Тримайся, Андрійку!

Андрійко Царинський, котрий став найвідомішим львівським пацієнтом, у Бостонській клініці вже приходить до тями. За кілька днів лікарі проведуть першу операцію з пересадки вже вирощеної шкіри. У вечір проти суботи цю радісну звістку повідомив телефоном дядько хлопчика Ростислав Фединець. «Але, щоб уберегти дитину від сильного болю, лікарі постійно дають хлопчику снодійне», — розповідає пан Фединець.

Нагадаємо, 4 лютого до львівських медиків iз важкими опіками потрапили четверо жителів села Долинівка Сколівського району — троє діток та їхній дідусь. Літній чоловік та двоє дітей загинули від отриманих опіків у лікарні: в дідуся було уражено 90% шкіри, у його 13–річної онуки — 80% шкіри, а у дворічного онука — 40% (маля хоч і мало найменший відсоток зовнішніх опіків, але повністю спалена трахея й обгорілі легені не дали йому шансів на життя). Від смерті вдалося вберегти лише Андрійка. У хлопчика взяли кілька живих клітин, з яких запустили процес вирощування шкіри — її знадобиться не менше квадратного метра.

Хлопчику пересадять метр шкіри

У свою чергу український медик, заступник головного лікаря 8–ї львівської лікарні Ігор Стояновський, повідомив на прес–конференції, що стан хлопчика, відповідно до інформації колег із Бостона, стабільний. За словами хірурга, Андрійко перебуває у відділенні інтенсивної терапії, і хоч його стан важкий, проте стабільний і не має тенденції до погіршення. Хлопчикові у Бостоні вже провели дві операції. Під час першої йому повисікали глибоко обпечену шкіру, окрім шкіри на кистях, шиї та обличчі. Під час другої операції Андрійкові видалили решту спаленої шкіри. Тіло дитини покрили кріоконсервованою шкірою, яка може вкривати тіло до трьох місяців. Лікарня Бостона підтвердила, що вирощує власну шкіри дитини, але цей процес може тривати від 3 до 8 тижнів.

Лікарня «Шрайнерс Госпітал» не озвучує вартості лікування і такого підрахунку не веде, лікуючи дитину безкоштовно. Але пан Стояновський до порівняння навів цифри: доба перебування у відділенні інтенсивної терапії у подібному шпиталі коштує 8 тисяч доларів за добу, а вирощування власної шкіри обходиться у кількасот тисяч доларів. Судячи з активної підготовчої роботи соціальних працівників і психологів клініки, які вже готують для Андрійка курс реабілітації, медики сподіваються на його одужання. Щоправда, навколо долі хлопчика, котрого вдалося врятувати лише завдяки злагодженим діям львівської громади і влади, вирували небачені пристрасті.

Чорний піар і чужа біда

Трагедія Андрійка байдужим не лишила нікого — гроші несли і бізнесмени, і прості люди. На хвилю щирого переживання наклалися й передвиборчі інтриги, адже негласна виборча кампанія на Львівщині вже буяє повним ходом, і брутальнішого старту перегонів область певно не бачила — відра помиїв виливаються як на кандидатів, так і на їхні «неформальні об’єднання». На людях потенційні мажоритарники і списочники обіймаються, обіцяючи боротися з «тоталітарним режимом Януковича», а от у кулуарах починаються різні інтриги, підніжки й відверті підлості. Зважаючи на це, стає зрозумілішим, чому ж на горіхи дісталося одному з координаторів штабу з порятунку Андрійка, очільнику Львівської облдержадміністрації Михайлу Костюку, котрий має приглядати за жовтневими виборами. Як би там не було, його повозили обличчям по підлозі, й до того ж незаслужено, саме у справі Андрійка.

Першими до цього приклалися журналісти пов’язаного з іменем впливового львівського олігарха Петра Димінського телеканалу «ЗіК» і газети «Експрес». Інформаційно все виглядало за сценарієм: «рятуй дітей, мочи владу, а хто винен — згодом розберемось», зрештою, пристрастей і нервів у справі було чимало — бо ж братик, сестричка і дідусь померли на руках у медиків. Додав хмизу у вогонь і шеф Донецького опікового центру Еміль Фісталь, який стверджував, що попечених дітей слід було рятувати в Донецьку. За приклад він наводив врятовану жінку з 97% опіків. І частина львівських журналістів повірила в те, що діток і дідуся можна було б урятувати, — адже гучна заява пролунала занадто авторитетно, — якби львівська влада своєчасно перевезла дітей до Донецька.

Але заяви і правда — не зав­жди тотожні, тим більше під час виборів. Як не хотілося уникнути страшних нагадувань, але родичі Андрійка вмирали не лише від опіків, а й від спечених органів дихання — стабілізувати їхній стан для подальшого транспортування було просто не можливо. Але в будь–якому випадку до Донецька все одно б довелося летіти. За словами начальника міського управління охорони здоров’я Володимира Зуба, доправити дитину в Донецьк можна було лише тим самим спеціалізованим літаком, що й до Бостона, щоправда, в Донецьку не можуть виростити шкіру в таких обсягах і за такий час, як у США. А стабілізація стану хворого (читай — порятунок від смерті) не залежала від місця перебування — у Львові, Києві чи Донецьку. Медична тактика впродовж перших трьох днів у стадії опікового шоку однакова — проведення інтенсивної терапії та зменшення інтоксикації організму. Саме грамотні дії львівських опіковців і зробили можливим переліт до Бостона.

Ображати лікарів, котрі беззмінно днювали й ночували біля вмираючих дітей і їхнього дідуся, на щастя, журналісти не стали. Дісталося «губернатору» Михайлу Костюку, котрого на трьох газетних сторінках представили чи не основним винуватцем загибелі неврятованих дітей. Лише згодом до львівських журналістів прийшло розуміння медичних реалій: дітей не врятував би жоден Фісталь. Хірург Стояновський пояснював: везти до Донецька хлопчика було неможливо, адже там, попри гучні заяви, рівень лікування не захмарний, спечену на 90% жінку там врятували, щоправда, не вдаючись у деталі, що в неї не було 80% глибоких опіків, як у Андрійка, а лише — половина. А глибокий опік і просто опік — діагнози, з медичної точки зору, різні. Зреш­тою, у Донецьку не могли виростити й необхідної кількості шкіри, потрібної Андрійкові.

За словами рятівника Андрійка, завідувача опіковим відділенням 8–ї лікарні Василя Савчина, постраждалих дітей не можна було транспортувати в Донецький опіковий центр, адже в Україні просто нема належних засобів для транспортування, а обладнання літака всім необхідним виявилося б надто коштовним і довготривалим. Адже проблема була не в організації льотного транспорту як такого, а в перельоті саме спеціалізованим літаком. Літак, що домчав Андрійка до Бостона, належить спеціалізованій авіакомпанії, яка з кінця 1980–х транспортує по­страждалих у подібних випадках по всьому світу.

Кошти лишаться Андрійкові

Гроші на порятунок постраждалих дітей з Долинівки збирала вся громада. На щастя, мародерів, котрі б посміли вкрасти бодай копійку з більше 2 мільйонів гривень, не знайшлося. Натомість з’явилась інша проблема — їх виявилося... забагато. Тож частина коштів піде на реабілітацію «бостонського» Андрійка, решту суми вирішили не чіпати. І хоч бостонська лікарня вирішила не наживатися на львівському сироті й власним коштом покриє всі витрати на операції й лікування, дитині знадобляться гроші на чергові перельоти, власне утримання і відновлення житла, згорілого дотла. Наразі зібрані кошти залишили на депозитному рахунку під 15% річних, але в разі потреби кошти знімуть одразу, а відсотки йтимуть у Червоний Хрест на лікування інших хворих дітей.

Після розрахунків з авіакомпанією від зібраних 2 мільйонів 317 тисяч 98 гривень залишився 1 мільйон 500 тисяч 974 гривні. Щоправда, до цієї суми додадуть кошти, які співчутливі люди приносили просто в лікарню. А лікарі з Бостона на майбутнє порадили укласти угоду з авіакомпанією заздалегідь — перевізники зможуть надати літак для транспортування хворого ще до переказу плати за перевезення. А це означатиме, що у медиків з’явиться кілька зайвих годин, які ніколи не бувають зайвими. Зрештою, саме з грішми був пов’язаний й інший неприємний момент. Львівська газета звинуватила «губернатора» у винятковому цинізмі: мовляв, поки пенсіонери несли останні гривні, перша людина області «забула переказати на порятунок дiтей бодай щось». Тут уже не витримав головний рятівник хлопчика — завідувач опіковим відділенням 8–ї лікарні Василь Савчин. «Губернатор» особисто передав гроші в лікарню, велику суму. Ми його запитали, чи він хоче, щоб це було публічно, він сказав: «Ні. Купіть те, що необхідно», — обурено заявив хірург.

Іван ПИЛИПЕЦЬ