Ще за життя Висоцького його пісні, всупереч зусиллям комунiстичної влади, сприйняли «своїми» не лише мiльйони громадян імперії від Чопа до Владивостока, а й мешканцi iнших країн «соцтабору», насамперед Польщі. Висоцький бував у країні над Віслою — там було легше, ніж у СРСР, організовувати концерти. Висоцький став для поляків настільки «своїм», що про нього не забули і після визволення з пут комунізму. Варто лише навести приклад унікального, якого немає навіть у Росії, видання 2009 року на трьох компакт–дисках 55 пісень Висоцького у польському перекладі, які виконують провідні співаки та актори.
Прочитання Висоцького абсолютно різне, але ця стаття з’явилася винятково тому, що автор нещодавно переглянув на польському телеканалі «Едусат» повнометражний 72–хвилинний запис програми «Світ за Висоцьким» iз записом концерту команди «Проект Володя» (Projekt Volodia), яка на вказаному триплатівковому виданні представлена двома піснями, що привертають особливу увагу. Пісні Висоцького інтерпретовані цим польським колективом у своєрідному авангардному рок–стилі, головним репрезентантом якого на світовій сцені є американський співак, композитор та музикант Том Уейтс. Якщо спрощено, то в Америцi Том Уейтс є тим, ким свого часу був на «підпільній» радянській сцені Володимир Висоцький.
Тома Уейтса практично не «крутять» американські та світові радіостанції традиційного рок– та поп–спрямування, хоча він є лауреатом двох «Греммі» за кращі альбоми та номінантом на «Оскар» за кращу музику до фільму, його альбоми розходяться багатомільйонними накладами, він введений до «Зали слави рок–н–ролу». Відверті та проникливі тексти Уейтса про, скажемо так, не зовсім успішну частину американського суспільства та його хрипкий до неможливості голос, який може належати лише завсiднику тисяч американських барів, незмінно викликає асоціації з Висоцьким. Зіткнення цих двох пісенних циклонів було неуникним, а сталося у Польщі у вигляді започаткованого більше п’яти років тому «Проекту Володя». Одним iз його ініціаторів був видатний польський театральний та кіноактор Мірослав Бака. Наші глядачі мають пам’ятати його за незабутньою головною роллю вбивці таксиста в обсипаному найпрестижнішими міжнародними нагородами фільмі 1987 року класика польського кіно Кшиштофа Кешльовського «Короткий фільм про вбивство».
Головною рушійною силою «Проекту Володя» на цей час є співак, актор та мультиінструменталіст iз міста Вроцлав Януш Каспрович. Він не приховує, що є запеклим фаном Тома Уейтса, а крiм того, має зовнiшню схожість зі своїм кумиром, та й одягається як він, зокрема носить неодмінний «фірмовий» уейтівський капелюх. Із цих двох пристрастей і народився дивовижно привабливий за мистецьким та візуальним сприйняттям проект, в якому, окрім музики, суттєву роль відіграють сценографія та мультимедійні презентації з фрагментами концертів, вистав, фільмів та задокументованих уривкiв iз виступiв російського барда. Бравурову виставу Каспрович, який на концертах грає переважно на бас–гітарі та електричному контрабасі, презентує разом із ще чотирма досконалими музикантами з Вроцлава: Богданом Біньчаком (акордеон та інші різноманітні інструменти), Робертом Гавронем (банджо, гітара фламенко та лютня), банджо якого слугує неймовірним замінником російської балалайки, Войтеком Малко (ударні інструменти) та Пйотрем Рокітовським (електрогітара).
Концерти «Проекту Володя» в усій Польщі відвідують не лише особи старшого віку, які любили Висоцького «ще тодi», а й завдяки експериментаторству колективу, також і молодь, яка, можливо, ніколи і не чула про Висоцького. Польські ЗМІ зазначають, що колектив концертує як на великих сценах, у філармоніях, так і у молодіжних кав’ярнях та джазових клубах.
Наші читачі зможуть ознайомитися з «Проектом Володя», завiтавши на його офіційний сайт www.projektvolodia.pl. У розділі «Медіа» можна безкоштовно і цілком легально прослухати та переглянути і безкоштовно списати окремі пісні та відеокліпи групи. Більш широкий вибір відекліпів проекту, і не лише з Каспровичем як вокаліста, можна знайти за адресою www.myspace.com/projektvolodia.
Усе життя я соромилась співати. І на те були всі підстави: відчувала, що неправильно відтворюю мелодію, голос здавався якимсь «глухим», нецікавим. Але парадокс у тому, що з дитинства саме спів надзвичайно вабив мене: весь вільний час я слухала музику. Можливо, та любов передалася від тата. Він самостійно вивчився грі на декількох народних інструментах, завжди натхненно співав у колі друзів. >>
Ось уже півтора місяця найпопулярнішим музичним хітом в Україні є Державний Гімн. Ще ніколи не звучав він так часто і так масово. Його виконанням були позначені трагічні передранкові години 30 листопада та драматична ніч 11 грудня. Він палко лунав із вуст кожного, хто приходив на Майдан. З ним зустрічали Новий рік півмільйона українців. >>
Раніше, ще до середини грудня, на Майдані раніше суворо дотримувалися традиції щогодини співати «Ще не вмерла». Чоловіки знімали шапки і разом із жінками прикладали руки до серця, виконуючи Гімн України. Новий закон Майдану всім настільки сподобався, що заради виконання Гімну переривалася будь–яка робота, розмова, дискусія. >>
У Японії, коли дитина йде до школи, вона знає 300 народних пісень. В Україні навіть не кожен студент може підтримати своїм голосом співочу компанію. У школах на «народознавство», де б мали вчити звичаї та обрядові пісні, виділяється одна година на тиждень, і то не всі вчителі ставлять перед собою мету розспівати молоде покоління. >>
Для тих, хто не сприймає фольклор у чистому вигляді, музиканти подають етномузику у сучасних обробках. Буває, слухаєш якусь рок–ватагу з роззявленим ротом від захоплення, і навіть не підозрюєш, що цю пісню музиканти привезли з експедиції з Полтавщини чи Карпат. >>
Здається, лише ці корифеї українського рок–панку знають, що таке справжні «танці». У далекому 1987 році квартет молодих зухвалих хлопців уперше вийшов на фестивальну сцену Київського року–клубу і зіграв так, неначе знав, що на наступну чверть століття місце легенд українського року вже їм забезпечено. >>
