Роман iз Винничуком

Ірландський класик Джеймс Джойс вважав, що в разі зруйнування рідного Дубліна місто цілком вільно буде реставрувати за його романом «Улісс». Чи не такої самої думки може бути Андрій Курков, видавши «Львівську гастроль Джимі Хендрікса», адже знакова топографія славного міста Лева представлена у цьому романі якнайдетальніше. На тутеш­ньому Личаківському цвинтарі щороку збираються місцеві хіпі, щоб ушанувати пам’ять легендарного Джимі Хендрікса. Вулицями Городоцькою і Замарстинівською, а також казковим проспектом Червоної Калини їздить уночі один iз героїв, виводячи з пацієнтів ниркове каміння. У валютному обміннику на Івана Франка працює його майбутня наречена, з якою вони зустрічаються у культовому кафе «Кабінет», і так далі, і так до самісінького фіналу цієї урбаністично–детективної історії. «Закінчилося тим, що в мене в романі є кілька справжніх львів’ян під їхніми справжніми іменами, з їхніми власними біографіями», — підсумовує Андрій Курков.

Загалом складається враження, ніби сам Львів вибудовує сюжет твору, чий автор дякує у передмові тамтешньому меру за запрошення «написати роман про місто, яке було, є і буде завжди залишатися одним iз найцікавіших і найкрасивіших міст–загадок на мапі Європи». Не шкодують зусиль для цієї благородної затії також мешканці міста Лева і заодно герої роману, які розсипають сторінками твору іноді справжні геополітичні перли.  «Деякі міста існують тільки для того, щоб хтось мріяв до них потрапити», — значить литовський хіпі, приїхавши до міста своєї юності. «Колишній світ складався з умовностей, тому і розсипався», — з ностальгією констатує колишній агент КДБ, який, власне, виловлював цих самих хіпі за радянського часу. Нарешті, сам автор чи не силоміць збирає докупи у своєму львівському твориві розсипані скалки часу. Так, з–поміж особливостей «Львівської гастролі Джимі Хендрікса», крім топографічної конкретики Львова, маємо присутність реальних осіб тамтешнього соціокультурного середовища — письменника Юрка Винничука, відомого львівського хіпі й правозахисника Аліка Олисевича і навіть голову Асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Львівщини Михайла Ватуляка.

Що ж до решти сюжетних колізій, то лише завдяки «романному» Юрку Винничуку вони набувають сякої–такої доцільності. Щоправда, не без допомоги метафізики впереміш з містифікацією, якою славиться цей автор. Річ у тому, що більшу частину «Львівської гастролі...» займає опис трудових буднів колоритних персонажів, серед яких хіпі, бомжі, кадебісти, а також колишні перукарі, чиє мирне життя поволі ускладнюється нагнітанням незрозумілої тривоги і паніки. Героїв цієї сухопутної історії переслідує запах моря і крики чайок, які часом поводяться не гірше, аніж у трилері «Птахи» Альфреда Хічкока. І хоч як екзотично трактуються ці аномальні явища, але все роз’яснюється завдяки нашим доблесним органам безпеки. Нехай навіть колишнім, чий підстаркуватий представник роз’яснює одному з головних героїв: «Винничук — сам аномалія! Ти б краще його стороною обходив! Та й узагалі, було б у нас у країні менше письменників, може, і жили б краще, нормальніше! Як у Європі!»

Утім не знати, чи краще, але виживають герої роману Андрія Куркова лише завдяки своєму славетному землякові. Адже саме Винничук спочатку випустив на вулиці міста чергового джина з пляшки своєї бурхливої творчості, а потім його в тій пляшці й поховав, спочатку споївши, а потім відправивши чи не в Море борщів iз власного роману «Мальва Ланда». «В Одесі штормить, учора в новинах показували! — повідомляють наслідки такої рокіровки. — Так їм і треба! — видихнув Юрко Винничук». При цьому переконуєшся у живучості певних соціокультурних концептів, якими надихалися наші класики. «Коли б якийсь письменник напав би на думку пересунути взаємні ролі ландшафту і дієвих осіб, то це була б зовсім інша справа», — значив Майк Йогансен у далеких 1920–х. Зробивши Львів одним iз героїв свого роману, його автор у повній мірі впорався з цим завданням, от лишень згаданий Винничук несподівано «федералістськими» закидами надав йому небажаного геополітичного смаку.