Якщо діагноз — «рак»

Дiзнаючись жахливу статистику захворювань на рак, кожен iз нас зазвичай сподiвається: це може статися будь iз ким, тільки не зі мною і моїми рідними. І якщо, не доведи Боже, доведеться особисто зіткнутися з підступним захворюванням, людину паралізують страх, розгубленість, відчай. Що робити, якщо в близької вам людини виявили рак, — про це йшлося на засіданні Клубу соціальної журналістики. Під час заходу організатори презентували й однойменну брошуру, співавтором якої є відомий письменник Андрій Курков.

На сторінках брошури експерти наголошують: діагноз «рак» не є вироком. З ним можна і потрібно боротися. Й успіх у лікуванні багато в чому залежить від психічного та емоційного стану пацієнта. Якщо пацієнт здався, втратив смак до життя і став на бік хвороби, а не лікаря, його не витягне жодна лікувальна система. Онкопсихологи радять близьким людям хворого не замовчувати проблему — це спонукатиме його замкнутися на своїх тривогах, впасти в депресію і сприймати хворобу як щось невідворотне. Відчувати підтримку, бути потрібним і зберегти своє місце в родині — ось складники, які додають хворій людині додаткових сил для боротьби. Тому потрібен постійний діалог і вміння слухати недужого навіть тоді, коли він не говорить нічого.

Біль не є забороненою темою — точне пояснення симптомів допоможе лікарю виписати максимально ефективне лікування. «Намагайтесь не панікувати при хворому, тримайте при собі сльози, страх і відчай, — радять психологи. — Уникайте слів «рак», «смерть», «безперспективність лікування», «рецидив». Але і не спрощуйте ситуацію: «нічого страшного», «ти вилікуєшся». Заперечення важкості хвороби може спровокувати його пасивність. Поводьтеся з ним на рівних без «підігравання». Важливо не перетворювати хворого на дитину. Він не повинен поглинути собою життя всієї родини. Хвороба не звільняє людину від її ролі в родині: хворий батько все одно лишається батьком, мати — матір’ю, син — сином. Якщо людина не проти, відвідуйте разом із нею лікаря. Ваша присутність поруч сприятиме якіснішому контакту хворого з медиками».

«Проблема психологічної реабілітації полягає в тому, що половина хворих після одужання так і не повертаються до нормального життя. Страх і депресія супроводжують їх усе подальше життя, — говорить головний лікар Кіровоградського онкодиспансера Костянтин Яринич. — На жаль, штат лікарні не передбачає ставки онкопсихолога, тому ця місія лягає на близьких і друзів хворого, який ні на мить не має відчути себе забутим своїми близькими. Друзі часто кажуть: «Подзвони мені, якщо щось знадобиться». Як правило, такі пропозиції лишаються без відповіді. Краще сказати: «Я буду вільний сьогодні ввечері і зайду до тебе. Давай вирішимо, що ми робитимемо».

Після курсу лікування хворому завжди призначають медичний нагляд. Утім більшість українських пацієнтів більше не потрапляє лікарю на очі. 65% смертей від раку пов’язані саме з поганим контролем і пізнім виявом рецидиву. Якщо людина все–таки опиняється на порозі смерті і хоче говорити про це, не ухиляйтеся від таких розмов. Часто в таких випадках хворий говорить дуже важливі речі, які неможливо забути.

БОЇМОСЯ, БО НЕ ЗНАЄМО

Люди бояться раку, бо не знають, звідки він береться. Так, виникненню злоякiсних новоутворень сприяють паління, зловживання алкоголем і неякісне харчування, але з 200 видів описаних онкологічних захворювань науці відомі першопричини появи лише половини з них. Наприклад, рак шийки матки викликає вірус.

Боїмося цієї хвороби ми ще й тому, що лікування зазвичай коштує чималих грошей — не кожному воно по кишені. Родині часто замість того, щоб концентруватися на процесі лікування, доводиться шукати на нього кошти.

В Україні кожен третій чоловік і кожна п’ята жінка ризикують захворіти на рак. Рак посідає друге місце за смертністю в нашiй державi після серцево–судинних захворювань. За останніх 5 років щорічний приріст рівня захворюваності на рак становив 0,6 відсотка — це 160 тисяч нових випадків. Показник захворюваності у міського населення України на 15% вищий, ніж у сільського. За прогнозом Всесвітньої організації охорони здоров’я, до 2020 року частота онкозахворювань зросте вдвічі, а до 2030–го — втричі. Зростання захворюваності на рак характерне для ротової порожнини, ободової та прямої кишок, шкіри, молочної залози, шийки та тіла матки, яєчникiв, передміхурової залози, сечового міхура, щитоподiбної залози, лімфатичної та кровотворної тканини.