Вихід із глибокої ізоляції

В усьому цивілізованому світі дітей–аутистів «підтягують» до нормального стану ще в дошкільному віці, і більшість таких малят спокійно йдуть до звичайної школи, де вчаться на рівних із рештою дітей. У країнах Європи, США, Ізраїлі немає проблем із ранньою діагностикою аутизму, навчанням, ефективною реабілітацією та подальшим працевлаштуванням. На жаль, в Україні про це можна тільки мріяти. «Люди дощу» фактично перебувають у зоні відчуження, у глибокій ізоляції, яку ніхто і не приховує. Таку дитину майже нереально віддати в садочок або школу, навіть якщо маля до цього готове. Тому батьки змушені або займатися з малюком удома самостійно, перечитавши стоси літератури на цю тему, або шукати спеціалістів. «УМ» з’ясувала, до чого призводить «випадання» аутистів із загальної системи освіти, як із непростої ситуації «викручуються» батьки хворих малят і в чому фахівці бачать вихід.

77 аутистів у дитсадках — крапля в морі

За словами українських фахівців, такі діти в нашій країні мають право на освіту лише на папері. Для них немає ні дитячих садків, ні класів, ні шкіл, ні державних центрів. Тому більшість таких дітей змушена навчатися в індивідуальному порядку або не вчитися взагалі.

Приватні заклади, де з дитиною регулярно працюють фахівці, дають ефект, але далеко не в кожної родини на це вистачає коштів. Та й самих садочків і шкіл для малюків–аутистів украй мало. У державних поліклініках можна отримати лише декілька консультацій та поводити малюка на короткий курс занять. Решту мають виконувати самі батьки (нефахово, тому й результати «не фонтан» — діти нерідко стають інвалідами). Якщо з дитиною не займатися, вона досить швидко потрапляє у спецінтернат для дітей із розумовою відсталістю, де залишається назавжди. Або сидить удома, на шиї у батьків та держави.

Європейські експерти дивляться на це з жахом, оскільки в більшості випадків інвалідності малят можна запобігти. Досвід цивілізованих країн засвідчує: із аутистів нерідко виростають талановиті програмісти, музиканти, художники, науковці. Багатьох можна «підтягнути» до того, що вони зможуть працювати вантажниками, двірниками, пакувальниками, як і здорові люди. Але для цього потрібні рання діагностика та інтенсивна реабілітація, система закладів освіти для аутистів, гармонійно вписана в мережу наявних садочків та шкіл. Йдеться, зокрема, про інклюзивні групи та класи.

Інклюзія, тобто спільне навчання звичайних дітей та малят із особливими потребами, упродовж багатьох років дає чудові результати за кордоном. В Україні з цим біда — інклюзивних груп і класів на всіх не вистачає. За офіційними даними, в Києві функціонує лише 61 клас з інклюзивним навчанням, куди ходять близько 500 дітей із особливими потребами, зокрема й з аутизмом. У загальноосвітніх навчальних закладах столиці офіційно вчаться 7 учнів із розладами аутичного спектра. У київських дошкільних закладах — лише 18 дітей із таким діагнозом. Загалом в Україні інтегровано в загальноосвітні школи більше 120 тисяч дітей із особливими потребами. Лише 77 малюкам–аутистам пощастило потрапити до дитсадків. Крапля в морі...

Немає агресії, нормальний інтелект? «Зелене світло» для інклюзії!

Як зауважують фахів­ці, якщо дитина не агресивна, з інтелект–нормою, без органічних уражень, якщо їй 2–3 роки, то вона цілком може займатися в інклюзивному садочку. Якщо діагноз встановлений пізніше двох років, проявлена агресія, проблеми з інтелектом, то такій дитині допоможуть тільки в спеціалізованому дошкільному закладі.

«Існує думка, що аутисти можуть ходити до звичайного дитсадка, — розповідає член правління громадської організації «Фонд допомоги дітям із синдромом аутизму «Дитина з майбутнім» Інна Сергієнко. — Але це не так. Уявіть собі картину: 30 дітей у групі, на них один вихователь, одна няня. А тепер давайте віддамо туди двох аутистів. І що буде? Хто з ними проводитиме спеціальні заняття, хто буде здійснювати корекцію? Важко навіть встежити, аби дитина не полізла у вікно чи когось не штовхнула. Для того, щоб нормалізувати стан аутиста, йому потрібні індивідуальні заняття, не менше 20—30 годин на тиждень. В умовах звичайної групи в дитсадку це просто нереально.

З іншого боку, існує думка, ніби аутистам здатна допомогти тільки система індивідуальних занять із психологом, логопедом. Але без групи виникає інша проблема. У дитини розвивається тільки інтелект, логіка, а соціальна сфера «провисає». Без спілкування з іншими дітьми аутисти не соціалізуються. Вони не можуть висловлювати прохання, не знають, як підійти до іншої дитини, не вміють гратися разом і взагалі бояться контакту, уникають його. Це також недобре».

Інна Сергієнко наголошує, що найкращий варіант — це поєднання групових та індивідуальних занять в одній системі. А це можна зробити або в спеціалізованому садочку, куди ходять діти з рисами аутичного спектра, або в інклюзивній групі дитсадка.

Як пояснює професор кафедри психокорекційної педагогіки інституту імені Драгоманова Діна Шульженко, сьогодні в Україні працює фактично єдиний заклад навчально–реабілітаційного профілю повного дня для аутистів — київська школа–садок «Дитина з майбутнім». Ясна річ, один садок не може охопити всіх малят, які потребують допомоги. Тому Інститут корекційної педагогіки та психології НПУ імені Драгоманова розробив інклюзивну програму розвитку, навчання, виховання дітей дошкільного віку зі спектром аутистичних порушень. Зараз програма перебуває на розгляді в Міносвіти. Якщо її затвердять, у багатьох садочках відкриються інклюзивні групи, де аутисти зможуть навчатися за своєю програмою й одночасно бути в колективі зі здоровими дітлахами.

Зі спеціалізованого садочка до звичайної школи

Спеціалісти наголошують: якщо дитина вже пройшла реабілітацію в садочку, якщо в неї аутизм легкої форми, без органічних уражень, відсутня агресія, то вона може навіть іти до звичайної школи, навчатися там, як і решта дітей, за загальною програмою. Можливо, така дитина буде трохи сором’язлива, не надто активна в спілкуванні, але комфортно почуватиметься в колективі — за умов, якщо психолог у разі необхідності коригуватиме її стан. Як зауважує Інна Сергієнко, у кожній загальноосвітній школі мають бути і психолог, і логопед — кваліфіковані спеціалісти, які вміють працювати з «особливими» дітьми, зокрема з аутистами. Тільки в такому випадку спільне навчання принесе реальну користь.

Є діти, які після спеціалізованого садка можуть учитися в школі з інклюзією. Поруч на кожному уроці буде психолог, який у важку хвилину приведе школяра в нормальний стан, допоможе зорієнтуватися. Крім того, у другій половині дня з аутистами працюватимуть фахівці, щоб «підтягувати» дітей до нормального стану.

Досвід київської школи № 231, яка вже впродовж чотирьох років бере в інклюзивні класи «особливих» дітей (зокрема й аутистів), засвідчує: робота складна, але результативна. Адже йдеться не просто про вміння дітлахів читати і писати. Цьому можна навчитись і на індивідуальних заняттях. Ідеться про інтеграцію в суспільство, соціалізацію такої дитини. А це вже трансформація, яка кардинально змінює подальшу долю аутиста.

Як розповів «УМ» директор школи № 231 Ігор Маматказин, навчання в інклюзивних класах складається з двох етапів: власне уроки та розвиваючі заняття. У класі, крім основного вчителя, обов’язково присутній корекційний педагог. Його завдання — супроводжувати «особливу» дитину, у разі потреби присісти поруч, щось підказати, взяти за руку, заспокоїти. Для кожної дитини складають індивідуальний план із рекомендаціями педагогів, психолога, логопеда. Але при цьому всі діти — й аутисти зокрема — навчаються за загальноосвітньою програмою, оскільки саме в цьому полягає задум експерименту. У столичній школі намагаються побудувати таку систему, щоб діти з розладами аутичного спектру, затримкою психічного розвитку наздоганяли і вчилися на рівні з іншими, не відставали від однокласників. Керівництво прогресивної школи зауважує: такий підхід дає гарні результати для всіх. Аутисти, діти із затримкою психічного розвитку краще вчаться, не відчувають себе ізгоями, не страждають від дискримінації. А здорові дітлахи вчаться іти назустріч тим, хто потребує допомоги, не глузувати, не ображати їх.

«У нас навчається хлопчик із рисами спектра аутизму, який абсолютно спокійно перебуває в класі, — розповідає Ігор Валіджанович. — Спочатку, правда, було дуже складно, тому що він не міг спілкуватися з дітьми. Але зараз усе гаразд. У вересні ми плануємо взяти в нашу школу ще трьох дітей з аутизмом, які відвідували дитсадок «Дитина з майбутнім». Його «випускники» пройшли необхідну реабілітацію та зможуть учитися в одному з наших інклюзивних класів».

На сьогодні школа № 231 — єдина у своєму роді у столиці. Для того аби процес зрушив із мертвої точки, треба, щоб таких закладів освіти було багато.

«На мій погляд, держава має потурбуватися про те, щоб принаймні одна школа в районі мала інклюзивні класи. Слід організувати штат спеціалістів, які займатимуться з «особливими» дітьми. Тільки тоді можна буде говорити про те, що діти–аутисти реально ввійшли в державну систему освіти», — переконана Інна Сергієнко.

ДО РЕЧІ

Фонд «Дитина з майбутнім» зараз працює над тим, щоб зібрати якомога повнішу інформацію про кількість дітей із аутизмом по кожному регіону країни. Адже достовірної статистики немає. Інше завдання ентузіастів — формувати толерантне ставлення суспільства до аутистів. Для цього організовують відкриті уроки для школярів у звичайних школах. Учням розповідають, що таке аутизм, пояснюють, як важко «особливим» дітям знаходити спільну мову з навколишнім світом. Щоб діти, яким трохи більше пощастило з набором генів, не відштовхували аутистів, не ображали, не відганяли їх від себе. Також Фонд запрошує міжнародних експертів, які читають лекції педагогам, психологам, батькам дітей–аутистів.