«Чужі» двері своєї квартири

У Полтаву зі Старих Санжар Вікторія Коваленко вирушала зі свого скромного помешкання — однокімнатної квартири площею 36 квадратних метрів у двоповерховому «блочному» будинку, — а повернулася в... чужу. Бо ж за лічені години з квартири, в якій прожила майже 20 років, повпреди місцевої влади винесли всі її пожитки й навіть замінили двері. Згодом вона дізнається про те, що ордер на вселення в цю квартиру вже виписаний дочці секретаря сільради, котра працює головним бухгалтером комунгоспу. Поки що ж, приїхавши додому вже надвечір, побачила купи своїх речей, із меблями та холодильником включно, надворі, під вікнами сусідів...

Хатні речі виносили депутати

Трохи раніше туди на прохання тих же сусідів підійшла депутат Новосанжарської районної ради Наталія Деменко. Вона викликала міліцію. Правоохоронці зафіксували подію, відібрали пояснення й пообіцяли в усьому розібратися. За їхнього сприяння речі Вікторії вже фактично вночі занесли в ту ж квартиру, але зачинили її «нові хазяї», котрі й забрали ключі, залишивши самотню жінку на вулиці. То було в середу, 11 січня, чорне небо «сіяло» дрібним дощем. А невдовзі настали тріскучі морози, які сягали 20 градусів і більше. Де їх має «пересидіти» Вікторія?

Тож пані Наталія вирішила влаштувати зустріч із виборцями, на яку запросила власкора «УМ». Попри майже 20–градусний мороз і фактичну відмову сільради надати приміщення, через місяць після «гучного» виселення до Будинку культури зійшлися близько 30 її односельців. Ніна Дмитрієва, котра живе з Вікторією майже «двері в двері», пригадує: «В ту середу зранку почула сильний грюкіт у двері сусідки та слова: «Відчини, бо виб’ємо двері!». Коли вийшла, побачила голову сільради Віктора Плескача, кількох наших депутатів, які там заправляли, і двох хлопців–будівельників. По дорозі в магазин бачила: вхідні двері сусідки вже виставлені повністю, з її квартири депутати виносять надвір хатні речі, напхані у мішки та коробки... Дуже швидко туди поставили нові двері».

Пенсіонер Іван Півторипавло працював головним будівельником, коли в середині 80–х колгосп зводив ту двоповерхівку, яку тільки в грудні 2009 року передали сільрадівському комунгоспу. «Та хіба міг я тоді подумати, що люди там отак мучитимуться, — обурюється Іван Васильович. — Хто дав право голові сільради і депутатам викидати цю жінку на вулицю перед лютими морозами? А кому дістаються звільнені у подібний спосіб квартири? Одна з депутаток не встигла, як кажуть, трьох днів попрацювати секретарем сільради, як її дочці виділили квартиру Вікторії. У селі всі знають, що дочка та — зовсім­ молода незаміжня жінка, яка живе у просторому будинку з батьками. Розлученому сину іншої депутатки також у цьому будинку надали 4–кімнатну квартиру, хоч він і дня в нашому селі не робив, та й зараз тут не живе — тільки прописаний у дідуся. Хіба ж це справедливо?».

«Те, що зробили з Вікторією, ні в які ворота не лізе!»

Вікторія Коваленко нагадала, що це житло їм із чоловіком надали у 1993 році. Після розлучення ордер на квартиру №2 по вулиці Леніна, 5 виписали тільки їй. Була дояркою, телятницею, вагарем, землевпорядником у сільраді, а з 2004 року працює у приватній охоронній фірмі. «Охороняємо різні об’єкти, заступаючи на вахти по 15 діб, — каже жінка. — Там на цей час надають службове житло — одне на всю зміну. Оскільки не маю сім’ї, часом погоджуюся підмінити колег і на їхніх вахтах. Тоді можу затриматися на роботі на місяць чи навіть більше. Та завжди повертаюся у свою квартиру, бо ніякого іншого житла не маю. В сільраді ж чомусь вважають інакше. Перед Новим роком її голова приїхав до мене додому і сказав, що за два дні я повинна вибратися з квартири, бо, мовляв, є рішення суду. Коли ж запитала: «Куди мені вибиратися?», відповів, що це його не цікавить».

Колишня доярка Ніна Рій переконана: «Те, що зробили з Вікторією, ні в які ворота не лізе! Десь у морози навіть для бомжів створюють умови, а в нас руками інтриганів, які дбають про вигоду для своїх родичів, цю жінку «додавлюють». Лариса Слюсар наступного після виселення дня була свідком перепису речей у квартирі Вікторії. «То був жах, — пригадує жінка. — Там же все скидали ­вкупу, перевернули догори дном. Коли ж Вікторія хотіла забрати найнеобхідніше, знайшла свою косметичку й сказала, що в ній була обручка та ланцюжок із кулончиком, наша депутатка процідила: «А чого воно там лежало, а не на шиї в тебе висіло?». Ольга Лук’яненко свого часу, за її словами, разом iз Вікторією «місила багнюку по коліна» в загонах для худоби. «Не дай Боже комусь дожити до такого, — обурюється тепер. — Сьогодні вона в мене ночувала, а завтра? Ось ми зараз розійдемося по теплих хатах, а куди їй іти?».

Тетяна Ворона разом із чоловіком і дитиною, якій не виповнилося ще й трьох років, поселилися в одній із квартир двоповерхівки у 2009 році. Зараз упевнена: наприкінці минулого року нові «батьки» села не виселили їх звідти тільки через мале дитя. «Нас із чоловіком викликали в сільраду, пропонували добровільно вибиратися з квартири, бо нібито неналежно її утримуємо, — розповідає молода жінка. — Потім до нас додому приходили голова сільради та наша депутатка, дорікали за відсутність опалення. Хоча свою дитину ми доглядаємо не гірше, ніж інші, квартиру опалюємо калорифером. Тому, коли потім у присутності міліціонера згадана депутатка сказала мені: «Краще добровільно збери речі та йди звідси», я їй відповіла: «Ви ж у цьому будинку вже взяли дві квартири для обох своїх синів — кому ж іще треба?».

«Усе там законно»

Зовсім інші «доброзичливці» Вікторії Коваленко у Старих Санжарах також є. Та чомусь жоден з них не прийшов на згадану зустріч. Тож довелося говорити з ними по телефону. Сільський голова, «регіонал» Віктор Плескач переконував власкора «УМ» у тому, що «все там законно». Оскільки, мовляв, новому складу сільради довелося фактично рятувати той 16–квартирний будинок від руйнації. Адже його «добивали» роками значною мірою тому, що частина зареєстрованих там людей у своїх квартирах реально не проживала — їх довелося виселяти. В тому числі й через суд. Однією з таких «виселенців» стала Вікторія. На переконання пана Віктора, «вона там не жила», а переходила від одного чоловіка до іншого. У своєму ж помешканні не мала елементарних зручностей, не платила за комунальні послуги і взагалі відзначалася аморальною поведінкою. То, може, її офіційно попереджували, викликали дільничного, штрафували? Ні, такого не було, визнає сільський голова, бо ж нібито «все вирішувалося на місцевому рівні». А хто конкретно скаржився на Вікторію? Пан Плескач пригадав лише одне прізвище — старенького дідуся, котрого ця незаміжня жінка, яка зустрічалася з його сином, нібито «об’їла» на каструлю борщу...

Надання ордерів на вивільнені квартири дітям впливових депутатів керівник села також вважає справедливим, бо ж вони «стояли на черзі». Дочка секретаря сільради, на думку пана голови, має ще й пільгу як працівниця комунгоспу. Син же депутатки, яка очолює житлову комісію, справді в селі не живе й не працює (тільки зареєстрований), але Віктор Плескач, виявляється, «пообіцяв» ту найбільшу чотирикімнатну квартиру його матері за найактивнішу допомогу саме у... виселенні недбайливих господарів через суд. Зрештою, в чинному рішенні районного суду за позовом сільради до Вікторії Коваленко її визнано такою, що втратила право на користування тією квартирою. Але чому виселяти жінку серед зими взялися сільський голова і депутати, а не виконавча служба? «Ну, виконавча служба також не всевишня, — переконаний пан Віктор . — Я маю повні повноваження у себе на території діяти від імені виконавчої служби. Норму про заборону виселення в зимовий період із закону ж прибрали. Я виконував постанову суду». З Тетяною Вороною та її чоловіком повпреди сільради, на думку її керівника, проводили тільки необхідну «попереджувальну» роботу й не збиралися їх виселяти.

Ключ без права на проживання

Секретар сільради Неля Жолоб та голова депутатської «житлової» комісії Надія Лопан також переконані, що виселення Вікторії Коваленко відбувалося «за законом». Повністю підтримують вони сільського голову й у негативних характеристиках Вікторії. Так, визнає пані Неля, це вони з дочкою зачиняли ту квартиру після виселення, бо в останньої є наданий виконкомом сільради ордер на неї. Дала ж вона Вікторії ключ від тепер уже «чужих» для неї дверей більш ніж через місяць (!) після того. А що далі? Скільки проживе Вікторія у «своїй–чужій» квартирі iз заміненими дверима? «Ну, я не знаю, ми ще над цим не думали», — відповіла секретар сільради.

Надія Лопан упевнена, що Вікторія Коваленко не жила в тій квартирі «дуже довго», набагато більше 6 місяців, які можуть слугувати підставою для виселення через суд. А ще вона як «сусідка» все бачить, «коли вона живе, коли п’є, кого водить». Чи таки одержав вивільнену 4–кімнатну квартиру її син, який у селі не живе й не працює? «А ніхто з нових «поселенців» у нас не працює, бо тут немає де працювати, — відповідає пані Надія. — Закон же гласить: незалежно від того, де проживає людина, — аби була тут прописана, має право стати на чергу. Син же стояв на черзі з 2007 року. Квартири розподіляє виконком, до якого я не входжу, як голова комісії дію тільки за законом. А за дії голови сільради чи ще когось я не відповідаю».

Сергій Кульчинський — один із тих депутатів сільради, хто брав безпосередню участь у виселенні. «Я опинився там випадково, — зазначив він для «УМ». — Коли повертався з магазину, голова сільради попросив допомогти у фізичній роботі. Про неї не мав жодного уявлення, бо далекий від житлових питань. Уже потім, коли збагнув, що й до чого, зрозумів, у яке, даруйте, лайно вляпався... Вікторію знаю давно. Коли вона в нас працювала, була дуже сумлінною, багатьом­ допомагала. Останнім часом бачив її трохи «розхристаною», та, вважаю, це не привід виселяти жінку. Всі ж ми живі люди й різні бувають обставини. Переконаний: із нею повелися несправедливо, не по–людськи».

Виконаємо без... виконавців

У заочному (!) рішенні Новосанжарського районного суду від 20 липня 2011 року йдеться про позбавлення Вікторії Коваленко права користуватися тією квартирою та зняття з реєстрації. Про виселення жінки у ньому — жодного слова. Цей пункт, виявляється, зняв сам позивач, тобто сільрада. Чи не для того, щоб залишити собі простір для сумнівної «самодіяльності»? Але як можна позбавити людину права на житло, не виселивши її з нього добровільно чи примусово? Тим паче, що, згідно з Конституцією, «ніхто не може бути позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду».

Водночас примусове виконання рішень судів покладено на Державну виконавчу службу. При цьому «примусовому виселенню підлягають винятково особи, зазначені у виконавчому документі». В нашому ж випадку, наголосимо, не було навіть натяку ні на такий документ, ні на виконавчу службу взагалі! «Вищим» за неї на «своїй території» уявив себе сільський голова... Хоча ст. 162 Кримінального кодексу передбачає відповідальність за порушення недоторканності житла, в тому числі й незаконне виселення. Причому службовим особам «світить» за це позбавлення волі на строк до 5 років. Але з адміністрації Президента скаргу Вікторії Коваленко «відфутболили» в облдержадміністрацію, де їй сказали, що не втручаються у парафію місцевого самоврядування. «Відмовні» відписки одержала і з районної прокуратури та міліції...

«Нехай уже до тепла дотягне»

До речі, свідками в суді з боку сільради були депутати Надія Лопан і Тамара Наріжна, діти яких останнім часом одержали три (!) квартири у тій двоповерхівці. Причому одна з них живе в іншому будинку, друга — на іншій вулиці. «А чого ж мене ніхто не питав, якщо наші з Вікторією квартири — через стіну, — дивується Ніна Дмитрієва. — Мені не тільки видно, а й чути, коли вона приходить додому. Тому ствер­джую: Вікторія там живе, іншого постійного житла в неї немає». За словами Вікторії Коваленко, живе вона справді скромно, по статках. «А за брудні плітки з втручанням у моє особисте життя декому таки доведеться відповідати в суді», — зауважує жінка. Зрештою, чи не тому повпреди влади шиють їй «аморалку», що справді серйозних підстав для виселення з квартири просто немає?

Наталія Деменко звертає увагу на особливу прихильність нинішньої сільрадівської черги до депутатських дітей. «Усі ж знають, що Славко Плахотник почав працювати у нас на тракторі з 18 років, а зараз живе в родині, де дуже тісно, — говорить пані Наталія. — Заяву на одержання житла подавав у 2007 році, та йому чомусь поки що тільки пообіцяли квартиру після наших наполягань». Хоча руками таких, як він, трударів або на зароблені ними кошти і зводилися оті «колгоспні» будинки. Тепер же колишня доярка Вікторія Коваленко мешкати там, виявляється, «не має права». Бо ж, як поінформував «УМ» Віктор Плескач, тимчасово «змилостивилися» над нею й дали ключ від квартири тільки тому, що після розголосу його «попросили з адміністрації». «Це жест доброї волі, — переконаний сільський голова. — Нехай уже до тепла дотягне, а потім будемо її ­виселяти»...