«Фронтовики» української альтернативи, гурт «Тартак» презентували свіженький, сьомий за рахунком, альбом «Сімка» — столична публіка вибухнула танцями 8 березня у клубі «44». Розпочали «тартаківці» з нової програми. І хоч початок був дещо нечіткий через проблеми зі звуком, згодом музикантам вдалося вийти на «рівне». Новий альбом наживо прозвучав достойно, хоч і за характером дещо неоднозначно. Так, драйвові танцювальні пісні чергуються з ліричними треками в дусі альбому «Сльози та соплі». Платівка вийшла ритмічно–романтичною з характерними речитативами від Сашка Положинського. Конкретного настрою альбому впіймати не вдалося, можливо, таким і був задум...
Музиканти жартували впродовж концерту, аби глядачі ще трохи потерпіли, адже більшість прихильників прийшли послухати перш за все старі улюблені треки. Однак публіка досить жваво сприймала нову програму, із задоволенням розучувала разом із фронтменом приспів нового хіта «Ритмотека».
Окрім саркастичних ремарок між піснями, Сашко потішив столичних фанів цікавим інтерактивом під назвою «Цінуй свій час, а не годинник». Ідея такої клубно–концертної акції полягає у тому, що на кожному концерті Положинський обмінюється годинниками з одним із слухачів із залу. Так до Києва Сашко привіз годинник iз Франківська, а отриманий ним годинник у столичному клубі він повезе на наступну локацію концерту — Харків. «Кому потрібні ці понти! — коментує акцію лідер «тартаків», — насправді, я вважаю, нечесно купувати дорогий годинник за дві тисячі доларів, коли у світі є люди, які не можуть купити собі шматка хліба. Ось так у маленькому клубі міста ми намагаємось впливати на глобальні проблеми людства».
Відігравши всі 12 треків нового альбому, музиканти перейшли до старих добрих хітів. У добряче розігрітої публіки, здається, відкрилося нове дихання. Так, гурт потішив слухачів кількома треками з альбомів «Опір матеріалів» та «Сльози та соплі», а під кінець усі в унісон співали класичні хіти «Хулігани», «Ні, я не ту кохав» та «Божевільні танці».
Щодо релізу нового альбому, конкретної дати гурт не назвав, лише прозвучало слово «скоро». Робота над записом ще триває, тому «Сімку» поки що можна послухати лише наживо. Промоція диска вже відбувається, після Києва «Тартак» вирушить у Харків, Донецьк, Чернівці, Вінницю та Бердичів. Зокрема, тур приурочений не лише до виходу нового альбому, а й до 15–ї річниці творчості «Тартака».
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
