Нещодавно в «Україні молодій» надруковано матеріал «Кульгава грамотність». Його автор, доцент Львівського національного університету ім. Івана Франка Анатолій Капелюшний, проаналізував мовлення передач українського телебачення, зробив доречні зауваженння й дав належні рекомендації. Але з двома пунктами цієї статті погодитися важко. Справедливо критикуючи українськомовні титри до російських фільмів, автор пропонує замість «Коли зацвіте багно» варіант «Коли розквітне багульник». Чому замість «зацвіте» обов’язково мусить бути «розквітне»? Обидва слова українські: «Радісна, тиха надія, мов квітка лелії, розквітла» (Леся Українка); «Зелений степ зацвів маками» (М. Стельмах). А назва болотяної чагарникової рослини Ledum palustre, використовуваної в народній медицині, таки багно, рідше «багонник». Не варто натомість пропонувати російське слово «багульник», якого немає в жодному словнику української мови.
Висловлюючи цілком слушну думку про те, що «окремі норми можуть прижитися раніше, ніж їх офіційно приймуть», пан Капелюшний раптом вигукує: «А деякі не приживуться ніколи: «діялектика» чи відмінювання слова «метро» в множині». По–перше, ніколи не треба казати ніколи. По–друге, йотація між двома голосними — природна риса української фонетики, поширювана як на питомі, так і на запозичені слова: дія, країна, руїна, диякон, християнство; тож і діялектика, діяспора й под.
Щодо відмінювання запозичених іменників середнього роду. Коли міністр освіти УРСР Павло Тичина підписував правопис 1946 року, то хотів відновити багато чого, забороненого внаслідок більшовицького втручання в правопис 1933 року. Але йому дозволили тільки відмінювати слово «пальто» (хоч дехто дотепер не знає, що пальто в нас відмінюється з 1946 року). Згодом набуло статусу відмінюваного слово «ситро». Давно настав час відмінювати всі іншомовні слова, для яких маємо українську парадигму: кіно (вікно), метро (перо) і т.ін. А в множині ліпше казати — київський та харківський метрополітени. Невідмінюваними треба лишити тільки ті іменники, для яких немає українських зразків: какаду, кенгуру, колібрі, таксі тощо.
Коли йшлося про конструкції «в Україні» й «на Україні», варто було б додати, що Тарас Шевченко писав не лише «На Вкраїні милій», а й «Сю ніч будуть в Україні родитись близнята»; «Мені однаково, чи буду я жить в Україні, чи ні; «В Україну ідіть, діти, в нашу Україну» і под.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
