Іван ТОМИЧ: Коли на селі панує бідність, жодна країна не йде на продаж землі

        Голова Комітету ВР з питань аграрної політики і земельних відносин вважає, що продавати сільгоспугіддя — рано, забезпечити селян дешевим пальним — пізно, а продати пшеницю з нового урожаю дорого — нереально

«Продовження заборони на продаж сільгоспземель підтримує конституційна більшість депутатів»

      — Iване Федоровичу, позавчора ввечері Верховна Рада проголосувала за продовження мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення. Що вплинуло на рішення депутатів, якщо ще два тижні тому це питання вирішили взагалі не ставити на голосування?

      — Однозначно важко сказати. Минулого разу, справді, депутати саме з фракції Аграрної партії запропонували перенести розгляд цього законопроекту, аргументуючи рішення тим, що закон треба доопрацювати і внести необхідні зміни. За цей час жодних змін не надходило. Той самий, доопрацьований до другого читання, внесли до сесійної зали, і його підтримали 304 депутати.

      Думаю, на депутатське рішення вплинула потенційна небезпека втратити політичний капітал. Сільський електорат розуміє ціну цього питання і не підтримує ідею продажу земель сільськогосподарського призначення з 1 січня 2005 року, тому фракції побоялися піти всупереч цим настроям. Також можливо, що деякі депутати голосували «за», розраховуючи, що Президент заветує закон. Але важливо інше — те, що депутати підтримали продовження мораторію конституційною більшістю голосів.

      — Тобто, ви маєте на увазі, що є шанс подолати вето Президента у разі, якщо воно буде? Ваш прогноз: Леонід Кучма, який послідовно виступає за продаж землі, підпише прийнятий закон?

      — Думаю, шанси — 50 на 50. Але президентське вето буде аморальним щодо українського села і суспільства в цілому. Бо є небезпека, що восени, в ході передвиборчих баталій, його не вдасться подолати. А якщо ми з 1січня відкриємо ринок сільськогосподарської землі, то протягом першого року роботи це буде такий дикий процес, що його наслідки важко навіть уявити. Тому я вірю, що закон буде підписаний.

      — То Асоціація фермерів і приватних землевласників агітує Верховну Раду підтримати новий Земельний кодекс, що передбачає торгівлю землею, то ви виступаєте за мораторій. По суті, ви просто відтягуєте вирішення питання в часі. Навіщо?

      — Вносячи зміни до Земельного кодексу, ми діяли у найбільш оптимальному форматі. Ми не підтримали крайніх позицій. Хоча був законопроект Катерини Ващук, яка пропонувала ввести мораторій на продаж сільгоспземель до 2010 року, і була пропозиція комуністів продовжити його до 2015 року. Звісно, для «лівих» сил такі терміни — політично вигідні, але для економіки вони болючі.

      У першому читанні депутати проголосували законопроект, який запроваджував мораторій до 2010 року, однак у комітеті багато хто з цим не погоджувався, тому ми скоротили термін. Чому 2007? Сподіваємося, що депутатам вистачить півтора року роботи між двома передвиборчими кампаніями — президентською і парламентською, — щоб напрацювати законодавчу базу для ефективного старту ринку землі сільськогосподарського призначення з 1 січня 2007 року.

      — А чому цього не вдалося зробити досі, за три роки, щоб почати з 1 січня 2005-го, як і було передбачено Земельним кодексом?

      — Потрібно прийняти мінімум 8 законопроектів, щоб унормувати цей процес, але всі вони ще у дуже сирому стані. Наприклад, немає закону «Про реєстрацію речових прав, майна й іншої нерухомості», важливого для ринку земель як сільськогосподарського, так і несільськогосподарського призначення. Його проект ми тільки почали розглядати, отже, державна система реєстрації землі законодавчо не створена.

      Крiм того, у другому читанні «завдяки» віце-прем'єру Миколі Азарову «завалили» законопроект «Про державний земельний кадастр» — у день голосування за його підписом прийшов лист з проханням зняти закон з розгляду для додаткового пояснення причин.

      По-третє, немає закону про розмежування земель державної і комунальної власності. Протягом року його тричі приймала Верховна Рада, але Президент тричі накладав вето: ми так і не змогли погодити питання, хто має розмежовувати землі — виконавча влада чи самоврядні органи. Якщо Президент пропонує, щоб це належало до компетенції місцевих адміністрацій, то більшість депутатів вважають, що цим повинні займатися місцеві ради.

      — Але віце-прем'єр Іван Кириленко постійно підкреслює, що в земельному питанні важлива не так торгівля, як можливість застави, яка має розширити базу для кредитування селян...

      — Але, знову ж таки, законодавства немає. Кабінет Міністрів не вніс до Верховної Ради свій проект закону «Про державний земельний іпотечний банк», де має бути викладено сутність державної системи впливу на ринок землі. Таким чином, у нас є лише депутатський законопроект, до якого існує багато зауважень, тому ми його не ставили на розгляд і чекаємо, а уряд не поспішає.

      — От і виходить, що якщо не почати зараз, то ми весь час будемо лише відкладати початок на все пізніші і пізніші терміни. Хіба не так було із фермерською землею, мораторій на продаж якої встановили у 1992 році, а потім продовжували, продовжували і продовжували?

      — Не та ситуація, коли можна експериментувати із землею. Адже, окрім законодавчих, існує низка інституційних проблем, пов'язаних із власністю. Минуло чотири роки після початку прискореного реформування КСП, а держава досі не видала 42 відсотки державних актів громадянам, які мають право на земельну частку (пай). Отже, близько трьох мільйонів власників паїв не мають належно оформлених документів на землю.

      Окрім того, у нас не видано більше половини держатків на присадибні, дачні ділянки, городи. А селян, які мають в обробітку таку землю, — близько 14 мільйонів. Поки в державному реєстрі не буде всіх цих ділянок, ринок землі буде неконтрольованим, непрогнозованим і неефективним.

      Бідність мотивуватиме селян продавати землю тим, хто має великі капітали. Тобто потенційними покупцями будуть люди, які не живуть у сільській місцевості. Коли ситуація в економіці кризова, коли на селі панує суцільна бідність, жодна країна не йшла на продаж землі, а, навпаки, зупиняла цей рух. Так було, зокрема, у Сполучених Штатах Америки в період Великої депресії, коли у 30-ті роки Рузвельт призупинив рух землі й запровадив мораторій на банкрутство ферм, щоб уникнути ще більшої кризи — соціальної.

«Пільгове пальне для селян існує тільки на трибунах і в засобах масової інформації»

      — Цього року селян найбільше «підкосили» ціни на пальне. Як це позначиться на збиранні врожаю і чи достатньо зроблено, щоб допомогти селу напередодні жнив пережити цей ціновий удар?

      — Нові ціни на солярку, які з 1 травня підскочили на 40-60 відсотків, знівелювали спроби законодавчої і виконавчої влади стабілізувати ситуацію. За нашими підрахунками, сільгоспвиробники втратять близько 2 мільярдів гривень. Бо ціна пального рівнозначно перенесеться на плечі сільськогосподарських підприємств. Найбільше постраждають малі, середні господарства і збиткові реформовані КСП, яких зараз більше половини.

      — Уряд пішов назустріч селянам — зафіксував ціну на 200 тисяч тонн дизельного пального, яке планує продавати аграріям по 1950 гривень за тонну. Паралельно розробляється друга програма на 100 тисяч тонн пального, яке продаватимуть по 2 тисячі гривень за тонну. Це — не допомога?

      — Ці заходи — пропагандистська декларація, а не реальні дії. Сьогодні нас відділяє тиждень від початку масових жнив на півдні України. Забезпечити потребу в дизельному пальному протягом цих семи днів за урядовою програмою майже не реально. Вона просто ще не працюватиме.

      — Очевидно, що до початку жнив господарства готувалися і мають певні запаси для старту...

      — Немає запасів. Якщо взяти конкретну ситуацію, то в кожному районі є два-чотири господарства, які міцно стоять на ногах. Вони й мають запас. Решта 25—30 господарств за рахунок накопиченого пального можуть тільки зробити обкоси і на цьому зупинитися. Тому провести жнива на базі накопиченого запасу нереально.

      — Проте 1950 — це краща ціна, ніж 2100—2300, яка є на ринку...

      — Ціна 1950 існує на трибунах і в засобах масової інформації. А наяву літр дизельного пального у роздріб коштує 2 гривні — 2 гривні 10 копійок. Більшість виробників використовуватимуть це пальне, бо вже сьогодні вони заготовляють корми, завершують сіяти пізні культури, підживлюють, обприскують поля від шкідників.

      Пільгове пальне не спрацює. Аналогічна ситуація цієї весни була з цінами на мінеральні добрива, коли на ринку тонна аміачної селітри коштувала 800 гривень, а уряд зобов'язав заводи продавати її по 550—650. У результаті більшість мінеральних добрив селяни закупили не за пільговими, а за ринковими цінами, бо середня ціна склала 726 гривень за тонну — це дані Мінагрополітики.

       Коли вводять будь-яку пільгову ціну, вона стає підставою для бюрократичної машини покерувати розподілом пільгових ресурсів.

«У передвиборчий рік дешевий хліб є більш спокусливим фактором, ніж економіка сільгоспвиробництва»

      — Iване Федоровичу, як ви загалом оцінюєте врожай цього року? Погода сприяла селянам?

      — Що стосується продовольчої пшениці, то погодні умови, які були протягом року, спрацювали на чотири з плюсом за п'ятибальною шкалою.

      — Тобто ви погоджуєтеся з оцінками Мінагрополітики, що аграрії зберуть 32—35 мільйонів тонн зерна?

      — Важко говорити про вал, але посіяна вчасно озимина дозволить зібрати 22—24 центнери з гектара — це природна родючість цього року. Наскільки урожайність цього року буде вищою за рахунок технологій? Думаю, небагато. Хоча потенційно при повній технології наші можливості — 8 тонн пшениці з гектара.

      — Той же Іван Кириленко в інтерв'ю «УМ» казав, що 35 мільйонів тонн — оптимальний вал для України, оскільки інакше ми обвалюємо ринки — і свій, і світовий. Якщо маємо перспективи на добрий урожай, є небезпека обвалу цін на пшеницю?

      — Якщо уряд зацікавлений заробляти гроші до бюджету, то кращого продукту, ніж пшениця, для цього на селі немає. Тому ми повинні нарощувати експортні можливості у зерновому господарстві. Але тут постає питання ціни. Якщо немає механізму врегулювання ціни, то, дійсно, не треба братися за виробництво, бо станеться так, як два-три роки тому, коли ми експортували 10 мільйонів тонн зерна, але селяни мало заробили, бо закупівельна ціна на пшеницю була надто низькою.

      Сьогодні на законодавчому рівні механізми є, його забезпечує Закон «Про зерно і ринок зерна», який передбачає два напрями — інтервенцію та заставні ціни. А що буде на практиці...

      — На практиці саме таким шляхом збирається іти уряд, придбавши 0,5 мільйона тонн зерна за заставною схемою через ДАК «Хліб України» і ще 1 млн. через Держрезерв та 860 тисяч тонн — у регіональні запаси. Отже, проблем не має бути?

      — Проблем не мало бути протягом багатьох років, але вони є. Хай би хтось назвав практичний механізм реалізації цих рішень. Його немає. Якщо торік у неврожай пшениця коштувала 1000 гривень, то позаминулого, у врожайний рік, — 300 гривень. Зате про інтервенції і про заставні закупівлі у Верховній Раді та в уряді говорили предостатньо.

      — Яку ціну прогнозуєте ви?

      — Це залежить від того, яким інструментарієм користуватиметься уряд. А я досі не знаю, чи будуть у бюджеті кошти на заставні закупівлі. Якщо вони будуть, то яким буде механізм використання? Бо ми виділили 140 мільйонів у бюджеті 2004 року на здешевлення мінеральних добрив, а в результаті з них використали лише 25 мільйонів і отримали лише збільшення ціни. Тобто інструмент спрацював у зворотному напрямку. Гарантій, що так не станеться із зерном, я не бачу.

      — З ваших слів, уряд може зіграти на пониження ціни традиційно — своєю бездіяльністю?

      — Тут працює питання інтересу. Хто зацікавлений у високій закупівельній ціні?

      — Селяни.

      — А коли у нас селяни, окрім 2000 року, мали нормальну ціну на зерно? Ніколи. Бо переважають інші інтереси.

      — А хто тоді зацікавлений у високій ціні й чому?

      — Влада, яка іде на вибори, хоче дати людям дешевого хліба? Щоб вони його спробували хоч 30 жовтня і сказали: «Але гарна влада». Цілком зрозуміло, що у високій ціні на зерно зацікавлені 2 мільйони селян-виробників, а споживають його всі 47 мільйонів українців, які хочуть дешевого хліба. Тому дешевий хліб є спокусливішим фактором у передвиборчий рік, нiж висока ціна для виробника. Так само низької ціни хочуть бізнесмени на всіх ланках зернового бізнесу, починаючи від перевізників, борошномелів, пекарів і закінчуючи експортерами.

«Уряд цілеспрямовано нищить фермерський рух в Україні»

      — За вашими оцінками, фермерам вдасться притримати хліб до того часу, поки ціна виросте?

      — Ми прийняли попереднє рішення не продавати хліб дешевше собівартості. Це значить, що ціна на пшеницю 3-го класу має бути однозначно вищою за 700 гривень за тонну, але чи нижче 900 — сказати важко. Це той коридор, у якому ми маємо визначитися і прийняти рішення, довести його до кожного товаровиробника зерна з тим, щоб хоч раз всім сказати: за рахунок товаровиробника ми не можемо «валити» економіку, ринок і перспективу зернового господарства України. Ми є противниками високої ціни, такої, як сьогодні, — 1200—1400 гривень за тонну, але ми й проти того, щоб ціна була на рівні 300—400—500 гривень.

      — Як ви зможете вплинути на цей процес, якщо, з ваших же слів, селянам потрібно постійно купувати солярку, гасити кредити...

      — При тій державній політиці, що є, це надзвичайно непросто. Але ці заходи однозначно будуть.

      — Яким 2004 рік буде для фермерів, їм вдасться вижити після минулорічного неврожаю, погасивши торішні борги?

      — 2004 рік увійде в історію як рік із найжорсткішою державною політикою щодо фермерів. Це перший рік, коли призупинили дію Українського державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств. Усупереч прийнятому Закону «Про фермерське господарство», всю підтримку для фермерів постановою Кабінету Міністрів від 17 березня скерували не безпосередньо у фонд, а через банківську систему, якій фонд тільки відшкодовує відсотки. Виникає запитання: а тепер що робити новоствореним фермерським господарствам і фермерським господарствам, які тільки створюють і які не можуть звернутися до банку, бо не мають з чим? Отже, їх виникнення у 2004 році зупинено.

      По-друге, хоча законодавчо всі форми господарювання на селі начебто рівні, але фермерів практично викреслили з державних бюджетних програм як у рослинництві, так і в тваринництві.

      — Тобто ті фермери, які отримували державну допомогу торік, цього року її не отримали?

      — Існує 23 різні програми державної підтримки сільгоспвиробників. Тисячі фермерів, які торік були включені в ці програми, цього року не отримали ні копійки. У мене статистика така: за п'ять місяців, що минули, фермери отримали у 2,5 раза менше коштів, ніж за аналогічний період 2003 року. Це при тому, що кількість землі в обробітку у фермерських господарств збільшилася.

      Для прикладу можна взяти галузь садівництва і виноградарства. Якщо торік на цей час фермери отримали близько 3 мільйонів гривень, то на сьогодні — ні копійки. Фактично фермерські сади і виноградники перебувають під такою ж загрозою, як фермерський фонд.

      Сьогодні надходять листи від голів районних, обласних асоціацій, просто від фермерів про те, що на рівні місцевої влади дають вказівки банківським установам не видавати кредитні ресурси фермерам, не фінансувати, не надавати їм інші види сервісних послуг, такі як оранка чи збирання зернових, якщо фермер не має власних можливостей. Мені дико чути про такі підходи, але так є.

      — Але до діяльності Держфонду підтримки селянських (фермерських) господарств були запитання у фахівців контрольно-ревізійного управління, і саме ці перевірки КРУ стали підставою для того, щоб розподіляти кошти в інший спосіб...

      — Ті зауваження, які висловлювали в ході перевірок КРУ, на сьогоднішній день зняті, розроблений як статут Державного фонду підтримки селянських (фермерських) господарств, так і порядок використання коштів. Є чіткі, зрозумілі механізми щодо фінансування дирекції і щодо виділення позичок. Розмежовано, які кошти видаються на «безповоротній» основі, а які — на «поворотній», з якою метою. Проте як з боку центрального бюджету, так і з боку місцевих фінансування немає.

      — На підтримку фермерства в бюджеті виділено 10 мільйонів гривень, скільки з них уже отримали фермери як компенсацію банківських кредитів?

      — Не більше 1 мільйона. Я вважаю, що цьогорічна політика — це цілеспрямована акція на знищення фермерського руху в Україні, тому що фермери є тими людьми, які можуть захистити свою садибу, своє село, які можуть протистояти створенню латифундій і розгулу криміналу. Це роблять для того, щоб зробити села керованими, а не самоврядними територіями.