Тендітна сила «Мідних куль»

За драмою на «Стад д’Ан­гондже» в столиці Габону спостерігав президент країни Алі Бонго Ондімба, його білошкіра дружина–француженка Сильвія, президентське подружжя сусідньої Екваторіальної Гвінеї, яка приймала чемпіонат Африки на пару з Габоном, президенти ФІФА й УЄФА — Блаттер і Платіні, «король футболу» Пеле та ще 40 тисяч глядачів. Час від часу в Лібревілі накрапав дощ, але градус протистояння лише зростав.

У фіналі Кубка африканських націй грали збірні Кот–д’Івуару і Замбії. Здавалося, можна сміливо робити ставку на івуарійців і забирати в букмекерів виграні гроші. Адже «слони» — своєрідна «збірна Європи», в якій грають представники провідних клубів Старого Світу — Дідьє Дрогба й Саломон Калу з «Челсі», брати Коло і Яя Туре з «Ман. Сіті» (останній, нагадаємо, виступав і за донецький «Металург»), Жервіньйо з «Арсеналу», Макс Градель із «Сент–Етьєна», Дідьє Зокора з «Трабзонспора», Шейк Тіоте із «Ньюкасла», Сіака Тьєне з «ПСЖ» і т. ін. Усі — досвідчені, фактурні майстри, готові зірки. Щоправда, збірна Кот–д’Івуару ставала чемпіоном Африки лише раз — у далекому 1992 році. Але, тим паче, ці футболісти бачать висоту й прагнуть до неї. Місцевий тренер Франсуа Зауї поставив команді ефективну, дисципліновану гру, і за всі матчі Кубка Африки «Слони» з Бубакаром Баррі у воротах (а він із «Локерена», якщо цікаво) не пропустили жодного м’яча.

Залишився Баррі «сухим» і в шостому матчі — фінальному. І 90 хвилин основного часу, і ще півгодини додатково закінчилися нулями на табло. Усе мало бути простіше й прогнозованіше, якби в середині другого тайму найбільша зірка на полі — 33–річний Дрогба — реалізував пенальті. Однак форвард лондонських «аристократів» ударив над поперечиною. А в решті моментів Замбію рятував голкіпер Кеннеді Мвене із південноафриканського клубу «Фрі Стейт старз».

Замбійська збірна — головна несподіванка турніру. Переважно молоді або й зовсім молоді хлопці. Здебільшого — худорляві, невеличкого зросту, як, скажімо, 21–річний півзахисник єкатеринбурзького «Уралу» Чісамба Лунгу, представник першої ліги Росії. У Західній Європі грає лише один — нападник Еммануель Маюка зі швейцарського «Янг бойз». Решта — виступають десь у своїй країні, в чемпіонатах ДР Конго, ПАР, у кращому разі — Ізраїлю… Тренує їх 43–річний блондин Ерве Ренар — француз у джинсах, досі — без якихось досягнень.

У Замбії він не чужий, адже вже працював із цією середняцькою збірною в 2008—2010 роках, а потім — з Анголою. У фіналі Ренар щосили репетував на своїх «школярів», підганяв їх ледь не ляпасами. Може, завдяки цьому худорлява молодь і вистояла проти «фактурних аристократів». Протягом турніру Замбія обіграла Сенегал і Екв. Гвінею, також у групі зіграла внічию з Лівією. У «плей–оф» перемогла «всуху» Судан (3:0) і Гану (1:0).

(До речі, ще одні «зірки» — ганські — залишилися взагалі без медалей. Команду дніпропетровців Самуеля Інкума й Дерека Боатенга насамкінець розбила збірна Малі.)

А у фіналі все вирішила довга серія 11–метрових. Били до дев’ять людей. Дрогба таки забив. Але дали осічки двоє його партнерів — Коло Туре і Жервіньйо. У замбійців «змазав» лише Рейнфорд Калаба, якого, очевидно, все одно взяли на олівець скаути європейських клубів. Як і воротаря Мвене, котрий відбив останній удар. Як і «уральця» Чисамбу, і багатьох гравців, що мають командне прізвисько «Чіполо поло» — «Мідні кулі», в сенсі «набої». Тепер вони — нові зірки. Замбія вперше виграла чемпіонат Африки!

І це символічно. Більшість уболівальників у Габоні підтримувала саме цих хлопців, у зелених футболках. «Ви граєте на своїй землі» — було написано на одному з плакатів. 27 квітня 1993 року військовий літак, на якому збірна Замбії летіла на зустріч зі збірною Сенегалу у відбірковому турнірі ЧС–1994, зазнав катастрофи й упав у море біля узбережжя Габону. Загинули всі 30 осіб на борту, з них — 18 футболістів. Замбійці показали силу свого духу: у 1994 році взяли «срібло» Кубка африканських націй, у 1996–му — «бронзу». А от тепер і «золото».

ТАБЛО

Кубок африканських націй (Габон і Екв. Гвінея)

За третє місце: Малі — Гана — 2:0 (Шейх Діабате, 23, 80)

Фінал: Замбія – Кот–д’Івуар — 0:0 (нереалізоване пенальті у грі — Дрогба, 70 (КдІ); серія пенальті — 8:7)