Шевчук у Києві: «Я жадаю вивільнитися з–під своїх творчих штампів». (Фото Юрія САПОЖНІКОВА.)
Шевчук знову в Києві. Останній раз він співав, здається, на Майдані в 2004–му. І теж був сніг. Цього разу він ще не співав (нова концертна програма «Інакше» запланована на 22 лютого), але вже зібрав натовп — журналісти не вмістилися в маленькій залі агенції РІА «Новості», сиділи на підлозі між рядами стільців і забили тілами вихід. Шевчук говорив півтори години. Було душно, хоч на вулиці мінус 15, в операторів на лобі виблискував піт, згадувався суддя Кірєєв. Усе одно ніхто не вийшов. Було цікаво. Я дивилася йому в очі і думала, що давно вже не бачила такої вільної людини.
16 травня Шевчуку виповниться 55. Він не постарів, не стерся і не «забронзовів», тільки надбав зграйку маленьких зморщок. Йому, як завжди, є що сказати.
Новий (чи доповнений новими обличчями) склад ДДТ, нове аранжування нових пісень, цілковито нова концертна форма. Словом, любителів «колишнього» Шевчука 22 лютого можуть чекати сюрпризи. «Ми об’їздили двадцять міст Росії з цим концертом. Люди за натурою — ретрогради, всі чекають «Осінь». А мені, чесно скажу, за двадцять років співати «Осінь» добряче набридло. На початках доводилося «ламати» зал. Але зрештою люди прийняли цей альбом», — зізнався Шевчук у відповідь на обережний закид, що на його батьківщині проект «Інакше» не був сприйнятий на «ура». Утім, каже рокер, «ми поважаємо людей, і коли відіграємо концерт — співаємо старі пісні».
Візуалізацією проекту, до речі, займалися молоді кияни. «Юра Костенко, Андрій Федоров, Льоша Сай, — перераховує Шевчук, — а ще 40 київських художників. Ви побачите відеоряд арт–хаусного кіно, який не буквалізує пісні, а існує паралельно, але теж насичений смислом... Це була сувора, запекла, але дуже драйвова робота. Один мій друг дав ключі від своєї дачі, ми там закрилися на три дні — і вигадували, сперечалися, створювали. У моєму житті таке вперше!»
Відеодекорація — велетенська і дуже дорога, розповідають самі співтворці. Це 46 х12 метрів. «Висотою майже з «хрущовку», — напівжартома додає Юрій Юліанович і доводить, що такі елементи шоу необхідні, «у ХХІ столітті рок не може обмежуватися концертами в клубах та підвалах». Зрештою «модернізація» ДДТ — не данина вітрам часу, а внутрішня потреба. «Останніми роками в ДДТ відчувалося таке...гм... томління духу абощо, назрівало і всередині мене щось інше, нове. Я маю жагу вивільнитися з–під своїх творчих штампів. Багато музикантів величають свої штампи творчим стилем. А я чесно називаю це штампами... До нового альбому увійшли 16 треків, багато пісень зазнали по 6–8 «реінкарнацій» не так у словах, як у музиці. Музика нового альбому — жорстка, конфліктна, подекуди малогармонійна. Це музика для молоді».
Чому петербуржець обрав киян? Відповідь зрозуміла. «У мене були переговори в Москві, в Лос–Анжелесі з людьми, які ставили світового масштабу шоу. Усі насамперед питали про гроші. Коли чоловік відразу питає: «Скільки?», навіть не поцікавившись, про що йдеться, який смисл проекту, — мені стає нецікаво».
Технічна частина проекту «Інакше», за словами Юрія Шевчука, обійшлася йому в мільйон рублів (це приблизно 250 тис. гривень. — Ред.). «Боргів тепер дуже багато, потихеньку буду віддавати». Лише десята, а то й двадцята частина грошей, виручених за квитки, піде на зарплату, каже співак. «Ми не рекламуємо пиво, в ДДТ немає спонсора, адже кожне таке спонсорство означає, що ти будеш комусь із впливових чимось зобов’язаний, а це тисне на творчу свободу. Я таким не займаюся», — декларує Шевчук. На запитання журналістів, як він минулого року опинився на 45–й сходинці російського списку «Форбс» iз доходом в 1 млн. доларів, віджартовується: «То «Форбс» мої борги порахував». І всерйоз обіцяє: коли розбагатіє, купить квартиру в Києві, у старому бароковому особняку.
«Дорогою від дому до студії завжди зустрічаю бомжів. Вони зі мною вітаються: «Юро, привіт!», я — з ними. Одного разу обступили, кажуть: давай, Юро, ти ж мільйонер. Ну я налив їм, почастував. Утім я часто їх частую, — розповідає Шевчук. — Це особлива категорія людей. Втім обсяг Всесвіту в людині — грандіозний, будь то політик чи слюсар... Іноді поглянеш на бомжа чи самотню бабусю — а там очі, як у Бога. Помічали таке?»
Шевчук підтвердив, що його запрошували «прімкнуть» до опозиційних партій: «Так, зверталися, намагаються пришпилити мене, як метелика, до партійного прапора. Але в мені немає такого, як би це сказати, політичного, всепоглинаючого вогню. А те, що виступаю на мітингах, — це моя громадянська позиція. Я громадянин країни, яку безмежно люблю, і висловлюю власні рефлексії щодо того, що відбувається в ній, бо наболіло. Це природна реакція художника, котрий відчуває, як задушливо скорочується простір свободи. Я не знаю, куди рухається країна, якою вона стане, просто відчуваю ці потужні внутрішні настрої, небажання людей бути ошуканими. І всередині мене теж щось нуртує, тому й з’являються пісні соціального змісту, як, наприклад, два роки тому — «За тобою прийшли». Слова її самі з мене вилізли, щось заважало, мучило, терзало. Мітинги у Москві — ознака того, що, як співав Цой, «мы ждем перемен». Росія потребує полеміки, політичних дискусій і змін, а не ситуації, як в анекдоті про наступні вибори: «Вово, а давай тепер ти зверху». Тому я виступав на Болотній площі. І разом з усіма мітингарями пройшов ті кілька кілометрів до свободи. Вам, киянам, знайомі ці відчуття: солідарність величезної маси людей, просвітлені обличчя, повсюдна ввічливість, люди знали, чому вони вийшли на площу».
От вас навіть пропонували висунути кандидатом у президенти Росії, я знайшла сайт, де зібрано вже дев’ять тисяч підписів на вашу підтримку, каже молода журналістка з дитячо–наївним натяком: чом би не спробувати? «Ну, з такою кількістю електорату я би міг стати президентом Монако чи краще — якогось села, — була відповідь. — Відгородилися б від усіх, оголосили анархію, поставили два кулемети — і жили би вільно!»
Еду я на Родину.
Пусть кричат: «Уродина!»
А она мне нравится,
Хоть и не красавица.
Юліан Шевчук, батько співака, був українцем. Народився у 1924 р. у селі Лабунь на Хмельниччині. Разом iз батьками, яких сталінський режим вислав з України, опинився в Башкирії, в Уфі. У 1942 р. закінчив школу лейтенантів, пішов на фронт, з військами Червоної армії дійшов до Відня. Вступив у КПРС, зробив невелику держкар’єру (очолював відділ у Міністерстві торгівлі Башкирської автономії). В Уфі народився і Юрій Шевчук.
По лінії матері він татарин. Фанія Акрамівна походила з родини репресованих татарів, її дід був муллою.
Шевчук завжди був нонконформістом і дистанціювався від влади. Єдиний раз він брав участь у передвиборчому турі — на підтримку Бориса Єльцина (1996 р.). «Я справді тоді вважав, що країна стоїть перед цивілізаційним вибором: або така–сяка демократія, або комуністи Зюганова. Тому вважав свій голос у цій кампанії необхідним, — пригадує тепер співак. — Але ви знаєте, що серйозної «еротики» з владою за все моє життя не було».
Останнє п’ятиріччя ДДТ не може розмістити рекламу на офіційних телеканалах Росії навіть за гроші. Не стала винятком і промо–кампанія туру «Інакше». «Здається, рекламу концерту «крутить» рано–вранці, десь до шостої години, одна FM–радіостанція Москви», — сміючись, підтверджує Шевчук.
Слід сказати, що відсутність «серйозної еротики» була помітна ще на зародкових етапах ДДТ. Наприкінці 1970–х, коли Юрій вчився у Башкирському педінституті на художньо–графічному факультеті і водночас грав у кількох «неформальних», як тоді казали, групах, місцеве парткерівництво критикувало рок–н–рольний стиль Шевчука. Гурт ДДТ отримав офіційну назву в 1982 році, коли став лауреатом першого всесоюзного конкурсу «Золотий камертон», влаштованого прогресивною на той час газетою «Комсомольская правда». А вже наступного року виступ ДДТ на офіційному фестивалі «Рок за мир» на московському стадіоні «Лужники» не потрапив до телеефіру через цензурні зауваження.
У 1990–х гурт набуває значної популярності, видає п’ять альбомів. На концерт просто неба на Двірцевій площі в Петербурзі приходить рекордна кількість глядачів — 120 тисяч. Це був єдиний період, коли державне телебачення РФ прихильно ставилося до творчості Шевчука. Невдовзі співак почав критикувати чеченську кампанію, сам виступав iз концертами як перед солдатами федеральних військ, так і на стадіоні у Грозному перед чеченцями (це вже після підписання мирних домовленостей у Хасав’юрті, 1996 р.). А коли до влади прийшов Володимир Путін, пісні ДДТ знову потрапили в опалу.
Із 2008 року Юрій Шевчук підтримує петербурзькі «марші незгодних». Того ж року під час «круглого столу» за участю митців та громадських діячів лідер ДДТ спитав у Путіна, чи бачить він Росію демократичною країною і що для цього робить, на що отримав несподівану відповідь: «А ви хто такий? Я вас не знаю». Хоч формат зустрічі й не передбачав теплих знайомств, а був розрахований на запитання–відповіді, цей казус обурив громадськість. За рік потому наступник Путіна, Дмитро Медведєв, який називає себе шанувальником рок–музики, запросив вітчизняних музикантів на спеціальну зустріч, проте проігнорував Шевчука. Зате не набрався надміру цинізму і на запитання про Шевчука сказав: «Я знаю, хто це».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
