Місто Ірпінь на Київщині ставало «героєм» публікацій «УМ» уже неодноразово. На жаль, йшлося не про досягнення тамтешньої владної верхівки, яка руками представників провладної партії міцно тримає штурвал колись мальовничого населеного пункту за курсом «роздай, що залишилося». Цього разу нашу увагу привернули не розбиті круглий рік дороги, посипати які взимку влада, схоже, просто не бачить потреби. І навіть не безкарний дерибан сакральних для міста земель — ділянки в районі парку Героїв, де поховані останки 57 загиблих воїнів. Ідеться про місцеву загальноосвітню школу №3. Точніше про частину її приміщення в центрі міста, яке дивним чином відділили від цілісного майнового комплексу навчального закладу і передали у приватні руки. Причина, як завжди, банальна: у бюджеті немає коштів на ремонт чималої частини школи з надбудовою під дитячий басейн.
Пишіть нам на... басейн
Майновий комплекс Ірпінської загальноосвітньої школи I—III ступенів №3 перейшов у власність територіальної громади міста лише в жовтні 2003 року — відповідно до рішення виконавчого комітету Ірпінської міськради від 28 жовтня 2003 року. До того моменту будівля, в якій навчаються майже 1,7 тисячі учнів, перебувала на балансі ВАТ «Ірпінський комбінат «Прогрес». Із цілісного майнового комплексу в муніципальну власність, окрім приміщення навчального закладу, тоді передали теплицю і навіть трансформаторну підстанцію (сплачувати чималі податки за загальну площу більше 11 тисяч кв. м. ВАТ виявилося не під силу). А от басейн площею 2368,8 кв. м. залишився у власності заводу.
Більше того, згідно з рішенням виконкому, басейн виділили в окрему будівлю, прикріпивши за ним... житлову адресу: вул. Жовтнева, 129–б. А Ірпінське бюро інвентаризації оформило та видало ВАТ «Прогрес» Свідоцтво про право власності на відчужену частину школи. Як пояснив «УМ» міський голова Ірпеня Володимир Скаржинський, завод посприяв будівництву школи, але при передачі навчального закладу на баланс міста підприємство висунуло умову — залишити басейн у їхній власності.
Та якщо на момент відчуження ВАТ усе ще було комунальним, то вже у травні 2008 року «Прогрес» змінив форму власності з колективної на приватну і став ВАТ «СБК–Прогрес». У зв’язку зі зміною назви, якщо вірити рішенню №281 виконкому Ірпінської міськради від 29 листопада минулого року, керівництво новоствореного підприємства просить місто переоформити свідоцтво на право власності (щоправда, в архівних документах відшукати це подання ВАТ так і не вдалося. — Авт). У такий спосіб більше 2 тисяч квадратних метрів площі в центрі міста перейшли у приватні руки.
Передано безпідставно, підписано одноосібно
Пункт 8.1 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно свідчить: «Право власності на нерухоме майно може проводитися органами місцевого самоврядування лише за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що, відповідно до вимог законодавства, засвідчує відповідність закінченого будівництвом об’єкта проектній документації...» Згідно з цією нормою, на момент ухвалення рішення виконавчий орган Ірпінської міськради не міг передати право власності на басейн приватному ВАТ «СБК–Прогрес», оскільки товариство не мало державного акта на земельну ділянку.
Принаймні депутати Ірпінської міськради стверджують, що офіційно подання про передачу частини школи приватному суб’єкту виконком не розглядав. «У 2003 році ВАТ «Ірпінський комбінат «Прогрес», відповідно до рішення виконавчого комітету Ірпінської міськради, отримав право власності на будівлю шкільного басейну цілком незаконно, що потягло за собою в подальшому ухвалення низки інших незаконних рішень. Зокрема, змінилися форма власності, найменування і вид функціонування самого підприємства «Прогрес», але при цьому право власності на басейн так і залишилося: завдяки рішенню виконкому міськради басейн був переданий у власність уже приватного ВАТ «СБК–Прогрес», — пояснює «УМ» депутат Ірпінської міськради, юрист Юрій Денисенко. — Передача об’єкта у власність іншим суб’єктам може відбуватися лише за наявності документа права власності на землю. «СБК–Прогрес» не мав і не має подібного рішення. Як наслідок — купа юридичних порушень».
Окрім того, за словами пана Денисенка, виконавчий комітет не мав права передавати басейн, відриваючи об’єкт спортивного профілю від єдиного цілісного майнового комплексу, який належить до освітньої сфери. «Взагалі важко уявити, як частина будівлі, яка тунелем пов’язана зі школою, може стати готелем чи рестораном. Уявіть собі, що поруч із приміщенням, де в 44 класах навчаються діти, всього–на–всього через перехід розгорнеться і функціонуватиме розважальний комплекс», — дивується пан Денисенко.
Переоформлення землю «з’їдає»
Незрозумілим залишається і той факт, що у власності ВАТ «Ірпінський комбінат «Прогрес» перебувала будівля басейну загальною площею 2368, 8 кв.м., тоді як у власності ВАТ «СБК–Прогрес» опинився той самий басейн, утім вже площею... 2293, 4 кв.м. Якщо вірити свідоцтву, виданому Ірпінським БТІ, відбулося звичайне переоформлення права власності на один і той самий об’єкт. Тож, куди поділися більше 75 квадратних метрів згаданої площі — питання вочевидь не риторичне, якщо додати, що до будівлі в центрі міста прилягає добрячий кусок землі із зеленими насадженнями.
Зазначимо, що у випадку отримання ВАТ «СБК–Прогрес» права власності на земельну ділянку під будівлею басейну товариство автоматично матиме повне право на будівництво будь–яких споруд на території школи. Окрім того, в разі надання приватному підприємству права оренди на земельну ділянку орендатор матиме всі підстави для порушення питання про відчуження згаданої території. Своє намагання отримати законне право власності на басейн та ділянку під ним, за словами місцевих депутатів, керівництво ВАТ мотивує необхідністю відремонтувати басейн для дітей та молоді. «Згідно з будівельним проектом, у цій будівлі нічого іншого, окрім басейну, бути не може, оскільки там дві зали, які можна заповнити тільки водою. Це буде басейн закритого типу», — запевняє «УМ» юрист–консультант ВАТ «СБК–Прогрес» Петро Ревчук, не згадуючи при цьому, що 1100 кв. м. першого поверху нічим не розділені й заливати їх водою необхідності немає.
Навіщо новим власникам право власності на землю, якщо для відкриття басейну достатньо лише права на оренду приміщення? А от для комплексу «закритого типу» цього, певно, замало. Тим паче, як переконує міський голова Володимир Скаржинський, «документація на реконструкцію басейну застаріла, тому для її перепроектування підприємство обов’язково повинне володіти землею». «Старий «Прогрес» розвалився — на його місці виникло ВАТ «СБК–Прогрес», яке вирішило добудувати басейн. Так само застаріли проектні документи, тому ВАТ і просить землю. Під час нещодавнього сесійного засідання я виносив це питання на розгляд, однак депутатський корпус, зокрема опозиція, не підтримали пропозицію, мотивуючи це тим, що на місці басейну хочуть побудувати якийсь аграрний чи розважальний комплекс. Але я переконаний, що підприємство хоче розбудувати спортивну школу для дітей, тому добиватимусь, аби «Прогресу» видали свідоцтво принаймні на поетапну оренду. Якщо вони порушуватимуть умови цільового користування, розмова буде іншою», — обіцяє «УМ» Володимир Скаржинський.
Підміна понять
Натомість більшість депутатів міськради пропонує залишити басейн і землю під ним у власності міськради, виділивши при цьому кошти з державного бюджету та залучивши спонсорські внески для розбудови басейну для дітей з Ірпеня і прилеглих регіонів. «Ми зробимо все можливе, щоб басейн повернули у власність школи і діти могли користуватися тим, що їм належить і завжди належало, згідно з законом. Необхідно пам’ятати: Ірпінь — це багата рекреаційна зона. Раніше сюди приїжджали на відпочинок діти з Києва, а тепер регіон переживає часи занепаду рекреаційних закладів і комплексів. Місцева дітвора змогла б ходити у шкільний басейн для відпочинку чи тренувань. Натомість діти змушені їздити до столиці, на що у багатьох немає ані часу, ані грошей, — каже «УМ» колишній заступник міського голови Ірпеня Ярослав Місяць. — Передача оздоровчого об’єкта в приватну власність є показовим прикладом, як місцева влада на чолі з мером Володимиром Скаржинським діє винятково у власних інтересах. Відбувається чергова підміна понять: мер уже вкотре плутає обов’язок перед громадою із примноженням персональної користі».
Нині Ірпінська міськрада ще може ухвалити рішення про скасування свідоцтва на право власності на шкільний басейн. Однак, стверджують деякі депутати, навряд чи це змінить ситуацію. «Свідоцтво на право власності видане законно. Наразі басейн є приватною власністю. Якщо розпочати процедуру повернення його у муніципальну власність, процес затягнеться надовго. На мою думку, басейн слід залишати у власності ВАТ. Нічого іншого, окрім басейну, там будувати не можна, оскільки в документах цільове призначення будівлі прописане чітко: «спортивний комплекс закритого типу», — зазначає у коментарі «УМ» депутат Київської обласної ради Ігор Борзило.
Що мають на увазі майбутні забудовники під словами «заклад закритого типу», схоже, особливо не цікавить навіть директора школи №3. «Звідки мені знати, що там хочуть будувати? Я нічого про це не знаю і коментувати не буду. Басейн і так давно перебуває не у власності школи, а на балансі «СБК–Прогрес». Це не турбує нас жодним чином», — відреагував на дзвінок «УМ» директор Ірпінської загальноосвітньої школи № 3 Олег Пальніков.
Батьки втрачають надію
Не вірять у порядність чиновників батьки школярів. «Відколи басейн побудували, відтоді ним ніхто не займається. Щороку нам обіцяють, що скоро басейн почне функціонувати. Насправді ж усе розвалюється просто на очах. Кажуть: ми вже знайшли спонсорів, та обіцянки залишаються обіцянками», — скаржиться «УМ» мати учня 3–Б класу Інна Лисицина. Мати учня паралельного 3–А класу Наталія Мамола додає: «Ми виступаємо за те, щоб басейн якомога швидше добудували і привели до ладу. Нехай навіть вхід до комплексу зроблять платним — ми і на це згідні, адже возити дітей до столичних спорткомплексів обходиться дорожче. Та ми проти того, щоб на території школи розвивався приватний бізнес. Це ж ненормально, якщо біля навчального закладу відкриють якийсь ресторан чи готель».
Доля басейну не залишає байдужими і пересічних ірпінців, чиї діти теж могли б ходити сюди плавати. «Хоча ні я, ні мої діти не вчилися у школі №3, ми ставили свої підписи під петицією про відбудову басейну і дуже хочемо, аби його врешті добудували для наших діток», — зазначає мешканка Ірпеня Вікторія Носова. Та, схоже, директор навряд чи запитає думку стурбованих батьків, чи потрібен школі басейн. Утім, напевно, як і влада міста — думку директора. Адже коли йдеться про чергове «покращення вже сьогодні», сумнівно, що обіцянка «почути кожного» стосується й ірпінської дітвори.
Даша ГРИШАНІНА,
Тетяна СВІТЛИК
