Кілька місяців тому в Харкові вшановували пам’ять Фрітьофа Нансена. На цьому заході був присутній Повноважний Посол Королівства Норвегія в Україні пан Олав Берстад, який невдовзі мав уже повертатися до себе на батьківщину. На добру згадку про Слобожанщину я подарував йому том творів Григорія Сковороди. Ясна річ, «великий українець» Сковорода й «норвежець тисячоліття» Нансен далекі один від одного. Вони не були сучасниками (Нансен народився через 67 років після того, як Сковороди не стало), належали до різних релігій, культур, соціальних станів, мали різну освіту й виховання... Та, бувши справжніми європейцями, ці знакові для України й Норвегії постаті по суті дуже близькі.

26 березня, напередодні Міжнародного дня театру, в Києві вручатимуть «Київську пектораль». Цього року театральна премія відзначає двадцятирічний ювілей. Дата, особливо у контексті нашого часу, дуже не стабільного, солідна. Тож для наступних поколінь її справедливо вирішили зафіксувати у вигляді ювілейного буклета, в якому зібрана інформація про всіх переможців цих двох десятиліть Незалежностi. Презентуючи видання, керівниця міського управління культури Світлана Зоріна ніби між іншим зауважила, що не завжди список лауреатів був укомплектований на сто відсотків — відомі випадки, коли ті чи інші номінації — а всього їх чотирнадцять — залишалися без переможців. Хтось сприйме це як просто інформацію: зрештою, все буває, і зняття тих чи інших номінацій «Київської пекторалі» — з об’єктивних причин! — також. Той, хто слідкує за премією вже не один рік, насторожиться: невже знову повториться минулорічна ситуація? Нагадаю, що дев’ятнадцята «Пектораль», усупереч рішенню експертів, «схудла» на кілька номінацій. Причому відомо це стало вже на самій церемонії нагородження, а номінантів навіть не запросили на сцену...