Україна потроху входить у звичний для себе стан — на носі кампанія з чергових парламентських виборів. Кандидати в народні обранці помітно розпушують хвости, піарники та політтехнологи потирають руки в передчутті грошових жнив, прості смертні готують вуха для нової політичної локшини.
На майбутніх виборах, прогнозують експерти, нам навряд чи пощастить побачити чи пережити щось принципове нове. І все ж певна інтрига зберігається. Адже після десятирічної відсутності до українського виборця повертається «мажоритарка» — із новими «спецефектами» й підходами до електорату. Половина парламенту обиратиметься в 225 округах на місцях, і це означає, що «особистісний» вимір виборчої кампанії проявлятиметься скрізь навколо нас. Привітальні білборди від кандидатів висять ще з Нового року. І не дивуйтеся, якщо якийсь мисливець за голосами «попроситься до вас у друзі у «Фейсбуці» чи особисто привітає з днем народження. Буде всього: і сучасних технологій, і «чорного» піару, і відвертого намагання підкупити.
«УМ» спробувала з’ясувати в експертів, яких саме тенденцій та нових «фішок» варто чекати на виборах–2012.
«Люди скучили за «мажоритаркою»
Однією з найбільших інтриг майбутніх «великих перегонів» стануть сутички в мажоритарних округах. І очікувати на цих локальних «полях бою» можна чого завгодно. Політтехнолог Віталій Бала, директор Агентства моделювання ситуацій, зазначає: поки що чіткого бачення, як проводити мажоритарні вибори, в учасників «забігу» немає. «Останні вибори за мажоритарною системою відбувалися аж десять років тому. Це означає, що сьогодні фактично ніхто не знає, як проводити кампанію в округах. Досить мало є людей із досвідом, які працювали безпосередньо в штабах на виборах–2002. Більшість колег–політтехнологів у ті часи в кращому разі вчилися в інститутах чи школах».
А от у чому ніхто не сумнівається, так це в тому, що на «мажоритарку» кинуть достобіса грошей. Голова Комітету виборців України Олександр Черненко озвучує передвиборчу математику: «мажоритарка» в Україні — це 225 округів, і на кожному з них буде по два–три кандидати, готових витратити на кампанію 4–5 млн. доларів. «Виходить 700 осіб, яким потенційно потрібні політтехнологи. Робота дістанеться і добрим, і поганим. Комусь із кандидатів «впарять» і закордонних фахівців», — каже Черненко.
Віталій Бала певен: технологи пропонуватимуть кандидатам справжній «вінегрет», різноманітні експерименти, але основна проблема всіх політиків — це довіра населення. І тут більше шансів мають абсолютно нові люди. Адже завоювати довіру з нуля значно легше, ніж повернути втрачену.
«Люди в округах скучили за «мажоритаркою» і за «близькими» політиками, — переконаний політтехнолог Сергій Гайдай, який на попередній президентській кампанії працював на Віктора Ющенка. — І людям хочеться багато про що спитати в політиків, «тестувати» їх. Тому головна технологія мажоритарних виборів–2012 — «ідіть до людей і говоріть із ними». Причому варіанти — зігнали в зал для агітації робітників із заводу — вже не пройдуть. Це приносить лише негатив. Іти доведеться у квартири, в села, у двори. Доведеться пити чай з виборцями і розмовляти на сходових клітках. Саме це й буде найбільш ефективною технологією».
«Феномен Черновецького не повторить ніхто»
У чому ще не сумніваються експерти — так це в небачених масштабах «гречкосійства» на майбутніх виборах. «Не хочуть звинувачень у роздачі гречки — даватимуть рис, — саркастично прогнозує Ірина Бекешкіна, відомий соціолог, директор Фонду «Демократичні ініціативи». — У нас уже є «Рис Довгий», він же «Лесик Шпротний» (мається на увазі роздача продпайків виборцям у Києві колишнім секретарем Київради Олесем Довгим. — Ред.). Будуть і інші, з іншими крупами».
Задобрювання з боку кандидатів, що вже почалося, особливо помітно в столиці. Один охочий пройти в депутати персонально вітає мешканців «свого» округу з днем народження, інший — перевдягається в Діда Мороза й розносить новорічні подарунки, третій — презентує ліки зі своїми портретами на упаковках, четвертий — за бюджетні гроші передплачує людям муніципальну газету з одами про себе, коханого. Пенсіонерам — продуктові набори, квитки в театр, обіцянки залатати дах у будинку. І це ще за десять місяців до дня голосування! А безпосередньо перед виборами, кажуть фахівці, піде й банальне скуповування виборців за «живу» гривню. Як і підкупи членів дільничних та окружних комісій.
Артем Біденко, відомий рекламіст, президент групи SA Political Communications, теж прогнозує активне «засівання»: «Бо це найпростіший спосіб, по–перше, «роздерибанити» гроші в штабі, і, по–друге, достукатися до кожного виборця. Але наші політики ще не зрозуміли, що цей спосіб хоч і найдешевший, але дає найменшу гарантію перемоги. Думаю, що ажіотаж зменшився: люди починають розуміти, що можна взяти хабар і при цьому проголосувати, як заманеться. Тому «гречку» будуть використовувати, та на результат виборів навряд чи вона сильно вплине».
Спрогнозувати, кому і де «гречка» все ж допоможе «вистрілити», експерти не беруться (зазначають лише, що повторити «феномен» Леоніда Черновецького вже нікому не вдасться). «Десь на неї не будуть зовсім «вестися», десь не проголосують узагалі, коли побачать «гречку». А комусь із кандидатів такий підкуп допоможе, — зазначає Сергій Гайдай. — Пенсіонери, студенти, міські інтелектуали, середній клас — усі по–різному реагують на такі речі».
На переконання Гайдая, «за гречку» активніше голосуватимуть у менш заполітизованих областях — Миколаївській, Херсонській тощо. «А десь у Львові чи Івано–Франківську навряд чи будуть продавати свої голоси», — переконаний експерт.
Однією з тенденцій майбутніх виборів експерти називають активне залучення інтернету та соціальних мереж. «На сьогодні це унікальний ресурс для агітації, який намагаються освоїти кандидати, — каже політтехнолог Сергій Гайдай. — Ми вже зараз бачимо: хтось із політиків особисто вийшов в інтернет, від власного імені веде сторінки в соціальних мережах. За когось цю роботу імітує прес–служба. І таке явище набуватиме дедалі більших масштабів».
Віталій Бала наголошує: поінформованість українців за останні кілька років завдяки інтернету стрімко зросла: «Але проблема в тому, що ті, хто ходять голосувати, інтернетом [здебільшого] не користуються. Тому завданням політиків та їхніх команд в інтернеті є вирішення питання явки. Її якраз можна підвищити за рахунок людей, які користуються інтернетом, і це може суттєво вплинути на кінцевий результат».
Інтернет, кажуть експерти, — найдешевший спосіб поширення агітаційної інформації. І соціальні мережі дійсно можуть стати інструментом політичного впливу — особливо на мажоритарних округах, де очікуються проблеми доступу до ЗМІ. Але й тут є нюанси. Гайдай переконує: рушієм соціальних мереж є відкритість і довіра.
«Інтернет–аудиторія, особливо молода, відчуває фальш, її дуже важко обдурити, — зауважує голова КВУ Олександр Черненко. — Електорат того ж «Фейсбука» національно–демократичний, і по своїй суті — опозиційний».
Водночас Денис Богуш упевнений, що політики створюють блоги в основному для «тусовки», і дуже часто це на вибори не впливає.
«На вибори здебільшого ходять пенсіонери, — підтверджує Богуш. — Той, хто сидить у «Фейсбуці», на вибори не ходить. Тому інтернет — це лише майданчик, де можна випускати пару. Це більше тусовка для журналістів, еліти, політично та громадсько активних людей. Але як тільки інформація із соціальних мереж потрапляє у ЗМІ, вона починає ефективно працювати». Водночас, каже Денис Богуш, соціальні мережі сьогодні відіграють не тільки інформаційну, а й мобілізаційну функцію. Яскравим прикладом цього може слугувати досвід Анатолія Гриценка, який завдяки мережі зібрав чималу суму коштів на власну виборчу кампанію.
«На цих виборах більший вплив матиме телебачення, «сарафанне» радіо. Інтернет тут має невелику нішу, — каже політолог Богуш. — Україна — не Естонія, де вибори взагалі відбулися в інтернеті. І тим більше — не США, де люди платять за кандидатів, а не навпаки. «Феномен Обами» нашим політикам поки що не загрожує».
Ще не до кінця прогнозованим на майбутніх виборах фахівці вважають традиційне «російське» питання — від нього багато в чому залежить доля виборів. «Якщо росіяни не домовляться з нашими політиками по газу, Митному союзу, вони захочуть, не виключаю, вплинути на перебіг виборчих подій через «скидання» теми Євразійського союзу, — каже політолог Володимир Фесенко. — І тому проблема геополітичного вибору — ЄС чи ЄврАзЕС — може стати актуальною на цих виборах. Опозиція критикуватиме владу за провал європейської інтеграції і одночасно буде себе представляти як носія стратегії євроінтеграції (хіба що за винятком «Свободи»). І питання в тому, хто буде представляти проросійські інтереси? Найперше — комуністи. Ще можуть з’явитися такі пропагандисти Євразійського союзу, як Медведчук та Табачник (якщо останнього таки звільніть з уряду). Інтрига полягає в тому, як позиціонуватимете себе Партія регіонів, із чим вони підуть на вибори. Мені здається, що, скоріше за все, Партія регіонів буде використовувати всі можливості мобілізації виборців: знову піде в хід російська мова; якщо вдасться поліпшити стосунки з Росією, може відбутись орієнтація на Євразійський союз».
«Не було хіба що зоофілів»
Як прогнозують фахівці, ці вибори будуть багатими на компромати та брудні технології. «Перед попередніми виборами, коли мене питали про можливі викиди компромату, я сказала, що вже було все, не було лише педофілів і зоофілів, — каже Ірина Бекешкіна. — Але після того й педофіли з’явилися. Тож цього разу варто сказати, що лише зоофілів не було».
«Насправді були вже й такі, — нагадує Денис Богуш подробиці давніх контрагітацій. — І «хоронили» кандидатів за кілька днів до виборів. Тільки все це однаково не діє».
Пан Денис зауважує, що українські війни із застосуванням політичного компромату не такі жорстокі, як скажімо, американські (наприклад, у нас не побачиш попільничок у вигляді розрізаної голови кандидата, куди струшують попіл). Але на цих виборах варто готуватися до багатьох брудних інформаційних прийомів — надто вже велика буде конкуренція.
«На полі партійної конкуренції ми бачитимемо суцільний антагонізм, — каже Ірина Бекешкіна. — Із боку опозиції: «яка мерзотна влада — голосуйте за нас». А з боку влади: «хочете стабільності — голосуйте за нас». Це буде поляризація, голосування «проти», а не «за».
«Ми побачимо політико–ідеологічне протиставлення, покликане максимально розсварити опозиційні сили. Мешканців сходу лякатимуть «Свободою» і реваншем націоналізму. Ця стратегія має компенсувати розчарування частини виборців Партії регіонів економічною політикою влади», — переконаний політолог Володимир Фесенко.
«Це будуть наймасштабніші фальсифікації!»
Попри те, що дві минулі парламентські кампанії, а також президентська, обходилися без значних фальсифікацій, тепер «чистоти» чекати не випадає. При владі все ж досить своєрідні люди.
«Нас чекають страшні вибори, за жорстоким сценарієм, — пророкує політтехнолог Денис Богуш. — Це будуть найбільш масштабні фальсифікації та судові розборки. «Регіонали» не хочуть програвати, але інших механізмів для перемоги не знають. Усі опозиційні кандидати будуть перевірятися прокуратурою, податковою, СБУ — будь–якими способами їх будуть знімати з виборів, судити. Тепер Януковичу вже не потрібно доводити Європі, що він демократичний Президент — у нас зупинилися всі євроінтеграційні процеси. Тому владі не має сенсу показувати, яка вона чесна.
Богуш також прогнозує, що влада виставлятиме по десять технічних кандидатів на кожному окрузі, щоб «забити» комісії своїми людьми і не дати ходу опозиційним політикам.
«Не можу ніяк вирішити, у якому костюмі мені знову не йти на вибори?» — так один знайомий затятий «противсіх» реагує на наближення чергового дня голосування. Соціологи запевняють: таких людей, не визначених у своєму виборі, або тих, хто не збирається голосувати взагалі, зараз надзвичайно багато. Більше половини українців, згідно з опитуваннями, не підтримують жодного з нинішніх політиків.
«Кандидат» «Проти всіх» зараз є найбільш рейтинговим, — каже Сергій Гайдай. — До нього ще приєднується категорія «не прийду на вибори». І основні політичні гравці значно поступаються популярністю цим двом «кандидатам». Тому слід очікувати, що за тих, хто не визначився або не збирається це робити, боротимуться дуже активно».
На думку Гайдая, і кандидати в депутати на цих виборах залюбки експлуатуватимуть імідж «Я — проти всіх, тому голосуйте за мене», агітуватимуть за себе за принципом «меншого зла». І не факт, що будуть почуті.
«Насправді люди втомилися від політиків, — каже Денис Богуш, один із розробників кампаній Віктора Ющенка в 2002 і 2004 роках. — А «противсіхів» дратують усі — і влада, і опозиція. Чому зараз набирає популярність Віталій Кличко? Бо він не політик. Люди думають: «Ну він ще там не був, нехай спробує…»
Артем Біденко прогнозує, що спеціально «під «противсіхів» ближче до виборів розведеться сила–силенна технічних кандидатів різноманітної масті. «Не виключаю, — каже рекламіст, — що навіть з’явиться якась анархічна партія, будуть фігурувати й різноманітні агресивні, «пофігістично–хіпістичні» партії та кандидати. Цього досі не було, але, гадаю, настав час для появи таких учасників виборів. Усе це робитиметься, аби хоч якось вивести невизначених із поля підтримки опозиції».
Ірина Бекешкіна вважає, що питання явки стоятиме гостро. «Більшість «противсіхів» не піде на вибори, а це значить, що за них можна буде накидати бюлетенів, — зауважує пані Ірина. — І чим менша буде явка, тим більше буде можливостей «намалювати» голосів від імені тих, хто не прийшов голосувати».
«Кандидати намагатимуться гратися в «третю силу», — підтверджує прогноз відомий політолог Володимир Фесенко, голова правління центру прикладних політичних досліджень «Пента». — Особливо це буде поширено серед кандидатів–мажоритарників. Серед партій наголошувати на цьому, певною мірою, буде «УДАР» Кличка».
Політичні умови, розчарованість українців у політиці, сучасний рівень поінформованості змушуватимуть політиків, кажуть експерти, шукати креативні підходи до виборців. Особливо цього потребуватимуть нові кандидати та опозиціонери. «Провладні політсили будуть підтримуватися потужним адмінресурсом, тому перед опозиційними кандидатами стоїть завдання — достукатися до виборців, — каже рекламіст Артем Біденко. — Отож, вони мусять діяти нестандартно. Для когось таким шляхом стане активна агітація в інтернеті й орієнтація на молодь — флеш–ігри, соціальні мережі. Хтось створить «піраміди» за принципом Черновецького: шукатимуть активних людей, які готуватимуть агітаторів. Хтось вдаватиметься до провокативно–креативних рішень у стилі Олега Ляшка».
Очікують експерти й появу нових політичних кольорів як символіки партій. «Бо учасників перегонів буде багато, і кольорова диверсифікація — важливий момент для ідентифікації», — каже Біденко.
При цьому співавтор помаранчевої символіки–2004 Денис Богуш переконує, що зараз політичні кольори втратили своє значення, яке мали в період Помаранчевої революції. І політичні важковаговики навряд чи будуть змінювати свої традиційні кольорові гами.
А ось заявлений Арсенієм Яценюком новий, світло–зелений, колір Богуш вважає невдалим: «Для Яценюка ще на президентських виборах–2010 придумали найбільш негативну кольорову гаму — хакі, болотний колір. Але на тому етапі в нього була велика популярність, це вже стало брендом, тому Яценюку від зеленого не можна було відходити. Але ж для нього обрали салатовий колір — заслабкий, що не дуже поєднується з досить войовничою назвою «Фронт змін».
Політолог Віталій Бала взагалі вважає роль політичних кольорів вторинною: «Я б на місці політиків зараз би не дуже переймався кольорами, а більше — ідеологією свої політичної сили. «Мажоритарникам» радив би іти до регіонального патріотизму. Партіям — до загальноукраїнського економічного».
Прогнозують експерти й посилення фактору гумору на виборах. «Він буде зростати, — каже Артем Біденко, — Ми своїм клієнтам, зокрема, рекомендуємо поглиблювати гумористичний підхід — це й креативні наклейки на автомобілі, особисті речі. Те, що робить кандидатів індивідуальними».
Політтехнолог Сергій Гайдай, у свою чергу, гумор у політиці (на відміну від комерційної реклами) вважає небезпечним: «З політиками гумор грає погану річ. Усі розуміють: можна невдало пожартувати і потрапити в негарну ситуацію. Адже політика — серйозна справа».
Матимуть традиційний вплив та значення на майбутніх виборах і звичні речі — такі як реклама на телебаченні, у пресі та радіо. Будуть і масові «бігморди» — від яких, за словами Віталія Бали, «більше ефектності, ніж ефективності.
А ось засилля артистів–гастролерів фахівці не передбачають: співоча агітація як масове явище вже своє віджила.
На виборах–2012, кажуть політтехнологи, нас чекає справжня гра–ребус, яку вестимуть кандидати з виборцями, — мовляв, відгадайте, хто я і від якої політичної сили?
«Усе пояснюється просто: у партії влади падає рейтинг. І багато кандидатів від Партії регіонів балотуватимуться не від неї — вони будуть соромитися, — прогнозує політтехнолог Денис Богуш. — Це ми вже бачимо по Києву: скажімо, Максим Луцький, Віктор Корж ніде не пишуть, що вони йдуть від ПР, членами якої є. І це буде «найчорніший» піар — говорити на опозиційного депутата, ніби він від Партії регіонів». Чим західніше, тим більше буде таких «регіоналів–невидимок», вважають експерти. Адже саме на заході країни рейтинг партії Януковича–Азарова найнижчий. n
Згідно з останніми дослідженнями кількох соціологічних фірм, якби вибори до Верховної Ради відбувалися зараз, за партійними списками їх виграла б опозиція. За грудневими даними «Демократичних ініціатив», партії влади (ПР, КПУ) в сумі набирають 26,2% (від тих, хто збирається брати участь у виборах), а опозиція («Батьківщина», «Фронт змін», «УДАР») — 36%.
«Уперше лідером соціологічних опитувань стала партія «Батьківщина», набравши 19%, — каже соціолог Ірина Бекешкіна. — Партія регіонів відстає на 1,5—2%. Далі йде «Фронт змін» — 10—11%. «УДАР» Кличка набирає близько 6%. «Свобода» за усіма опитуваннями 5–відсотковий бар’єр поки що не перетинає. Істотно «підросли» комуністи — 6—8% . За рахунок того, що в традиційних регіонах чимало населення розчарувалося у політиці партії влади.
Але, треба уточнювати. Ідеться лише про половину парламенту — ту, що обирається за партійними списками. А іншу половину формуватимуть мажоритарними. Як показує досвід попередніх виборів за схемою «50/50», можна виграти голосування за партсписком і програти Верховну Раду. Так, у 2002 році найпопулярнішою була «Наша Україна» Віктора Ющенка (23,57%), однак нардепи–мажоритарники та адмінресурс Кучми допомогли сформувати більшість на основі блоку «За ЄдУ!», що набрав лише 11,77% голосів.
Навіть зважаючи на демографічну катастрофу, виїзд мільйонів українців за кордон і потребу інтеграції нашої діаспори, прийняти легалізацію множинного громадянства, не можна було підтримувати цей законопроєкт у такому вигляді. >>
Унаслідок вибуху в ранці 17 грудня в Москві загинули генерал-лейтенант Ігор Кіріллов та його помічник. Напередодні СБУ заочно повідомила генералу про підозру. >>
Голова Служби безпеки України генерал-лейтенант Василь Малюк запевнив, що СБУ рішуче розбереться з діяльністю політиків-колаборантів. >>
Рада Європейського Союзу в понеділок, 16 грудня, ухвалила 15-й пакет економічних та індивідуальних обмежувальних заходів проти Росії, у який увійшли 54 людини та 30 організацій. >>
У Сирії після падіння режиму експрезидента Башара Асада почалося «полювання» за статками його родини, які та накопичувала десятиліттями. >>
До 15 років увʼязнення в Україні заочно засудили голову Держдуми рф Вʼячеслава Володіна. Його визнали винним у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. >>
