Ідеться про видану місцевим видавництвом «Дивосвіт» за сприяння обласної влади двотомну «Полтавську Шевченкіану» літературознавця Петра Ротача. Сам автор скромно називав власне дітище «спробою крайової» Шевченківської енциклопедії». Хоча фахівці вважають її повноцінним енциклопедичним виданням. На презентації двотомника в обласній науковій бібліотеці ім. І. Котляревського наголошувалося: за обсягом і глибиною досліджень автор перевершив окремі наукові установи.
Тематикою зв’язків Тараса Шевченка з Полтавською губернією Петро Ротач зацікавився ще змолоду. Через півстоліття його «полтавсько–шевченківська» картотека налічувала кілька тисяч одиниць. А, скажімо, у виданому за радянських часів двотомному «Шевченківському словнику» цій темі присвячувалося лише трохи більше 300 статей. На відміну від суто «кабінетних» дослідників, викладач–словесник об’їздив, переважно на велосипеді, Полтавщину вздовж і впоперек — записував перекази старожилів, фотографував місця, пов’язані з перебуванням Тараса Шевченка, «докопувався» до найдрібніших деталей. Тож саме завдяки йому в багатьох випадках записано і введено в науковий обіг те, що давно загубилося б у руйнівних хвилях часу.
Чому саме на Полтавщину поет приїздив частіше й охочіше, ніж на рідну Київщину (тепер Черкащину)? На переконання автора двотомника, насамперед тому, що в ті часи тут переважали давні козацькі, а значить — вільні поселення, в яких не було місця осоружній йому кріпаччині.
Справжню ціну волі знав і сам Петро Ротач, котрий упродовж 40 років перебував під «недремним оком» КДБ як «український буржуазний націоналіст», учорашній бранець–остарбайтер із публікаціями власних художніх творів у «ворожих» закордонних виданнях, і взагалі «нерадянська людина». На Батьківщині вільно почав друкуватися тільки у «перебудовні» часи, а видавати книжки — вже в незалежній Україні. Прикро, та в повному обсязі головний твір свого життя Петро Петрович так і не побачив. Бо ж, ознайомившись із сигнальним примірником першого тому «Полтавської Шевченкіани», відійшов у вічність 2007 року. Впорядкування другого тому завершували його дружина Алла Олександрівна та син Олександр.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
