В основу стрічки Саймона Кертіса покладено два романи Коліна Кларка — обидва про те, як він, будучи 24–річним випускником Оксфорду, закохався не лише в кіно, а й у найвідомішу білявку всіх часів і народів. Сталося це так: Колін влаштувався помічником режисера Лоуренса Олів’є на зйомках фільму «Принц та танцівниця», де Олів’є грав головну чоловічу роль, а на головну жіночу запросили найуспішнішу акторку того часу — Мерилін Монро. Одним із обов’язків молодого хлопця було слідкувати за актрисою, яка вже тоді славилася емоційною нестабільністю. Але Мерилін — це не просто солоденьке личко та зваблива поведінка, вона — неймовірний згусток болю та почуттів, який, на жаль, не кожен може розгледіти. Проте головному герою це вдається, і він закохується в неї: причому не як у акторку та секс–символ, а як в тендітну жінку, якою вона й була насправді.
Коли декілька років тому брати Вайнштайни, продюсери «7 днів та ночей з Мерилін» (My Week with Marilyn) розповіли про запуск цього проекту з Мішель Уїльямс у головній ролі, багато хто поставився до цього скептично. Промо–фотографії теж не промовляли на користь того, що актриса впорається з цією роллю. Проте виявилося, що вона переграла всіх на знімальному майданчику — так само, як Мерилін переграла свого часу всіх на зйомках «Принца». Навіть Джуді Денч у ролі скромної британської акторки поступається на цьому полі.
Річ у тому, що Уїльямс вдалося дуже влучно перейняти всі тонкощі поведінки Мерилін Монро: не лише популярні пози та усмішки, відомі всім зі світлин, а й дещо глибше — саму суть зірки, секрет її популярності. Долею Мерилін у виконанні Уїльямс переймаєшся настільки, що виникає бажання порозганяти всіх дурнів, що крутилися навколо неї, включно з головним героєм Коліном, та захистити її від того нерозуміння, яке зрештою, напевне, її й погубило. Якщо в чомусь і криється сила мистецтва, то в даному випадку — в бажанні вдертися на екран та втрутитися в реальність, яка насправді завжди була недосяжною.
На українських екранах — знову «Зоряні війни», знову «Епізод 1», але цього разу — в 3D (Star wars: Episode 1 3D). Класика наукової фантастики від Джорджа Лукаса — якраз те, що треба в період, коли Голлівуд давно перестав продукувати якісні фільми в цьому жанрі. До омріяного «Прометея» Рідлі Скотта (ще однієї реанімації старих сай–фай тем) — довгих чотири місяці, а поки що можна встановити баланс сил за допомоги «Зоряних воєн».
Власне, «Прихована загроза» і без 3D виглядала дуже добре — чого лише варті сцени перегонів на карах на планеті Татуїн та фінальна битва на декількох фронтах одночасно. Варто зазначити, що 3D не додав старій кіносазі особливо нового звучання. От якби разом із переформатуванням у 3D стрічку зробили б ще й у форматі IMAX — це була б інша справа.
Менше з тим, популярність «Зоряних воєн» набагато більша за любов глядачів до 3D, тому основна аудиторія оновленого фільму — це ті, хто знає, чим закінчиться історія Анакіна Скайуокера, хто радіє появі майстера Йоди та знає, що таке «зрушення в силі».
Єдине, що може не порадувати прихильників саги про боротьбу джедаїв із темною стороною сили, — це якість українського дубляжу. Спочатку виникло припущення, що це озвучення зразка 1999 року, коли цей епізод уперше вийшов на екрани. Проте фінальні титри повідомили: українською фільм адаптували в 2011 році. Як відомо, те, що було припустимо в 1999–му, не дуже підходить для 2012–го, адже з того часу якість українського дублювання фільмів значно підвищилася (не без допомоги закону про обов’язкове озвучування державною, вочевидь). І якщо на сам переклад нарікань немає, то звідки взялися ці майже серіальні інтонації у героїв? Вони різко стали немовби пластмасовими — це трохи заважає сприймати історію про маленького Скайуокера та принцесу Амідалу як альтернативну реальність, а не як вигадку якогось там Джорджа Лукаса. Будемо сподіватися, що наступні фільми, які Лукас конвертуватиме в 3D, будуть краще озвучені. Зрештою, «Зоряні війни» ніколи не постарішають, адже дія в них відбувається в далекому майбутньому в далекій–далекій галактиці.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
