Без головного — балаган

Скромна стаття державних витрат на санний спорт в Україні останнім часом скоротилася до крайньої межі. Уся увага освітньо–спортивного міністерства була сконцентрована на підготовці до I Юнацької зимової олімпіади. Відтак життєдіяльність дорослої команди саночників на сезон 2011/2012 років забезпечували місцеві бюджети. До слова, всі наші саночники представляють Львівщину.

Через жорстку економію коштів наші спортсмени виступають не на всіх етапах Кубка світу. Зазвичай ігнорують далекі виїзди в Північну Америку, тоді як старти в ближчому зарубіжжі, особливо в Москві, вважають пріоритетними. Здавалося, що наші саночники не оминуть останній етап Кубка світу, який проходив минулого уїк–енду у підмосковному Парамонові й мав статус чемпіонату Європи. Проте, як виявилося, на старт першої в Росії траси міжнародного зразка не вийшов жоден з українських спортсменів.

«Наші саночники до Росії не їздили. Чому? Для мене це наразі залишається загадкою. Цей старт стояв у календарі змагань, але чому людина, яка відповідала за це, самовільно змінила маршрут і повернулася в Україну — я не знаю. Через тиждень відбудеться президія федерації — там і розберемося», — у коментарі «УМ» каже президент федерації санного спорту України Олександр Пустовойт.

«До останнього моменту я думала, що ми поїдемо на заключний етап Кубка світу до Росії. Можливо, я помиляюся, але причина невиїзду криється в нестачі коштів», — розмірковує наша провідна санниця Марина Галайджян.

Натомість Пустовойт вбачає причину такої «самодіяльності окремих осіб» у тому, що національна команда не має керманича. «Ще у вересні минулого року Державна служба молоді та спорту оголосила конкурс на посаду головного тренера, проте досі його не провела», — пояснює очільник ФССУ. Відтак на більшість стартів сезону перша команда їздила під наглядом особистого тренера Галайджян — Володимира Вахрушева. Тоді як тандем багаторічних наставників національної команди — Валентин Папіровий та Ігор Воропаєв — виявилися «поза справами».

Марина Галайджян каже: «Відсутність на чолі команди Валентина Семеновича та Ігоря Семеновича відчувається досить серйозно. Та й загалом після Олімпіади–2010 багато що змінилося — і команда, і тренерський штаб».

Нагадаємо, що після Ігор у Ванкувері спортивну кар’єру завершили одразу дві лідерки збірної — Лілія Лудан та Наталя Якушенко, з якими пов’язані всі наші успіхи в санному спорті. «Без дівчат стало важче. Дуже не вистачає їхньої підтримки та порад, — розповідає Марина. І додає: — Хай там що, але колектив у нас дружний. Тепер за старшого в нас Андрій Кісь, який з усіх збірників має найбільше досвіду».

Попри свій порівняно молодий вік, саме Галайджян демонструє найкращі результати поміж українських саночників. «Своїм виступом у цьому сезоні я задоволена. У минулому — результати були нижчими. Сезон я почала 15–ю позицією на першому етапі Кубка світу в Австрії, на чемпіонаті світу в Альтенберзі була 17–ю, а завершила спортивний рік 11–м результатом на етапі КС у Латвії», — перелічила свої виступи Галайджян.

Президент федерації результатами дорослої команди не надто задоволений, натомість «приємно здивований» четвертим місцем Антона Дукача на Юнацькій олімпіаді в Інсбруці й називає його надією збірної.

Попереду в наших спортсменів ще чемпіонат України в Кременці, де функціонує єдина в країні санна траса. «У Львові є стартова естакада. А в Кременці — дерев’яний жолоб, який взимку обліплюють і отримують начебто лід», — описує «УМ» змагальне місце перший номер української збірної.