Леонід Грабовський. Музика в кадрі

Цикл вечорів «Музика для кіно», започаткований Спілкою кінематографістів України, відкрив вечір Леоніда Грабовського, шістдесятника, одного iз засновників українського авангардизму, композитора, без якого, за словами музикознавця Анатолія Калениченка, не було б української музики. Втім 78–річний композитор прилетів з Америки не для того, щоб колихатися на лаврах на Батьківщині: «Культ особи тут забороняється», — пожартував пан Леонід. У рамках творчого вечора він продемонстрував, що його музика ширша за поняття авангард і що в кіно кожен композитор — актор: «Актор має грим, аксесуари, костюми — це все працює на зміну образу. Композитор має тільки різні стилі, що створило людство в музиці, — історичні, або сучасні, або, можливо, навіть стилі майбутнього. Тож композитор оперує стилями, як персонажами».

Леонід Грабовський написав музику до фільмів «Криниця для спраг­лих», «Вечір на Івана Купала», «Мріяти і жити» Юрія Іллєнка, «Осяяння» Олександра Денисенка. Відреставрований «Вечір на Івана Купала» став одкровенням для більшості присутніх. Це був інший фільм, у якому стало видно фантастичну візуальну красу кожного кадру, хоч бери — і в раму. За кольо­ром, композицією, символікою це й досі авангардно, складна музика ідеально співпрацює з картинкою, Лариса Кадочникова — космічно красива в цій картині, а гоголівська містика сочиться з екрана. Схвильована Лариса Кадочникова сказала: «Я по–іншому подивилася фільм на великому екрані, зрозуміла, що це було геніально, і таке кіно кудись пішло назавжди».

За словами голови Спілки Сергія Тримбача, який модерував цей вечір, три тижні тому фільм дивився американський кінознавець і дивувався, що така складна постановка була можлива в 1968 році. Показ старих відреставрованих картин — цілий напрям світових кінофестивалів, і американець за­пропонував іллєнківську «Криницю для спраглих» показати у відповідній секції Каннського МКФ. На реставрацію фільмів у 2012 році в Мінкульті України заплановано 16 млн. гривень.

«У «Вечорі на Івана Купала» я старався зробити музику якомога більш українською — були ремінісценції з народних пісень, іноді частково, іноді цілком переформатовані, — коментував фрагменти фільму Леонід Грабовський. — У цілому музика мала бути романтичною, кольоровою, з бароковим багатством інструментів. Якби я зараз писав музику, я б зробив її трохи інакшою, але це була тільки третя робота в кіно». Для цього фільму Леонід Грабовський робив стилізацію і під українську співанку, і під «віденську школу».

Для психологічної­ драми «Мріяти і жи­ти» (1973), дія якої відбувається у великому місті, Іллєнку потрібна була музика а–ля Мішель Легран або Поль Моріа, і Леонід Грабовський майстерно впорався iз завданням — витримав ліричну стилістику, «включив» мелодійність. Шкода, два великі фрагменти в дусі симфо–джазу у фільм не ввійшли. Музика, написана для кіно або театру, залишається у шухлядах, якщо спектакль не виходить або картинка не потребує додаткових підсилень. Як от танго і фокстрот, написані для не поставленої вистави «Клоп» за Маяковським, утім вони прозвучали на вечорі.

Картина Олександра Денисенка «Осяяння» — не відреставрована. На плівці — суцільний червоний колір, а в титрах — самі класики: асистент режисера — В’ячеслав Криштофович, співає Ніна Матвієнко, грає молодий Богдан Ступка, використані картини Івана Марчука. «Некостюмований Ступка» вже відверто дивує, а як би він грав інтелектуалів!!! От як у Денисенка, де Богдан Сильвестрович зображує «краваткового» науковця. «Над фільмом працювалося легко — розповідає Леонід Грабовський, — режисер дуже толерантно ставився до музики. Для цього фільму я написав пісню, яку виконує Ніна Матвієнко, а всі подумали, що то народна».

Наступні кіно–музичні вечори будуть із Валентином Сильвестровим (музика до фільмів «Білі хмари», «Карантин», «Єралашний рейс», «Незрима робота», «Пробивна людина», «Граки», «Сад Гетсиманський», «Чеховські мотиви», «Настройщик») та Володимиром Губою («Захар Беркут», «Каштанка», «Як козаки сіль купували», «Гетьманські клейноди», «Свято печеної картоплі» та ін.).

ДОВІДКА «УМ»

Леонід Грабовський народився у 1935 році в Києві. Вчився на економічному факультеті КНУ ім. Шевченка і паралельно — у Київській державній консерваторії імені Чайковського, був аспірантом у Бориса Лятошинського.

Л. Грабовського разом із В. Сильвестровим, В. Годзяцьким,

В. Загорцевим вважають засновниками українського авангарду в музиці. Оскільки таку музику вважали «шкідливою» і офіційно не підтримували, в 1970–ті роки рятувався музикою для кіно і театру. Від київських утисків подався у Москву, де працював вільним композитором, перекладачем, згодом редактором журналу «Советская музыка».

У 1989 році виїхав до США, де в 1990—1994 роках був композитором–резидентом при Українському інституті Америки в Нью–Йорку. У його доробку є симфонічна, інструментальна, вокально–інструментальна музика, музика для кіно і театру. Зараз живе у Нью–Джерсі.