Бізнес на безробітті

Арешт директора Державного центру зайнятості Володимира Галицького та його дружків і вилучення у них за один раз валюти, коштовностей і золотих злитків на 7 млн. доларів наробив великого галасу. Цю подію восени 2011 року висвітлили чи не всі ЗМІ України. Наприкінці року завершилася ревізія КРУ всіх центрів зайнятості України та Фонду загальнообов’язково­го державного соціального страхування на випадок безробіття, через який вони фінансуються. Чогось серйозного ревізори КРУ не виявили, бо всі оборудки мають вміло побудоване юридичне прикриття. Як це робиться, можна легко простежити у будь–якому міському чи районному центрі зайнятості. Візьмемо для прикладу Бродівський районний центр зайнятості (РЦЗ) на Львівщині.

Сотні мільйонів... на швабрі

Бродівський ревізор майже впритул підійшов до вкрай важливої теми — доцільності та ефективності використання зібраних iз народу коштів, але не спромігся довести справу до логічного кінця. Ревізор зазначив, що районний центр зайнятості міг би зекономити 45 706 грн., якби ввів у штатний розклад дві прибиральниці, а не використовував би для прибирання ТзОВ «Лев». Така постановка питання цілком правильна, але штатний розклад районні центри собі не встановлюють — їм це доводять з області, а область отримує цінні вказівки з усіх фінансових питань iз Державного центру зайнятості, тобто з Києва. Там і створили грандіозну гідру для поїдання зібраних iз народу коштів. Ось як це виглядає на практиці.

Приміщення центру зайнятості прибирає маловідоме ТзОВ «Лев–1». Із ним укладено офіційну і цілком законну угоду. Вартість річного прибирання — 95 661 грн. Кошти Бродівський РЦЗ перераховує ТзОВ «Лев–1», а воно прийняло на роботу двох прибиральниць, замість потрібних по площі трьох; виплачує їм зарплату та видає дріб’язок на мийнi засоби. За підрахунками ревізора КРУ, половина переказаної суми осіла на рахунку ТзОВ. І так виглядають справи з усіма районними, міськими та обласним центрами зайнятості області та усієї України. Якщо помножити на 34 (кількість центрів Львівської області), то сума зайвих видатків всенародного фонду становить понад три мільйони гривень. А тепер прикиньте, скільки грошей йде на такий дивний спосіб «прибирання» по всій Україні — понад сотню мільйонів! І головне — все чин–чином, ніби законно.

Страхування як бездонна годівниця

За подібною схемою ТзОВ «Лев–5» охороняє приміщення РЦЗ. Річна вартість охорони — 99,8 тис. грн. Три охоронці отримують зарплату по 1200 гривень — це менше половини переказаної суми. Решта осідає там, де задумано.

Страхова компанія «Інтер Гарант» уклала договір із районним центром зайнятості на страхування приміщень, меблів, оргтехніки на суму 99,7 тисячі грн. Перелік страхових випадків не дуже й великий: майно Бродівського РЦЗ застраховано від пожежі, удару блискавки, вибуху газу, падіння на нього літальних апаратів, аварії каналізації чи водо–опалювальної системи, крадіжки, розбою, грабежу і від стихійного лиха. Дуже цікаво, що серед переліку видів потенційних небезпек від сил природи Бродівський РЦЗ застрахований від «ураганів, землетрусів, просадки ґрунту, повені, гірського обвалу» і навіть від «сходження снігових лавин». І це в місцевості, де таких явищ зроду–віку не було. Але страхують. Таке ж страхування здійснюється всіма центрами зайнятості всієї України вже понад 10 років. За цей час у Бродах не було жодного страхового випадку, а відповідно — і страхових відшкодувань. Подібне спостерігається в усій області та по всій Україні. Гарна годівниця на зібраних iз народу коштах, чи не так?

Навіщо державі ці «страхові» витрати? Чому їх не здійснюють Верховна Рада, Кабінет Міністрів, адміністрація Президента України, Міністерство фінансів, Податкова, КРУ, Рахункова палата України, райдержадміністрації, районні і міські ради, районні відділи культури і освіти та інші бюджетні установи?

Обсяги страхових платежів усіх 34 центрів зайнятості Львівської області обчислюється кількома мільйонами гривень щорічно. На таку суму можна щороку будувати одну школу або два дитячi садки! А в яку суму обходиться страхування бірж праці всієї України? Загадка і таїна за сімома замками і для КРУ, і для СБУ, і для прокуратури.

У допитливого читача може виникнути запитання: чому більшість «послуг» коштує 99 тисяч гривень? Відповідаю — із суми від 100 тисяч гривень і вище, згідно із законом, потрібно проводити тендер, тобто конкурс, а так можна укласти угоду, з ким потрібно. Всі угоди укладаються за прямою усною вказівкою керівництва Львівського обласного центру зайнятості. Це легко встановити, бо скрізь фігурують одні і ті самi фірми та одні й ті самi особи. Що за ними ховається, можна лише здогадуватися.

Лектор на подіумі рахує бариші...

У централізованому порядку всі центри зайнятості України отримали подіуми для ведення роз’яснювальної роботи серед населення про законодавство щодо соціального захисту від безробіття. Подіум — це конструкція, яка складається з розбірного каркаса з труб, шнурів, настилу із товстої фанери та прогумованого брезентового тенту темно–синього кольору. Це така собі міні–концертна сцена з накриттям від негоди агітатора — слухачі, либонь, мають слухати його під парасолями. Сумарна вага мобільного подіуму — близько 300 кг, красна ціна такому агітаційно–пропагандистському диву не більша 3 тисяч гривень. Але на обліку стоїть його справжня вартість — 23 тис. 805 грн. Помножте цю суму на 624 (кількість районних і міських центрів зайнятості), і ви отримаєте солідну суму — 15 млн. грн., тобто вартість реставрації одного замку.

А тепер поставимо просте запитання: «Хто в будь–якому українському селі бачив цю міні–концертну сцену і слухав лекції про боротьбу з безробіттям?» Впевнений, що такого ніде не було, бо скрізь є приміщення, у яких при потребі можна зібрати людей. Навіщо ж громіздкі сцени? Хто їх має ставити? Та й для перевезення потрібен вантажний автомобіль, а для монтажу — чотири монтажники згідно з інструкцією! Дурня у кубі. Але на такій дурні хтось «Бентлі» купує.

Подібних прикладів абсурдних витрат коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття у кожному районному чи міському центрі зайнятості хоч греблю гати. Ось невеликий перелік.

Для всіх працівників центрів зайнятості України за зібрані з підприємств та працюючих кошти Фонду пошили літню і зимову форми. У Бродівському центрі зайнятості зберігається 56 комплектів. І так по всій Україні. Запитання: «Хто бачив будь–де хоча б одного працівника центру зайнятості у мишачого кольору формі?» Ніде і ніхто, бо ця форма не лише має огидний вигляд, а ще й пошита, як для городніх опудал. Для довідки: у районних і міських центрах зайнятості України працює 16 тисяч осіб, тобто вони у централізованому порядку отримали 16 тисяч літніх і зимових комплектів нікому не потрібного одягу. Та це ж дві дивізії можна було обмундирувати!

Свого часу Бродівський РЦЗ у централізованому порядку отримав немало оргтехніки, серед них сканер Fujutsu — 4120 С iз комплектом для його чистки і ліцензією. Вартість — 20716 грн. Мій знайомий подивився на цей «шедевр», засміявся і сказав, що у будь–якому магазині комп’ютерної техніки подібне можна купити за 600—700 грн. Переносний графопроектор з екраном коштував центру зайнятості рівно 7000 грн.

Купили за два мільйони, продали за 15...

А ось зовсім свіжий приклад. Із 2011 року районні центри зайнятості почали отримувати так звані профорієнтаційні термінали. Це комп’ютерний пристрій із різноманітною інформацією про існуючі у світі професії. За кошти Фонду їх встановлюють у школах. У Бродівському районі такі встановили у чотирьох школах м. Броди, а також дві у школах Підкаменя та по одній — у Ясенові, Накваші, Заболотцях, Лешневі, Пониковиці й Суховолі. До кінця 2012 р. заплановано встановити профтермінали у решті шкіл. Вартість такої іграшки — 24 тис. 708 грн. Це без встановлення, обслуговування та страхування! Якби хто запитав учителів: «Що їм у школі більше потрібне — профтермінал чи замість нього 10 комп’ютерів або щось інше на цю суму?». Але хто їх питає? Із їхньої зарплати лише податки вправно стягують, у тому числі й у Фонд загальнообов’язкового соціального державного страхування на випадок безробіття.

Однак облишмо деталі — перейдемо до суттєвішого. Ось приміщення, придбане для Львівського міського та районних центрів зайнятості м. Львова. Свого часу про цю аферу багато писали, ними займалися СБУ, МВС і прокуратура. А результат? Пшик! Тому коротко її згадаємо, аби засвідчити, що «дивовижно–загадкові» витрати зібраних iз народу коштів почалися не сьогодні — вони здійснюються постійно та безперервно впродовж понад десять років і кінця їм не видно. Суть справи така. 10 серпня 2004 року четверо поважних осіб за 1 млн. 870 тисяч грн. купили незавершене будівництвом комунальне приміщення по вул. Княгині Ольги у Львові площею 5692 кв. м, а вже через 8 днів було оформлено документи на купівлю–продаж цього будинку за 14 млн. 850 тис. грн. 27 серпня цього ж 2004 року новим власником став... Львівський обласний центр зайнятості. За твердженням керівництва служби зайнятості, ця оборудка була цілком прозорою, чесною і законною — чогось протилежного ні СБУ, ні МВС, ні прокуратура й досі не знайшли.

Але що таке 13 млн. гривень для державних чиновників державної служби зайнятості? Хіба це серйозний бізнес? Ось будівництво — то зовсім інша річ.

Хто будує центри зайнятості?

За останні роки в Україні збудовано сотні районних і міських центрів зайнятості. Усе фінансування здійснювалося за рахунок Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття. Генеральними підрядниками всіх об’єктів виступало кілька особливих організацій, чи не найважливішою з яких була фірма «Укрмонтажспецбуд». Саме вона була генеральним підрядником спорудження будинків для Бродівського, Городоцького, Золочівського, Яворівського, Моршинського та бага­тьох інших центрів зайнятості. Як виглядав процес організації роботи, мені добре відомо з бродівського досвіду. Отже, генпідрядник — «Укрмонтаж­спецбуд». Представників цієї організації у Бродах в очі не бачили, бо виконавцем робіт виступало ТзОВ «Світловодськ» iз Кіровоградської області. Звідти інколи приїжджав виконроб, який здійснював обміри та вів облік. А фактично споруджувала об’єкт будівельна організація із Сокаля. Я розмовляв з її директором, який пояснив, що його фірма є субпідрядником у ТзОВ «Світловодськ». На запитання: «А чому ви не виконуєте роботи напряму?» — директор глянув на мене як на інопланетянина, і пояснив: «А хто нас до такого підряду допустить, ми й так раді, що маємо хоч якусь роботу».

Ось так, генпідрядник «Укрмонтажспецбуд» взяв у субпідряд ТзОВ «Світловодськ», а воно взяло ще один субпідряд уже на Львівщині — у Сокалі. Пара — «Укрмонтажспецбуд» і ТзОВ «Світловодськ» — на Львівщині у поті чола «будувала» центр зайнятості ще й у Моршині. Маловідома контора під гучною назвою «Укрмонтажспецбуд» виступала генеральним підрядником при будівництві центрів зайнятості майже всієї України!

Цілком зрозуміло, що фінансовим парадом заправляв «Укрмонтажспецбуд», на його рахунках осідала левова частина фінансувань будівництва, дещо перепадало і субпідрядникам в особі ТзОВ «Світловодськ» та ТзОВ «Богдан». Сокальські будівельники мали лише скромні зарплати. Вартість будівництва центрів зайнятості на Львівщині становила від 3 до 5 млн. грн. По Україні — це сотні мільйонів. Хто стоїть за «Укрмонтаж­спецбудом», ні у КРУ, ні у СБУ, мабуть, не знають, вони зайняті іншими справами.

Хакери заздрять мовчки...

Крадуть i по–іншому. Ось, скажімо, скільки може коштувати унікальна, і вкрай потрібна для роботи центрів зайнятості всієї України комп’ютерна програма, інформація якої вміщується на одному диску? Усі мої знайомі на це запитання відповідали, що від 2 до 10 тисяч гривень, і лише один сказав: «Максимум 10 тисяч доларів, при умові, що це авторське право». Так ось, правильна відповідь: «Розроблена малознаною фірмою «Блязер», так звана науково–технічнана програма, яка вирiзняється дивовижною бюрократією і за якою працює вся система центрів зайнятості України, коштує 364 млн. гривень! Інша подібна програма обійшлася Україні у 272 млн. гривень. Подейкують, що у 2011 році вже розробили третю програму. Крім керівників фірми «Блязер», про всі нюанси та тонкощі замовлення, виготовлення й оплати комп’ютерних програм для служби зайнятості України мали б добре знати ще три особи, котрі її замовляли і погоджували. Знають про це й у КРУ України (у 2006 році я бачив і читав, акт ревізії, але мені не дали зняти з нього копію! — Авт.), але щось досі ніхто не спішить повідомляти платників податку у Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, чи відповідають законодавству України ці «науково–технічні надбання»? Невже і тут усе в ажурі?

Про масштаби бюрократії свідчать хоча б такі факти. Щорічно Львівський ОЦЗ постачає підлеглим йому міським і районним центрам зайнятості десятки тонн офісного паперу та неймовірну кількість канцтоварів. Так, Бродівський РЦЗ упродовж 2011 року отримав 1115 пачок офісного паперу форматом А–4 на загальну суму 54 тисячі 330 грн. 15 коп. та канцтоварів на суму 58 тисяч 402 грн. 74 коп. Вага однієї пачки паперу — 2 кг 850 г. Рахуємо: один районний чи міський центр зайнятості використовує 1115 пачок паперу по 2,85 кг, отже — 3 тонни 677 кг! Помножте ці тонни і суми на 34 міськi й районнi центри Львівщини та 624 таких в Україні, і ви отримаєте реальні цифри масштабу небаченої у нормальному суспільстві бюрократії. Одних ручок на один рік районний центр зайнятості отримав 1500! І це на 28 працівників.

Але справа тут лежить не так у площині бюрократії, як у сфері безсоромного бізнесу на безробітті. Вартість однієї пачки паперу А–4, яку оптом у 2011 році. отримали центри зайнятості Львівщини, становить 49,76 грн. Такої ціни у роздрібній торгівлі годі знайти — там така ж пачка коштувала 25—30 грн., а на оптових базах — від 15 до 22 грн. Тобто «навар» — не менше 100%! Така ж картина і з канцтоварами. Ціна простеньких ручок для системи зайнятості — 2 грн. 45 коп. та 3 грн. 77 коп. І це тоді, коли у роздрібній торгівлі іх і досі продають по 1 грн. 10 коп.! Тепер зрозуміло, для чого потрібно так багато паперу, ручок, олівців та іншого непотребу?

Безробітні на кольоровому екрані

Варто навести ще одну паралель. Усі міські та районні центри зайнятості щорічно передплачують нібито для безробітних силу–силенну різних видань. Для прикладу, на 2012 рік. Бродівський РЦЗ передплатив газет і журналів на 4 тис.743 грн., а Бродівська районна бібліотека — на 256 грн. Паперотворчість у системі Державного центру зайнятості посідає чільне місце. Можна подумати, що вона складає основу «реалізації державної політики у сфері зайнятості населення». Саме таким лозунгом прикривають свою діяльність нечестивці.

Неймовірних масштабів витрати центрів зайнятості не обмежуються офісним папером та канцтоварами; на значні суми щорічно фінансуються так звані семінари–тренінги, клуби веселих і кмітливих, придбання різноманітного обладнання, меблів тощо.

Список явно неефективних витрат можна продовжувати довго. Взяти хоча б таке: хто задумувався щодо доцільності встановлення в усіх кабінетах Бродівського РЦЗ кондиціонерів, які до того ж обслуговуються київською фірмою, що їх і встановила. Для прикладу: жодна інша бюджетна організація у Бродах не має кондиціонерів. А яка потреба районних центрів зайнятості в селекторному обладнанні з великими кольоровими екранами? У Бродах частину обладнання вже встановили і навіть провели селекторну нараду. Для прикладу: у владних структурах м. Броди подібного обладнання нема — керівники райдержадміністрації та районної рад ходять на подібні селекторні наради в районний відділ електрозв’язку. Виникають резонні запитання: «Яку важливу державну справу виконують у системі Державного центру зайнятості, що там конче потрібне власне селекторне обладнання та ще й з великими кольо­ровими екранами? Скільки це обладнання коштує, хто його постачає, встановлює та обслуговує та що за цим усім приховано?».

Неефективні до непристойності витрати зібраних з усіх працюючих українців коштів загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття чомусь не викликали подиву у ревізорів КРУ та слідчих СБУ. Однак прості громадяни не раз дивувалися шику центрів зайнятості. Ось і командир однієї з військових частин, який небавом завітав у Бродівський центр зайнятості, широко відкрив очі і сказав: «Нічого собі, скільки тут різноманітної оргтехніки, а ми на один комп’ютер для військової частини гроші збирали у складчину». Ось вам і порівняння, як з державного бюджету забезпечується оборона країни і як щедро з Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття фінансуються центри зайнятості.

Командирів військових частин слід привезти на оглядову екскурсію у Львівський обласний центр зайнятості. Вони б почали дивуватися від самих воріт і хвіртки, які відкриваються на дистанційному управлінні і перебувають під невсипущим наглядом 12 телевізійних камер спостереження. Сама вартість охоронного обладнання там давно перевищила 100 тисяч грн. Після огляду новітніх досягнень оргтехніки для боротьби з безробіттям командирів слід завести у так званий «Зимовий сад» обласного центру зайнятості, аби вони заспокоїлися. Боронь Боже, аби хто їм назвав суму, в яку обійшовся той райський затишок нібито для безробітних — 159 тис. грн. Але чого військовики мають дивуватися та заздрити — Україна ж не мілітарна, а соціальна держава.

Дмитро ЧОБІТ,
народний депутат України
1, 2, 3–го скликань

ЯКИЙ ВИХІД?

Цих кошторисів ніхто ніколи не бачив...

Чергові апеляції до КРУ, СБУ, Генпрокуратури з приводу доцільності, ефективності та законності використання коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, мабуть, нічого не дадуть, бо нечестивці з Державного центру зайнятості всі вкрай неефективні, навіть найбезглуздіші витрати добре юридично обставили, тому правових прогалин там знайти важко. Однак вихід є. Проблему може вирішити одним махом Верховна Рада України; для цього потрібно включити Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття до Державного бюджету України. Саме так! Причини зловживань лежать у тому, що величезними коштами Фонду, які обчислюються десятками мільярдів гривень у рік, фактично розпоряджається кілька осіб у Києві та по кілька — в областях. Кошториси видатків міських і районних центрів зайнятості, які обчислюються десятками і сотнями мільйонів гривень, затверджуються обласними і Кримським республіканським центрами зайнятості, а видатки всієї системи затверджує Державний центр зайнятості. Тобто щорічне використання коштів Державного центру зайнятості України, які обчислюються десятками мільярдів гривень, він сам собі затверджує, використовує і сам собі про них звітує. І хоча чинне законодавство передбачає, що центри зайнятості підпорядковуються органам державної виконавчої влади та місцевого самоврядуваня, однак про свої фінансові справи вони їм стараються не доповідати. Більше того — районні центри зайнятості отримують вказівки всіляко замовчувати та не показувати міським і районним державним адміністраціям та органам самоврядування інформації про масштаби та рух коштів.

Жодних звітів про видатки Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за всі роки незалежності ні Верховна Рада України, ні обласні, ні районні чи міські ради ніколи не заслуховували та кошториси видатків не затверджували. Це кричуще ненормальна і глибоко неправова ситуація. Оскільки платниками податків та відрахувань до Фонду соціального страхування на випадок безробіття більше половини населення України — всі працюючі громадяни, то вони мають повне право знати, як саме їхні кошти використовують. Від імені цих громадян виступають обрані ними місцеві органи самоврядування та Верховна Рада України, саме вони й мають здійснювати контроль і визначати пріоритети витрат державної служби зайнятості України. При включенні коштів Фонду до Державного бюджету України контроль за його використанням здійснюватиме і Рахункова палата України. А поки–що служба зайнятості з її основним стрижнем — Фондом загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття залишається державою у державі та годівницею для нечестивців.

Зміни у системі Державного центру зайнятості назріли вже давно і вимагають невідкладного вирішення з користю для держави в цілому і безробітних зокрема. Окрім включення до Державного бюджету України коштів Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття, мають відбутися і радикальні реформи на місцях, особливо в обласних центрах зайнятості. Їх штучно роздута та громіздка структура вимагає скорочення у десятки разів одночасно. У Львівському ОЦЗ, який розміщується у п’яти корпусах площею близько двох тисяч кв. м і займає територію 0,72 га у центрі Львова, достатньо залишити до 20 осіб та один автомобіль і цей штат перевести у приміщення Львівського міського центру зайнятості по вул. Княгині Ольги, площа якого є цілком достатньою — 5692 квадратнi метри.

Приміщення та майже гектарну територію, які тепер посідає Львівський ОЦЗ, слід віддати тим, у кого її безсоромно і нахабно відібрали — дітям та відновити там ліквідований, під прикриттям турботи про безробітних, дитячий садок.