Супермодель та «дурник» iз Кукурічок

Переможець номінації «Гранд–Коронація» Володимир Лис видав новий роман «Іван і Чорна Пантера». Книжка відразу викликала зацікавлення оригінальною історією, за якою доля всесвітньо відомої супермоделі Таумі Ремпбел, вона ж Чорна Пантера, перетнеться з життям звичайного українця Йвана, він же — місцевий «дурник» села Кукурічки. Перша реакція на анотацію видання — певно, треба чекати на щось гумористичне. Але під «обгорткою» невимушеності приховується змiстовна «начинка», багатолінійний, заплутаний сюжет, а несподівані повороти великої кількості подій нагадують пригодницький роман.

Аби «зчепити» такі різні два життя, письменник вигадав заплутану історію. Від мага Джавіртана, якому Таумі має завдячувати своєю славою, визнанням і багатством, супермодель дізнається, що походить із народу ібіро та є спадко­ємицею мамби Туммі Маліколоне. Джавіртан має череп Туммі, але йому ще потрібен череп Великої Білої Жінки–чарівниці. Поєднавши їх, маг стане повелителем світу. Він змушує Таумі вирушити до незнаної їй, «Богом забутої якоїсь Юкрайни», щоб знайти там череп білої мамби…

А в «юкрейнському» селі Кукурічки, серед тамтешніх «аборигенів», у кожного з яких — своя історія, живе дивакувата доросла дитина на ймення Іван. На горищі він ховає вирвану з журналу світлину Таумі й, щоразу милуючись Чорною Пантерою, мріє про зустріч із нею, але соромиться своїх почуттів. Він, так би мовити, — нестандартний герой: ізмалку вважається інвалідом, оскільки ніби має розумові відхилення; «щось у його обличчі є від блаженного, яких давні художники зображали на папертях церков»; незважаючи на дорослий вік, живе з мамою, не знає, звідки беруться діти; мріє побачити батька, про якого так не любить згадувати ненька; читає книжки, а ще йому подобаються круглі числа, тому сподівається, що колись у Кукурічках буде рівно сто хат. На противагу місцевим «мачо», він наївний, боязкий, плаксивий і так часто нагадує дитину. Саме ця дитячість і підкреслює чистоту почуттів персонажа. Герой вірить, що «комусь на цьому світі має бути потрібен». Можливо, Таумі?.. І якщо спочатку Іван викликає подив і жалість, то згодом — повагу. Він, сам не розуміючи того, сіє зерна любові, щирості, вірності, відданості вірi та мрії. Характери, виписані на антитезі, завжди додають літературному творові особливих «спецій», а читачеві дають можливість порозмiрковувати. Образ Івана поступово «еволюціонує». Хто б міг подумати, що цей дивакуватий «дурник», який нещодавно боявся й поглянути на фото Таумі, гідно нестиме свою непритомну «шоколадку» на руках, погодиться вирушити до Африки і не побоїться залишитися сам на сам із сімейством левів.

Таумі — більш передбачувана. «Суперзірка модельного бізнесу, одна з найбагатших жінок світу, власниця чотирьох яхт, десяти супердорогих машин, кількох десятків і діамантів, і великих рахунків у банках». Словом за бажання, вона купить Кукурічки, із 98 хатинами й трьома барами, в одному комплекті з селянами. Синоніміка її образу — вогонь, грація, богемність, сенсація, скандал, ексцентричність, пантеряча хижість і підступність. І все ж таки в деяких епізодах Таумі не схожа на себе. Вона ніби перевтілюється в ніжну маленьку дівчинку, коли по дорозі до Кукурічок зустрічає їжака, або ж стає смиренною, коли їсть звичайну селянську їжу, спить у простій кімнаті... Ця героїня відразу нагадує нам знану Наомі Кемпбелл.

Письменник «малює» життя героїв достатньо реалістично: передає сільську говірку, вдається до деталізацій, забуває про зайві прикраси. Розділи книжки — такі собі «сходинки» композиційної «драбини», що чергуються. Крокуючи цими «східцями», читач постійно переходить від звичайного світу до богемного й навпаки. Видання буде цікаве тим, хто любить нестандартні сюжети та несподівані розв’язки.

Дарина ФІАЛКО