Влітку полтавці здавна заздрять мешканцям села Петрівка, що за якийсь десяток кілометрів від обласного центру. Ще б пак! Якщо спільна для всіх Ворскла протікає через місто добряче забрудненою відходами, то розташоване «під боком» у нього, але вище за течією село розкошує біля чистої води. Тож саме сюди, у Петрівку, сусідні Кротенки та інші довколишні села, у спеку щодня вирушають сотні чи навіть тисячі полтавців. Пляжі тут вважаються найчистішими. Тож ця місцина ще з радянських часів обростала базами відпочинку, «дачами» і «дачниками», відсоток яких у порівнянні з аборигенами зараз лише збільшується. Тож лист до «УМ», підписаний 33 жителями Петрівки, тамтешніми «дачниками», їхніми дітьми та внуками, на перший погляд, видається парадоксальним. Адже йдеться про фактичну втрату їхнього головного «козиря» — річки...
«Купалися у власному поту і сльозах»
«Раніше й у страшному сні такого не привиділося б, — пишуть автори листа. — Людей відгородили від річки в єдиному місці з похилим берегом, де можна було безпечно купатися з дітьми протягом десятиліть. Тепер же сільська рада (кажуть, під тиском поважного «дядька» зі столиці), всупереч закону, віддала його під забудову якомусь «крутому». Новий власник, чужинець для нас, повалив красиві тополі, обніс чималу ділянку щільним двометровим парканом, за який нас не пускають. А вгору і вниз за течією, фактично по 2 кілометри в обидва боки, — тільки високий крутий берег, який заріс чагарниками. І якщо товстосумам доступні моря на будь–яких континентах, то ми тепер позбавлені навіть клаптика берега в селі для відпочинку та оздоровлення. Минулого літа дорослі купалися у власному поту, а діти — в сльозах».
Побачене у Петрівці вражає ще більше. Майже все село розляглося під горою у витягнутій вздовж Ворскли долині, неначе у раю земному. Та ще й історичному. Бо ж саме тут, за переказами, Іван Котляревський знайшов свою Наталку Полтавку (в селі є її вулиця та криниця). А в сусідніх Гавронцях, які з околиць Петрівки — ніби на долоні, народилася всесвітньо відома художниця і письменниця Марія Башкирцева. Ентузіасти хочуть об’єднати ці села туристичним маршрутом. Поки що ж їх єднають «насіяні» на кількох кілометрах близько десятка глибочезних свердловин «Полтававодоканалу». Вони разом з обслуговуючими будівлями та потужностями утворюють водозабір №5 для забезпечення якісною питною водою з підземних джерел одного з районів Полтави.
Асфальтівка побіля тих свердловин і, відповідно, вздовж річки у цьому кутку Петрівки стала своєрідним «санітарним кордоном» між житловою та прибережною зонами. В останній раніше ніхто не будувався. Навпаки, для зміцнення берегів Ворскли лісівники прагнули засадити вільні площі деревами. Тож тільки до протилежного узбіччя дороги підходять городи зі скромними будівлями, які тепер «розбавляють» кількаповерховi «хатинки». Споруджують їх переважно заможні полтавці, викуповуючи спустілі обійстя господарів у їхніх нащадків. Що заважало зробити це тим, хто все минуле літо «городив» тут згаданий у листі до «УМ» двометровий паркан на самісінькому березі річки з єдиним на всю округу пляжем?
Не вір очам своїм
Зрештою, на підставі чого і, найголовніше, чи законно почали «піднімати» таку ласу — з «диким» пляжем, рівними рядами молодих сосен і навіть свердловиною обласного комунального (!) підприємства — «цілину» на березі Ворскли? Відповідь на це питання шукаємо у Бричківській сільраді, яка є розпорядником землі у межах Петрівки. Того дня її голова Павло Бречко перебував на лікарняному, тож звертаюся до секретаря сільради Зінаїди Моргунець. Вона переконана, що згадана земельна ділянка надана законно, бо ж «самозахоплення не було», за таке рішення проголосували депутати, але радить поговорити про це детальніше iз землевпорядником Вірою Наливайко. Та, у свою чергу, пригадує, як років зо два тому депутати сільради погодилися на такий крок після відкритого обговорення прохання двох приватних осіб із Полтави виділити їм саме в цьому місці дві ділянки по 25 соток під житлову забудову та надати в оренду ще один гектар прилеглої, власне, прибережної землі.
Останню вони пообіцяли прибирати від нанесеного відпочивальниками сміття, доглядати за деревами. Чутки про те, що так пощастило з «дачним» місцем родичам заступника Генерального прокурора, котрий раніше очолював прокуратуру Полтавщини, пані Віра заперечує. Мовляв, там же фігурують зовсім інші прізвища. Чому ті «прибиральники» обгородили високим парканом та металевою сіткою весь земельний масив аж до води і позбавили в такий спосіб багатьох людей доступу до пляжу? «Обгороджено там тільки 50 соток, але ж вільний доступ до води є, — запевняє Віра Григорівна. — Прибережної захисної смуги шириною 50 метрів ті сотки не зачіпають, ми ж ходили там, міряли. Та i з району приїздили, перевіряли — порушень не знайшли. А свердловина водоканалу там недіюча».
Депутат Бричківської сільради Микола Миць підтверджує факт голосування за надання тієї прибережної ділянки двом молодим людям з Полтави на двох сесіях. Останні звабили його та колег «вливанням» до злиденної казни сільради 120 чи 130 тис. грн. «спонсорських» коштів, украй необхідних на вуличне освітлення. Правда, пригадує пан Микола, про «закриття» пляжу тоді не йшлося — навпаки, домовлялися зберегти його для всієї громади. Тепер же твердження землевпорядника про відсутність перепон для доступу до води спростовує. Може, з сільради, розташованої за півдесятка кілометрів звідси, не все видно? Бо «глухим» парканом обнесли всю (!) територію площею понад гектар, а з одного боку навіть «притулили» до нього залізні решітчасті ворота iз замком, які нависають над природною перепоною — струмком.
«Раніше не відганяли від води навіть скотину»
Те, що ця «фортеця» віднедавна стала неприступною, підтверджують і інші селяни та вихідці з цих країв. «Мені 77 років, із яких 12 довелося жити і працювати в Сибіру, — говорить власкору «УМ» Леонід Кривобік. — Та й тоді кожного літа приїздив, щоб покупатися у річці, на якій виріс. Тут завжди купалися мій онук, вся наша родина з 5 чоловік, а брат навіть у свої 80 років поспішав сюди з міста Дружківка на Донеччині. Минулого ж літа хлопці–робітники, які ставили той паркан, та охоронці майна просто «відшивали» всіх звідти. А далі ж в обидва боки — глибочінь і дуже крутий берег, тож відпочити біля річки вже не можемо. Знаєте, раніше вважалося гріхом відганяти від берега навіть худобу, що йшла на водопій. Ми ж для всіляких «крутих» уже навіть скотині не рівня!»
«Дачник» із Полтави Василь Олефір, який у теплу пору року живе тут у «батьківському» будинку, зізнається: доки паркан наглухо не «зашили», вони з дітьми та внуками ще могли «прослизнути» на ту оазу відпочинку. «Та вже з середини літа нас почали звідти ганяти, — наголошує він. — Мовляв, це приватна територія, по якій «нічого ходить». Люди, звісно, обурювалися, влаштовували там сходки. На одну з них, пригадую, приїхав голова сільради, через якого ми хотіли запросити сюди «хазяїна» цієї ділянки. Та він по телефону переказав, що не має ні часу, ні бажання з нами зустрічатись. А сільський голова переконував, ніби все тут законно, незгодним же радив звертатися до суду».
«На сходці говорилося про те, що хазяйнуватимуть там родичі когось із перших осіб Генпрокуратури, з якими, мовляв, нам нічого «тягатися», — додає Василь Горпинич, мешканець Петрівки. — Та я вважаю, що багато залежить і від керівників сільради, наших місцевих депутатів. Дехто з них недавно пересів на «крутіші» іномарки. Чи не за рахунок «золотої» земельки біля річки, яку роздають наліво й направо?».
За парканом... пастимуть худобу і коситимуть сіно
Прокурор Полтавського району Олександр Жигилій, зобов’язаний наглядати за дотриманням законодавства, в тому числі й природоохоронного, на «ввіреній» території, при зустрічі з власкором «УМ» зазначив, що взагалі вважає розмову на цю тему безпредметною, оскільки ні автори листа в газету, ні будь–хто інший до нього офіційно не зверталися. Мовляв, от коли звернуться — тоді й будемо розбиратись. І це при тому, що позбавлені пляжу люди через обласне видання буквально «тикали носом» у свою проблему всіх без винятку правоохоронців ще кілька місяців тому. Водночас пан прокурор порадив журналісту звернутися до відділу Держкомзему в Полтавському районі, де реєструють усі земельні ділянки й, відповідно, їхній «рух» від одного власника до іншого.
В. о. начальника згаданого відділу Віта Килинник до нашої розмови запрошує ще й свого підлеглого — земельного інспектора Анатолія Бавикіна, котрий виїжджав на місце «пляжного» конфлікту в складі очолюваної заступником голови райдержадміністрації комісії. Остання порушень не знайшла, тож обоє співрозмовників переконані: все там законно! Прибережна захисна смуга? Передбачені нею 50 метрів до води від краю «житлової» ділянки можна наміряти. Свердловина «Полтававодоканалу»? Так її, за офіційними паперами, там узагалі немає... Районні «земельники» показали автору цих рядків навіть копії оформлених на ім’я Віктора Вікторовича та Ірини Вікторівни С. документів, які посвідчують їхні права власності на земельні ділянки по 25 соток та на оренду прилеглого до них гектара з метою «сінокосіння та випасання худоби». Щоправда, у відповідь на запитання, чи вірить він у те, що за тим парканом справді пастимуть корів і коситимуть сіно, пан Бавикін тільки руками розвів...
Гарант закону — високий «дах»?
То чи такими вже юридично бездоганними є ті будівельно–парканні маневри на березі Ворскли? Судіть самі. Водний кодекс визначає обов’язковий земельний «доважок» до кожної річки у вигляді прибережної захисної смуги, де заборонене будь–яке будівництво. Для середніх річок її ширина становить 50 метрів, а якщо крутизна схилів перевищує 3 градуси, мінімальна ширина такої смуги подвоюється. Тут же, за винятком пологого «пляжного» відрізка завширшки метрів із 10, маємо не те що крутизну — майже суцільний обрив. Разом із двома авторами листа на місці міряємо кроками ширину паркана, що нависає над тим обривом з одного боку, — виходить не більше 41–42 кроків. Отже, навіть той капітальний паркан на бетонному фундаменті встановили тут, по суті, неправомірно? А де ж тулитимуть за ним на «законній» відстані від води житло?
Оскільки вигин річки саме в цьому місці утворює природне «коліно», паркан із протилежного боку значно довший. Як і «охоплена» ним частина земельної ділянки. Однак там із–під землі виглядає бетонна «голівка» згаданої свердловини «Полтававодоканалу», для якої необхідна своя санітарна зона. Як запевняли нас далекі від цієї справи «специ», свердловина вже «не діюча». «Так вона ж спостережна, перебуває на балансі водоканалу і повинна діяти тільки за технологічної потреби, — говорить «УМ» на умовах анонімності один із колишніх керівників цього підприємства, пенсіонер, який свого часу створював цю систему водозабору №5. — Туди хоч зараз став потужний насос, бери електрику з сусідньої ЛЕП і качай з–під землі щогодини 175 кубометрів джерельної води. Чи не для цього свердловину й прихопили ті «приватники»? Хоча будь–яке стороннє втручання у технологічний цикл водозабезпечення Полтави загрожує передовсім забрудненням води у її мережах, тому категорично заборонене».
Зрештою, перш ніж приймати подібні земельно–будівельні рішення, що зачіпають інтереси багатьох людей, закон велить радитися з ними на громадських слуханнях. Однак про сусідів згаданих новобудов у цьому випадку «забули». Тож вони тепер, м’яко кажучи, сумніваються як у законності згаданих дій, так і в їхній корисності для громади та довкілля. А головним гарантом того специфічного «закону» вважають потужний столичний «дах» над місцевими виконавцями. Всім же, хто в цьому сумнівається, пропонують самим спробувати «вибити» під Полтавою понад гектар землі над річкою. Навіть за 100 «з хвостиком» тисяч «спонсорських» гривень. Бо ж ринкова ціна однієї сотки (!) такої земельки до фінансової кризи сягала 2000 доларів, сьогодні за неї просять 1000 «зелених»...
Все найкраще — «дядям»?
Хто ж є натхненником і організатором цієї «будови столiття»? Коли власкор «УМ» приїхав до неї вперше, молодик, який назвався охоронцем, запевняв, що пильнує володіння «брата заступника Генерального прокурора». Пізніше від інших людей довелося чути про зятя, племінника чи племінницю того ж таки «зама» Генпрокурора з учорашньою полтавською пропискою. Називали й інші прізвища та посади, навіть «козирніші», та неодмінно «прокурорські». На цю ж столичну адресу опосередковано вказують і дії відомих керівних словоблудів із району та області. Під шумок «боротьби з корупціонерами» вони пообіцяли селянам «звільнити» їхній пляж, та після того, як дізналися про його справжніх господарів, ураз «осіли». Після такого ж «відкриття» закулісних ляльководів фактично відмовилися «визволяти» комунальну свердловину й керівники «Полтававодоканалу»...
При цьому «засвічені» в офіційних документах прізвища власників і орендарів того земельного масиву нікому ні про що не говорять. А на бодай умовну «генетичну експертизу» їхнього родоводу не маємо повноважень. Тож нагадаємо лише загальновідоме: сьогодні на берегах наших річок — тієї ж Ворскли, Дніпра, Сули та інших — подібні «круті» паркани й «хатинки», які, по суті, крадуть ті водойми у більшості звичайних громадян, ростуть як гриби після дощу. За багатьма такими VIP–будовами стирчать вуха високопоставлених правоохоронців. Чи не тому там найчастіше «все законно» навіть тоді, коли у людей відбирають єдине місце відпочинку на воді?
«Одна з моїх сусідок купила тут хатину саме задля того, щоб улітку оздоровлювати хвору дитину біля річки, — каже уродженець згаданого кутка Петрівки, її нинішній «дачник» Микола Страшко. — Та коли минулого року «закрили» наш пляж, їй що — продавати те скромне житло і шукати доступу до води в іншому селі? За такими парканами річки скоро взагалі не побачиш. А значить, знецінюватиметься житло селян, сюди вже не приїжджатимуть звичайні «дачники». Перед моїми очима й досі — сльози семирічної Русланки, яку дорослі «дяді» не пустили купатися до річки»...
