Відкритий конкурс на створення проекту Державного герба України, відповідно до постанови Верховної Ради, оголосили 24 червня 1991 року (тобто ще за існування СРСР). Під егідою Комісії з питань культури і духовного відродження ВР було створено робочу групу–журі з представників Народної ради і комуністичної більшості, а також істориків, мистецтвознавців, музейників. У її складі працювали такі світила, як Ігор Юхновський, Ярослав Дашкевич, Михайло Брайчевський, Юрій Логвин, Павло Сохань, Сергій Білокінь, Валерій Шевчук.
Четвертого жовтня експертна група підбила підсумки конкурсу. На нього надійшло понад 200 робіт (усі вони тепер зберігаються в Центральному державному архіві органів центральної влади та управління). Важливо, що 192 iз них містили зображення тризуба у різних контекстах. Один автор намалював бандуру, сніп, човен iз червоним прапором і рибою у воді, коня і дерево. Цей феномен описав історик і громадський діяч, член конкурсної комісії Ярослав Дашкевич у статті «Потрібен герб, бо час друкувати українські гроші» (газета «Ратуша» від 10 жовтня 1991 року): «Дехто намагався поєднати те, що, здавалося б, поєднати неможливо. Для прикладу: серп і молот на тлі соняшника, а над ними невеликий тризуб, або тризуб, хрест, п’ятикутна зірка та орел, або сонце з променями, на його тлі серп і молот, над ними — тризуб. Як центральний символ пропонували зображення вишиваного рушника, птаха Фенікса, гілку калини, булаву (правда, булава у верхній частині нагадує міліцейський кийок, а в нижній — довбню зі шпичаками)».
Засіданням керували Лесь Танюк і Лариса Скорик. Як згадував Ярослав Дашкевич, представники Криму та Донбасу не виступали проти тризуба, а намагалися гальмувати прийняття рішень. Навіть попереджували «в цілком доброзичливій інтонації», що прийняття такого герба може довести до «виходу деяких територій зі складу України». Відверто ж протестували представники Інституту історії АН УРСР, скажімо, Данило Яневський.
Коли розкрили запечатані конверти з прізвищами авторів, з’ясувалося, що переміг проект історика–геральдиста Андрія Гречила та художника Івана Турецького. Утім через тодішні бурхливі події переможцям так і не виплатили премії.
«Не випадково був прийнятий тризуб у графічній традиції періоду правління Великого князя Володимира, — розповідає «УМ» Андрій Гречило, нині провідний науковий працівник Інституту української археографії та джерелознавства ім. Грушевського НАНУ, голова Українського геральдичного товариства. — Бо саме за Володимира всі етнічні українські землі були об’єднані в одній державі. У 1918 році тризуб також було обрано гербом УНР як символ соборності українських земель. Такий герб має ідею поновлення традиції державності».
Надалі вузька, в кілька осіб, комісія працювала над розробленням докладних еталонів державних символів. «У грудні 1991–го нас викликали телеграмою до Києва, — згадує пан Гречило. — Там ми з Іваном Турецьким та київським художником Олексієм Коханом, який також подав на конкурс цікавий проект, за кілька днів підготували кінцевий варіант. Виникла дискусія довкола форми щита, а також що тризуб має бути зображений не плетінкою, а пласким, як у 1918 році. Такий варіант ми й подали на розгляд Верховної Ради».
До речі, ще в жовтні конкурсна комісія запропонувала ВР внести зміни до статей 166 і 167 чинної на той час Конституції УРСР, щоб «відкрити дорогу» для прийняття нової символіки. Утім зміни було внесено аж 14 лютого 1992–го. «Затвердження державної символіки затягнулося, — розповідає «УМ» народний депутат Іван Заєць. — 24 серпня ВР проголосувала за незалежність України, а перший документ щодо символіки вийшов лише 15 січня, коли було затверджено музичну версію Державного гімну. 28 січня затверджено Прапор. І лише 19 лютого — Державний герб».
Першою пропозицією на ранковому засіданні було затвердити як Державний герб України золотистий тризуб на тлі синього щита. Вона набрала тільки 201 голос.
Комуністи вибудували лінію нападу в кількох напрямах. Перший — що тризуб «дискредитований УПА». Другий — що слід організувати всенародний референдум, хоча всі розуміли: часу на нього немає, а брак державної символіки затримує вироблення документів, пов’язаних, зокрема, з виїздами вищих чиновників за кордон. Крім того, говорили, що в тризубі «серединний зуб — це меч», як у символіці ОУН. Депутат Матвєєв iз Миколаєва «повідомив», що американська ракетно–ядерна система «Трайдент» у перекладі означає «тризуб», мовляв, навіщо мирній країні зображувати на своєму гербі зброю? Інша лінія: тризуб потрібно «модернізувати», обрамити колосками, віночком калини. Також вимагали «альтернативи». Мещеряков пропонував серп і молот, Чародєєв — козака з мушкетом. Тут різновид зброї на гербі вже не тривожив комуністів.
«Нарешті народний депутат, правозахисник Генріх Алтунян наголосив, що серед противників Державного герба немає жодного українця. Народна рада перейшла в рішучий наступ, — провадить Іван Заєць. — Депутат з Івано–Франківщини Петро Осадчук зірвав маску лицемірства із прокомуністичних сил і сказав, що ті, хто не хочуть голосувати за герб, проводять антидержавну діяльність. Народна рада оприлюднила заяву, що в разі неприйняття 19 лютого Державного герба вона має право вийти зі складу ВР та звернутися до народу і Президента щодо розпуску парламенту. Загалом у пресі й на велелюдних мітингах тоді говорилося, що після референдуму 1 грудня і обрання Президента слід переобрати Верховну Раду. Тому чимало хто з комуністичної більшості боявся втратити депутатські мандати».
Відтак почали шукати можливості компромісу. Анатолій Матвієнко нагадав ідею про «малий герб» і «великий». Тож помалу всі погодилися, що 19 лютого затвердять «малий», що передбачатиме прийняття колись і великого. За це проголосував 231 депутат.
«Депутати демократичного спрямування були тоді добре підготовлені, перечитали чимало літератури про геральдику, — стверджує співрозмовник «УМ». — Конкурсна комісія була дуже поважна, все вивірялося до рисочки. Тодішні депутати ще не виглядали замкнутою кастою і прислухалися до рекомендацій експертів. Однак долю символів вирішив усе ж народ — бо стотисячні мітинги відбувалися під цією символікою. Але й до сьогодні немає наукової праці, де було б проаналізовано процес прийняття державної символіки».
Тризуб в УНР та в державі Скоропадського
У листопаді 1917 р. при Центральній Раді було створено геральдично–прапорну комісію на чолі з Дмитром Антоновичем. 25 лютого 1918 року затверджено герб УНР — тризуб, за проектом Василя Кричевського. 22 березня того ж року Центральна Рада ухвалила відповідний закон.
У державі гетьмана Павла Скоропадського 29 листопада 1918–го затвердили герб із тризубом, розроблений художником Георгієм Нарбутом. З 22 січня 1919 року, згідно з законом про злуку, Тризуб стали використовувати як герб усієї соборної України.
15 березня 1939 року населення Закарпаття проголосило незалежність держави Карпатська Україна. Державним гербом став старий герб Підкарпатської Русі з ведмедем, перша синя смуга якого була увінчана тризубом Володимира Великого з хрестом на середньому зубі.
У 1920—40–вi роки зображення тризуба використовували різні українські політичні угруповання — праві і ліві, зокрема ОУН.
Найдавніші археологічні знахідки знака, схожого на тризуб, належать до періоду трипільської культури (5—3 тис. до н.е.). Подібні зображення є на давніх солярних знаках в Індії, Месопотамії, інших регіонах Євразійського континенту. Ймовірно, що цей знак символізує триєдиність та тривимірність світу, що пізніше трактовано християнством як єдність Бога–Отця, Бога–Сина і Бога–Духа Святого.
Тризуб став спадкоємним геральдичним знаком для нащадків князя Володимира Великого. Його зображення археологи знаходять на монетах, посуді, печатках, якими скріплювалися міжнародні договори, укладені Київською Руссю.
До речі, більшість сучасних гербів європейських держав (Польща, Австрія, Німеччина, Бельгія, Іспанія та ін.) виконано на основі родових знаків давніх правлячих династій.
«Великий герб» — для імперій
Андрій Гречило, доктор історичних наук, голова Українського
геральдичного товариства:
— Затвердження «великого герба» властиво для періоду існування великий імперій На великих гербах традиційно відображалися всі земельні надбання, що фігурували у титулі володаря. Великі герби мала Російська імперія, Австро–Угорщина. Після Першої світової війни цю архаїчну традицію стали переймати республіки, що утворилися на руїнах цих імперій. У теперішньому світі великі «королівські» герби мають лише конституційні монархії. Для України потреби у такому гербі немає. Одним гербом сьогодні обходяться Росія, Польща, Німеччина, Швейцарія, США.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
