помітив, що на рахунки не надійшли кошти, і підписав акти про передачу Збіглею у власність зазначених квартир. Адже довідку про 100% оплати коштів Наконечний підписав у квітні, а акт про пред’явлення облігацій на погашення та передачу квартир — аж у жовтні. У нього було достатньо часу, щоб усе перевірити». Примітна і ще одна деталь — у новозбудованому будинку діє ОСББ, і Олена Гаврилюк разом із тими мешканцями, які зараз не можуть отримати право власності на квартири, теж стала його членом. Причому створювалося воно на зборах, про які знав директор «Інтеркомплектмонтажбуду» Наконечний, в якого тоді зауважень щодо членства цих людей у спілці співвласників багатоквартирного будинку не було.

Поки справи Олени та інших обдурених на розгляді у Києво–Святошинському районному суді, жінка намагається закінчити ремонт у своїй квартирі, право на яку забудовник відмовляється визнати. Водночас директор «Інтеркомплектмонтажбуду» Віктор Наконечний не став коментувати для «УМ» ситуацію, не пояснив, як так сталося, що за документами оплата відбулася, а за його версією — ні. Лише порадив «не лізти туди, де розбирається суд» і наголосив, що тільки Феміда має виключне право на коментар інциденту.

Тим часом сторона захисту надала заперечення на позовну заяву Олени Гаврилюк. За словами адвоката Сергія Неділька, мотивація така: І. Збіглей як первинний інвестор не повідомив забудовника, що передає свої права третій особі. «Ця позиція є абсолютно хибною, адже у нас на руках є копії документів в яких чітко зазначається, що Збіглей повідомляв про те, що він продає свої права третім особам, і є відповіді директора Наконечного, що забудовник немає заперечень проти цього. — каже пан Неділько. — Я зараз веду не лише справу Олени, а і ще трьох мешканців таких квартир. У будь якому випадку — чекаємо рішень суду, але ми впевнені, навіть якщо між первинним інвестором і підприємством–забудовником виникли якісь непорозуміння, вони не мають стосунку до тих людей, які заплатили за свої квартири і мають повне право на них».