Коли сіль — у йоді

Від йоду, який необхідний для вироблення надважливого гормону тироксину, цілковито залежить життєдіяльність організму. Якщо людина не надаватиме цьо­му належного значення, рано чи пізно матиме серйозні проблеми зі здоров’ям. Нині півтора мільйона наших співгромадян стоять на обліку, маючи патологію щитоподібної залози. Про те, чи може людина сама діагностувати в себе йодний дефіцит і головне — як його попередити, «УМ» розпитала головного лікаря Київського міського клінічного ендокринологічного центру, головного ендокринолога України Миколу Гульчія.

«Тридцять відсотків населення світу живе в йододефіцитних районах»

— Миколо Васильовичу, згідно з даними, які поширює інтернет, півтора мільярда населення Землі проживає в умовах постійного йодного дефіциту. В Україні ця проблема, якщо вірити всесвітній мережі, зачепила 38 мільйонів людей. Ваші колеги–ендокринологи називають ситуацію «прихованим голодом»... Чи справді все так катастрофічно?

— Не розумію, на чому базуються такі дані. Про йододефіцит знають, напевне, всі — так, як про футбол (посміхається). Тобто чули, що є така гра, але в її правила, нюанси вникає далеко не кожен. Насправді близько 30 відсотків населення планети живе в йододефіцитних регіонах. Однак це не означає, що вони обов’язково потерпають від нестачі цієї речовини. Можливо, якби люди харчувалися лише тими продуктами, які ростуть у їхній місцевості, питання справді стояло б гостро. Однак споживчий ринок нині не обмежують відстані та кордони. Тому все урівноважується. До того ж у нашій державі діють превентивні програми.

Питання йододефіциту в Україні почали вивчати з середини минулого століття, однак останні дослідження, які проводили ЮНІСЕФ та Інститут ендокринології й обміну речовин ім. Комісаренка, стосуються 2002—2004 років. Щодо нинішньої ситуації, можу сказати: півтора мільйона українців стоять на обліку з приводу патології щитоподібної залози.

— Науковці стверджують: раніше ця проблема була актуальною здебільшого для західних регіонів України. А нині майже немає територій, населення яких не піддавалося б ризику йододефіцитних захворювань.

— Справді, в Україні є регіони з легким дефіцитом йоду — Київ і Київська область, середнім — північ країни та найбільшим — західні, особливо гірські райони. Але після виходу 2002 року постанови Кабміну щодо ліквідації йододефіциту та кількох розпоряджень головного державного санітарного лікаря України, харчову сіль почали збагачувати калієм йодатом.

До речі, всі європейські країни вдаються до цього, але кожна — залежно від умов — додає різну кількість йоду на кілограм солі. Якщо в Норвегії це 5 мг, у Швеції — 80 мг, то у нас прийнято 40–50 мг на кілограм. Йодування солі калієм йодатом дозволяє використовувати її навіть при консервуванні.

«При дефіциті тироксину жінка не може завагітніти»

— Як дефіцит йоду позначається на організмі?

— Сам йод є складовою гормону щитоподібної залози — тироксину, який присутній у кожній клітині людського організму і надзвичайно важливий для його розвитку і функціонування. Коли цього гормону недостатньо, гальмуються обмінні процеси в нервовій тканині, що може призводити до порушення розумової діяльності.

Ці проблеми виникають у різному віці, починаючи від народження. Якщо вагітність перебігає при нестачі гормону, це загрожує фізичним і розумовим недорозвитком дитини, косоокістю і навіть передчасними пологами. Тому особливо важливе призначення йодистих препаратів під час вагітності — жінка в цей період потребує від 200 до 250 мікрограмів йоду щодня. Щитоподібна залоза формується в плоду на 4—5–му місяці вагітності, отже, майбутня мама має забезпечити тироксином і себе, і дитину. Кожна жінка при надії має обов’язково контролювати свій гормональний стан. Якщо організм не справляється з навантаженням, лікар має призначити додаткові дози гормо­ну.

— Які ще вікові групи потерпають від дефіциту йоду?

— Йод особливо потрібен дітям у період росту — аж до 18 років. Дуже потребують його і студенти під час сесії, адже посилений розумовий процес вимагає багато гормону щитоподібної залози. Також — під час фізичних навантажень, адже тироксин забезпечує скорочення м’язів. Не забувайте: дефіцит цього гормону заважає повноцінному дозріванню яйцеклітини, і жінка не може завагітніти. Власне, від йоду і тироксину залежить вся життєдіяльність людського організму. Ось чому йододефіцитні стани такі небезпечні.

Майте на увазі: потреба в гормонах щитоподібної залози особливо зростає в холодні пори року — починаючи з осені й аж до травня. Це пов’язано з тим, що організм узимку вмикає «опалення», отож і щитоподібна залоза в цей період потребує більше «будівельного матеріалу» — йоду для вироблення тироксину. А він бере участь у процесах спалювання жиру і білку.

Щит для «щитовидки»

— Миколо Васильовичу, порадьте, які продукти харчування мають стати обов’язковими для людини, котра не хоче мати проблем зі щитоподібною залозою?

— Дуже корисна морська капуста. Її можна присмачити олійкою та цибулькою і додавати такий салат до інших страв. Допоможуть і засоби індивідуальної профілактики, яких сьогодні багато: «йод баланс», «йодидфарм», «йодомарин», вода «йодіс», препарати, що містять спіруліну, еламін.

Тож нині завдяки масовій йодопрофілактиці загрозливої ситуації в Україні немає. Проте сказати, що йододефіцитні стани ліквідовано, не можу. Адже багато залежить від самих людей. Коли на стелажі поруч зі звичайною лежить йодована сіль, чому не покласти її до кошика? І бути певним, що убезпечиш себе і свою сім’ю від проблем із щитоподібною залозою.

У часи, коли сіль не йодували і не проводили масової профілактики, відбувалися страшні речі. Народжувалися розумово неповноцінні діти, для них створювали спеціальні інтернати. На Прикарпатті такі заклади є досі, але вже бодай не зростає їх кількість. У регіонах, де йоду недостатньо, а люди не приділяють цьому уваги, рано чи пізно кожен матиме зміни в щитоподібній залозі, гіперплазії.

— Маєте на увазі — дифузний зоб?

— Так, якщо не проводити профілактику йодованою сіллю, виникнення зобу неминуче. Як він виникає? З тканин щитоподібної залози надходить сигнал у центральну ендокринну залозу — гіпофіз, відтак починає вироблятися гормон–стимулятор, і щитоподібна залоза набрякає, аби за рахунок більшого об’єму справитися зі своєю функцією. Якщо цього вчасно не зупинити, деякі клітини не витримують і розриваються. Місця розриву — це початок утворення вузлів. Якщо ситуацію вчасно не врівноважити, то далі доведеться вирішувати проблему тільки хірургічним втручанням.

«Не бійтеся з’їсти більше йоду — щитоподібна залоза сама візьме стільки, скільки потрібно»

— А скільки часу потрібно, щоб поповнити йодом організм, який страждає від нестачі цього мікроелементу?

— Щоб відновити гормональний баланс у тканинах, треба два місяці. Точніший термін у кожному окремому випадку підкаже лікар. Але засобами профілактики має займатися кожен із нас. Не треба боятися «передозування» йоду — тканина щитоподібної залози бере його саме стільки, скільки потрібно. Це як губка у воді — наповниться рідиною «по вінця» — і все. А зайвий йод просто вийде із сечею. До речі, на цьому базується діагностика захворювань щитоподібної залози. Якщо йоду виводиться багато — отже, в організмі його достатньо. Саме тому під час аварії на ЧАЕС так важливо було вживати йод. Насичуючи організм цим мікроелементом, ми не впускаємо до щитоподібної залози радіоактивний йод.

— Які ще клінічні та лабораторні параметри дають можливість підтвердити йододефіцитні захворювання, оцінити ступінь їх важкості?

— Зазвичай починаємо з ультразвукової діагностики. Якщо виявляємо відхилення під час УЗД, обов’язково перевіряємо гормональний фон. Саме він показує істинну картину.

— Чи може людина самостійно діагностувати в себе йодний дефіцит?

— Коли дивитесь у дзеркало, звертайте увагу на шию. Збільшену щитоподібну залозу можна розгледіти самому — вона помітно зміщується вгору–вниз при ковтанні. Тоді треба негайно йти до ендокринолога.

Хоча в нашій країні чомусь звикли покладатися на лікарів — мовляв, можна й не стежити за своїм раціоном, способом життя, адже в разі чого лікар порятує. Натомість у Європі давно апелюють до самовідповідальності людини. На другому етапі відповідальність покладають на служби, що контролюють якість води та харчових продуктів. А вже третій етап — це лікар, він має підказати ефективне лікування у разі потреби. Насправді все залежить від кожного з нас. Невже треба брати людину за руку і водити між стелажами з необхідними продуктами?

— Екологія, незбалансоване харчування... А чи можемо говорити про спадковий фактор у захворюванні щитоподібної залози?

— Так, йод не завжди вирішує проблему. Бувають генетично обумовлені або набуті порушення обміну цієї речовини, коли в організмі бракує ферментів, ензимів, що беруть участь у всмоктуванні та трансформуванні йоду, і він не може потрапити до щитоподібної залози, зв’язатися з тирозином, щоб утворити гормон. Є захворювання кишечнику, коли йод — скільки його не вживай — не засвоюється, проходячи через організм транзитом. У таких випадках слід вживати готовий гормон щитоподібної залози, який безпосередньо потрапляє в кров і розноситься по клітинах організму.

ДОСЬЄ «УМ»

Микола Гульчій народився 10 лютого 1956 року в Російській Федерації.

Закінчив Івано–Франківське медичне училище та Київський медичний інститут ім. О. Богомольця, доктор медичних наук.

Головний лікар Київського міського клінічного ендокринологічного центру. Заслужений лікар України, член Міжнародної асоціації хірургів–ендокринологів, член Європейської тиреоїдної асоціації, головний ендокринолог України.

Автор численних наукових праць, посібника для студентів.

Має 11 патентів про лікування ракових пухлин.

ПОРАДИ ФАХІВЦЯ

За найменших підозр щодо збоїв в ендокринній системі треба хоча б раз на два роки зробити УЗД щитоподібної залози, визначити свій гормональний фон, а також цукор у крові. Є групи ризику — люди, старші вiд 40 років, хворі на ожиріння — вони мають пройти дослідження на гормональні зміни в організмі. Це дасть змогу вчасно зайнятися профілактикою.