У кіно — як на рингу

Брати Клички на деякий час відклали боксерські рукавички й політичні справи, щоб презентувати на Батьківщині кіно імені себе. Минулого четверга в український прокат вийшла документальна стрічка під назвою «Кличко».

Цей фільм про пристрасті на рингу та за його межами вперше показали ще рік тому на кінофестивалі «Трайбека» у Нью–Йорку, у липні його побачили гості Одеського кінофестивалю. На запитання, чому картина так довго їхала «додому», брати відповідають: «технічні негаразди». Проте політична діяльність Віталія дала підставу для виникнення іншої версії. Мовляв, Кличко–старший «притримав» показ ближче до парламентських виборів, аби справити враження на електорат.

У касах кінотеатрів квитки розмели одразу — охочих побачити улюблених боксерів на великому екрані виявилось більш ніж достатньо. Зала кінотеатру була заповнена вщерть. На прем’єрний показ у Києві завітали і самі брати Клички, ще на порозі почавши автограф–сесію. Понад три сотні шанувальників майже годину не відпускали своїх улюбленців.

Хоча документальне кіно в українському прокаті традиційно користується незначною популярністю, в успіху цієї стрічки мало хто сумнівається. Українці сприймають братів–боксерів як національних героїв, тож не дивно, що після показу зала нагородила стрічку гучними оваціями.

Фільм є повністю німецького виробництва. Власне, Віталій і Володимир Клички є улюбленцями мас і в ФРН — для німців вони «домашні зірки», адже живуть і тренуються в цій країні з 1996 року. Стрічка охоплює найважливіші моменти життя братів: дитинство, часті переїзди у зв’язку з військовим фахом батька, ліквідація катастрофи на Чорнобильській АЕС, що не пройшла безслідно для сім’ї. Далі — перші тренування, бої на професіональному рингу, перемоги, поразки, здобуття титулів чемпіонів світу в надважкій категорії, коментарі знаменитих суперників.

Пропозиції зняти таке кіно Клички отримували від багатьох режисерів, однак справу цю довірили саме Себастьяну Денхардту — відомому документалістові, лауреату міжнародної премії «Еммі». Автор провів два роки у роз’їздах разом із Кличками, фільмуючи найголовніші моменти цього періоду.

Фільм насичений рідкісними архівними кадрами з юних років Віталія та Володимира. Наприклад, стару плівку, на якій зафіксовано перший приїзд Віталія до США наприкінці 80–х , знайшли у підвалі його друга у Флориді. Окрім спортивної хроніки, картина розбавлена кадрами побуту братів та їхніх батьків.

Глядач матиме змогу наново переглянути фрагменти найважливіших боїв у кар’єрі Кличків. Зафільмовані епізоди не порівняти зі звичайною телевізійною трансляцією бою — уповільнена зйомка, крупні плани, хвилюючий звуковий супровід. Навіть після поразок брати все одно лишаються героями, які духовно залишилися непереможними.

Особливу увагу режисер приділив стосункам між Віталієм та Володимиром. Ідея братньої підтримки червоною ниткою проходить через фільм, починаючи від першого боксування ще малих братів у вітальні квартири і закінчуючи обіцянкою дорослих боксерів ніколи не виходити на ринг один проти одного.

Цікавим є спосіб показати інтелектуальну складову професії Кличків. Протягом усього фільму боксери грають шахову партію, кадри якої перемежовуються з поєдинками на рингу. Аналіз та розрахунок, за словами Володимира, є далеко не останніми для успішного боксерського поєдинку. Таким чином, на екрані зірки професіонального боксу постають такими собі бійцями–мислителями. У документальній роботі Денхардта бокс — це не просто розмахування руками та спроби з’ясувати, хто сильніший. Це життєве покликання, спосіб існування та усвідомлення себе.