Спершу згадаймо, що світ почав перехід на новий календар, за яким живе і нині, з 1582 року завдяки реформі Папи Римського Григорія ХІІ. До того часу літочислення велося за юліанським календарем, запровадженим ще Юлієм Цезарем 45 року до н. е. за порадою грецького астронома Созігена. Цезаревий календарний рік мав 365 днів, 5 годин, 49 хвилин і 46 секунд, тобто, як з’ясували пізніші науковці, був довшим за справжній сонячний рік на 11 хвилин 14 секунд. «Зайва» доба набігала за 128 років. Отже, за півтора тисячоліття людство відставало від реального астрономічного часу на цілих десять діб! Реформа Папи Григорія ХІІ саме мала на меті ліквідувати цю похибку.
Та Земля продовжує крутитися. І григоріанський календар також уже застарів. Учені порахували, що його треба буде змінювати 2100 року — саме тоді «набіжать» повні чотири «невраховані» доби. Чому так?
Річ у тім, що високосним вважають кожен четвертий рік, окрім тих, порядковий номер яких ділиться без остачі на 100, але не ділиться на 400. «Різниця між двома літочисленнями в тому, що всі роки, які кратні ста, за юліанським календарем мають бути високосними, а за григоріанським — невисокосні. Тому «зайвий» день маємо в 1700, 1800 та 1900 роках, — пояснює доктор фізико–математичних наук Максим Стріха. — Проте такий день «не набіг» у 1600 і 2000 роках. Вони кратні 400, тож були високосними. Відповідно, наступний «шанс» після 1900 року отримати невраховану добу земляни матимуть аж у 2100–му».
ДО РЕЧІ
Юліанський календар теж мав високосні роки. Тільки тривалість місяця лютого становила не 29 днів, як у «звичайний» рік, а 30 днів.