Чорне і біле

У своїх репортажах iз Берлінського кінофестивалю голова Спілки кінематографістів України Сергій Тримбач час від часу скаржиться, чом би ось таку гарну ідею, взяту за основу в такому–то фільмі на Берлінале, та й не втілити в українському кіно, тим паче що ґрунт соціальних конфліктів у нас «благодатний» — устигай тільки знімати. Те саме можна сказати й про фільм «Прислуга» (The Help) — американську соціальну драму, зняту режисером, що тільки вчиться, Тейтом Тейлором і номіновану на кілька престижних нагород США та Великої Британії (хоча великого врожаю фільм не зібрав).

В основі картини — роман про расовий конфлікт між білими багатими господинями американського Півдня та їхніми чорними служницями. Дія відбувається у провінційному містечку на початку 1960–х. Дія мого умовного фільму відбувалася б в Україні початку 2000–х: біла жінка, власниця квартири у так званому «будинку бізнес–класу» гнобить іншу білу жінку, консьєржку в цьому ж будинку, щоб та прибрала лайно за її песиком. Жодної расової дискримінації. Суто соціальний конфлікт. Автори ж фільму «Прислуга» б’ють по емоційних рецепторах глядача не по–дитячому: палітра сприйняття поділена лише на два кольори, чорний і білий: ті, що чорні, — хороші, ті, що білі, — на 99% покидьки. Прийом грубуватий, проте дієвий, у сприйнятті персонажів не помилишся.

На початку картини словами чорного пастора озвучуються три основні заповіді фільму. Перша: хоробрість — це не просто сміливість. Друга: бути хоробрим — це чинити правильно, навіть попри слабкість нашої плоті. Третя: якщо любиш свого ворога — ти вже переможець. Відповідно діє головна героїня Ейбілін (Віола Девіс), афроамериканка, яка все своє життя присвятила вихованню чужих дітей i служінню в білих сім’ях, а коли їй загрожує остання втрата — втрата гідності, жінка починає боротьбу. На допомогу їй приходить біла дівчина, журналіст–початківець Скітер (Емма Стоун), готова описати історії знущання білих мем над чорними служницями. Крім Скітер, у фільмі є ще одна позитивна «блідолиця» — недалека, але багата Селія (Джессіка Честейн). Ага, ще — президент Джон Кеннеді, але його вбивають посеред картини.

Простенький, проте все ж правдивий сюжет прикрашений пікантними деталями, відповідальність за які лежить здебільшого на Октавії Спенсер, що грає невгамовну оптимістку Мінні. Як не прикро визнавати, але на її тлі прекрасна Джессіка Честейн просто губиться серед інших акторів другорядного плану: надто багато манірності і штампів. Схоже, золотоволоса красуня ще не готова створити яскравий образ без допомоги хорошого вчителя, як це було у постановці Аль Пачіно, де вона грала Саломею.

Дивним чином фільм, що закликає до християнської любові і всепрощення, настирливо — 25–м кадром — вселяє думку громадянської непокори. Крім Октавії Спенсер, це ще один привід, щоб переглянути фільм.