Фільм по–італійськи

Ретроспектива італійського кіно — рідкісний і від того бажаний гість на наших великих екранах. Дистриб’юторська компанія «Артхаус Трафік», котра вперше провела італійський кінофестиваль у 2010–му році, та Інститут італійської культури в Києві представляють добірку з п’яти найгучніших італійських картин за останні роки.

Від середини минулого століття чи не найбільш упізнаваним символом європейського авторського кіно є прізвища італійських режисерів. І хоча з відходом таких метрів, як Фелліні, Антоніоні та Бертолуччі, італійський кінематограф здав лідируючі позиції, його кращі стрічки, як і раніше, не тільки відображають соціально–політичні особливості рідної країни і чарівність великої культури, а й звертаються до загальнолюдських цінностей. Серед режисерів, чиї роботи представлені в ретроспективі, найбільше уваги привертає Нанні Моретті — нагадаємо, що у 2001 році його «Кімната сина» (пронизлива драма про спроби прийняти втрати й примиритися з минулим) завоювала «Золоту пальмову гілку». Його останній фільм, котрий відкриє італійський міні–фестиваль в Україні, у Києві, також брав участь у конкурсній програмі Каннського МКФ. Стрічка Habemus Papam — історія конфузу з обранням Папи: кардинал, обраний новим понтифіком, переживає нервовий зрив і втікає, що змушує всю папську рать кинутися на пошуки втікача і переконати його все–таки приступити до своїх обов’язків. Вельми виграшний сюжет про те, яким небажаним тягарем може стати влада для того, хто усвідомлює всю її відповідальність, про тяжкість вибору між особистими схильностями і релігійним обов’язком.

Водночас більшість стрічок досліджує простір особистих, інтимних взаємин, перевіряє нашу здатність — і бажання — зберегти в сучасному світі вірність традиційним сімейним цінностям. Так, героїня фільму Франчески Коменчіні «Білий простір», успішна професійно, впевнена в собі жінка вагітніє в результаті чергового «роману на одну ніч», і розуміє, що зовсім не відчуває потреби стати матір’ю. У комедії Сильвіо Сольдіні «Кого я хочу більше» молода жінка знаходиться перед вибором: вірний партнер, що мріє створити з нею сім’ю, і новий коханець, одружений чоловік, відносини з яким не мають майбутнього. «Холості постріли» Ферзана Озпетека — історія про юнака, який ніяк не може вибрати влучний момент, щоб зізнатися членам великої патріархальної родини в гомосексуальних уподобаннях.

Особливо ж цікавим для вітчизняної аудиторії може стати фільм Джуліо Манфредонія «Та й нехай» — ексцентрична комедія про мафіозо, який вирішує стати мером. Це кумедна сатирична клоунада, позначена чудовою роботою художника, який переконливо відтворив пристрасть нуворишів до неймовірних розкошів. Навіть неіталійцям легко побачити у стрічці натяк на Сильвіо Берлусконі, але голов­ний персонаж досить пізнаваний і для наших співгромадян: він здається збірним образом вітчизняних політиків, високе положення яких дивним чином поєднується не тільки з цілковитою безпринципністю і цинізмом, а й iз непрохідним невіглаством і непрофесіоналізмом.

Після Києва італійське кіно покажуть в Одесі (з 8 березня), Чернівцях і Вінниці (з 15 березня), Запоріжжі й Харкові (з 22 березня), Львові (з 29 березня). Далі — у Донецьку та Дніпропетровську.

Олександр ГУСЄВ