Микола Козленко (ліворуч) та Мар’ян Федірко «підзаряджають» штучний інтелект.
На базі таких міні–роботів можна відлагоджувати поведінку реальних повногабаритних машин, керованих так званими автопілотами. У Північній Америці вже кілька років поспіль великою популярністю користуються змагання Дарпа, які організовує Управління перспективного планування оборонних науково–дослідних робіт США. Там колісні транспортні засоби без участі людини долають відстані в декілька сотень кілометрів.
У повсякденному житті це теж не дивина. Нині у вільний продаж надходить чимало престижних комп’ютеризованих легковиків. Їхня перевага над класичними авто насамперед полягає в тому, що водій задає лише швидкість і напрямок руху, а все інше електроніка робить сама, зокрема й «зчитує» дорожню розмітку. «Це надзвичайно перспективний вектор розвитку високих технологій, — пояснює доцент кафедри комп’ютерної інженерії Галицької академії Микола Козленко. — Думаю, що й Україна з часом шукатиме в ньому свою нішу. Лідери світового автопорому вкладають у такі розробки величезні кошти».
Аби безнадійно не пасти задніх, і в нас уже почали організовувати турніри Roborace — своєрідну «Формулу–1» для невеликих роботів, керування якими також здійснює штучний інтелект. Ці змагання, започатковані вітчизняною громадською «Асоціацією робототехніки» два роки тому задля активізації високотехнологічної творчості, відразу стали популярними серед молодих технарів–інтелектуалів. І не тільки в Україні. Завдяки участі команд із Білорусі, Румунії та Польщі змагання набули статусу міжнародних, а ще більшого авторитету додала співпраця «Асоціації робототехніки» з представниками сфери Ай–ті США, Канади та Іспанії.
Прикарпатські конструктори роботів дещо засиділися на старті і в перших турнірах участі не брали. Власне, не було з чим туди їхати. Позаяк бракувало часу не тільки на пошук найкращих теоретичних рішень, а й на складання власної повноцінної моделі, вирішили частково скористатися технічним ширвжитком із Піднебесної. «Я приніс просту китайську автоіграшку, і на її рухомій базі ми спробували створити першого робота, — пригадує студент–четвертокурсник Галицької академії Мар’ян Федірко, який спеціалізується на радіоелектроніці. — Та від цієї ідеї невдовзі довелося повністю відмовитися через ненадійність конструкції. Тоді зрозуміли: все треба робити з «нуля» власними руками».
Окрім Мар’яна, новостворене «конструкторське бюро» поповнили молодий доцент Микола Козленко, за плечима якого вже було кілька запатентованих робототехнічних проектів, упроваджених у виробництво, та старшокурсник Степан Стурко. У їхньому товаристві, як пояснили мені хлопці, від самого початку запанувала надзвичайно доброзичлива атмосфера. Не було розподілу на студентів і викладача, були колеги, котрі мають рівні права при ухваленні рішень. Невдовзі з’явився на світ і перший продукт їхньої спільної діяльності — нашпигований «розумними» процесорами та мікроконтролерами механізм, схожий на залізного бутерброда. Не позбавлені гумору творці так його й назвали — «Фаст–фуд». І свою команду не менш вигадливо — ТорNod, що в перекладі з англійської означає «Верхній вузол».
Дебютували прикарпатські «академіки» рік тому в Чернівцях. Повернулися з Буковини із масою вражень, але без нагород — більш досвідчені суперники обігнали їх і технічно, й тактично. Довелося «Фаст–фудові» ще «вправляти мізки», зокрема й удосконалюючи програму. Зате після доопрацювання він став справжньою «бойовою» машиною: знизу — потужний редуктор, два задні ведучі колеса, акумулятори; зверху — плата з електронікою та контрольними приладами. Аби вдало маневрувати між перешкодами, робот орієнтується на місцевості за допомогою трьох пар «очей» і розвиває швидкість до півтора метра на секунду. Так прудко й надійно, як це робить штучний інтелект, провести по трасі радіокеровану модель людині вже не під силу.
Паралельно з модернізацією «Фаст–фуду», оскільки від однієї команди, за правилами, дозволялося виставляти на трасу двох «залізних» учасників, хлопці конструювали нового робота на ймення «Візок» — меншого і легшого за попередника. У цьому була своя тактична хитрість. Програючи у швидкості, «малюк» за рахунок більшої маневреності може прийти до фінішу раніше за конкурентів, потужніших і габаритніших у кілька разів. Принаймні шанси в команди, представленої роботами у двох різних «вагових» категоріях, суттєво зростають.
Зоряного часу прикарпатцям довго чекати не довелося. На черговому етапі Roborace, який відбувся минулорічного травня в рідному Івано–Франківську, «Фаст–фуд» першим пройшов усі зигзаги траси і вивів команду Галицької академії в лідери. З цього історичного моменту на творців ще донедавна «зелених» івано–франківських роботів конкуренти зі стажем почали дивитися з повагою. І не дарма. На відкритті нового сезону Roborace 2011—2012 у Тернополі іванофранківці знову піднялися на найвищу сходинку п’єдесталу. Щоправда, не обійшлося без екстріму. У фінальному заїзді «Бутерброд» так сильно зіштовхнувся з масивним білоруським роботом, що в українського представника відвалилися датчики, і він почав рухатися, як корова на льоду. Хлопці швиденько припасували пристрої на місце за допомогою ізоляційної стрічки, і «Фаст–фуд» помчав далі, не поступаючись лідерством. А вже цьогорічного січня у Львові обидва прикарпатські роботи нікому «не віддали» ні першого, ні другого місць.
Успіхи команди ТорNod відразу примножили ряди охочих займатися конструюванням роботів, передусім у Галицькій академії, яка в цьому виді технічної творчості значно випередила солідніші за статусом три місцеві національні університети. В академії на п’яти лідерам–комп’ютерникам наступає команда майбутніх інженерів–програмістів, яку очолює представниця прекрасної статі Євгенія Алексєєва. «Створенням роботів я захоплююся другий рік, — каже вона, — хоча машини цікавлять із дитинства, бо дуже люблю «Формулу–1» і вболіваю за британську автогоночну компанію «Макларен». Ми також створили хорошу модель робота — одну з найменших серед тих, які брали участь у міжнародних змаганнях. Наш «Міні–Купер» має хороші інтелектуальні характеристики, та через низький кліренс часто зачіпається за нерівності траси і трохи пригальмовує. Хоча він не піднімався на найвищу сходинку п’єдесталу, та неодмінно ставав фаворитом публіки, бо їде так елегантно, ніби вальсуючи».
Завдяки простим і зрозумілим правилам змагань людський чинник — і це дуже важливо — не впливає на кінцеві результати: переможцем вважається той робот, який, обганяючи собі подібних, найшвидше пройде зо три десятки кіл траси. «На змаганнях заборонено будь–яке втручання у процес руху роботів, — пояснює Микола Козленко. — Поставив його на трасу, благословив — і все. Підтримка може бути лише моральною та технічною, якщо трапилася поломка. Темп руху моделей уже такий, що людина не справиться з її керуванням на рівні штучного інтелекту, котрий значно швидше думає та орієнтується в ситуації. Робот самостійно приймає рішення, проте вони не завжди однозначні. Інколи він, як і людина, може помилятися. Працювати над удосконаленням його можливостей неймовірно цікаво. Цей процес так захоплює, що інколи забуваєш про все на світі».
Знання, які людина повинна засвоїти, множаться у геометричній прогресії. Чи здатен наш мозок витримати такі навантаження? А може, він уже досяг піку свого розвитку і радіє, що новітні технології забирають на себе частину його функцій? >>
У радянські часи Всесвітній день авіації та космонавтики відзначали справно. Власне, у той час усі досягнення, пов’язані чи то з польотом у космос, чи то з появою нового літака, прирівнювались мало не до державних свят. Сьогодні цю дату також відзначають, проте масштаб суттєво зменшився. Чи розвивається авіація та космонавтика сьогодні? >>
Фахівці навчально-наукового центру «Небесна долина», що діє у Вінницькому національному технічному університеті, передали військовослужбовцям розвідувального підрозділу, який виконує завдання в зоні бойових дій на сході України, безпілотний розвідувальний комплекс власної розробки. >>
Ярослав Шпотюк — фізик-матеріалознавець, закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка (ЛНУ) та займався науковими дослідженнями у Франції. Науковець здійснив майже неможливе і захистився одразу в двох навчальних закладах: у ЛНУ та університеті Ренн 1. >>
