Так виглядає скандальний проект «БДСМ–2222».
На минулорічному конкурсі молодих художників МУХI–2011, що проходив у столичному Crystal Hall, журі у складі художника Тіберія Сільваші, галеристів Євгена Карася, Марини Щербаченко, Вікторії Бурлаки, директора Інституту проблем сучасного мистецтва Віктора Сидоренка, мистецтвознавця Олександра Соловйова побачило у Данилові Галкіну незаперечного переможця. Настільки їх вразила робота молодого дніпропетровця «Стережіть (ся) дітей». Однак у рідному Дніпропетровську Данила чекало ставлення зовсім інше. Одна з керівниць місцевого художнього музею привселюдно назвала його творчість «чимось таким, що з мистецтвом нічого спільного не має». А на довершення хлопця викликали до... прокуратури саме з приводу його розхвалених у Києві робіт.
«Зміст проекту «БДСМ–2222», що експонувався на виставці «20 номінантів на премію PinchukArtCentre», був неправильно трактований одним iз дитячих фондів, який написав на мене до органів прокуратури заяву зі звинуваченням у пропаганді педофілії і розповсюдженні дитячої порнографії, — пояснює «УМ» Данило. — Тільки таке звинувачення є повною протилежністю концепції проекту. Діалог iз працівниками прокуратури відбувався у доброзичливій атмосфері. Зрештою, «справу» передано експертній комісії з моралі, яка повинна дати оцінку щодо того, чи є «БДСМ–2222» аморальним».
— Даниле, як би там не було, вже ця обставина дозволяє називати вашу творчість неординарною. Цікаво знати, чи давно вас саме до цього напряму доля привела?
— Творчістю я займаюся з раннього дитинства, а до сучасного мистецтва причетний десь років чотири — від часу зародження арт–групи «2222». До цього були перехідний етап, ідентифікація своєї образотворчої мови, творчий пубертатний період, який на початках завершився зібранням антифашистських недоплакатів «Рейх Блуд», датованих 2006—2007 роками.
— І все ж, як ви особисто охарактеризували б жанр, у якому працюєте?
— Антиутопія — жанр, у якому працюють «2222». Створюючи алюзії на романи Замятіна, Хакслі, Оруелла, через зовнішню ситуацію ми висловлюємо свою точку зору. Це жанр, розкритий у літературі та кінематографі, але не у сфері «сучасного мистецтва», що дозволяє реалізувати свої ідеї через цілий спектр напрямів — від класичного живопису до медіа–мистецтва.
— Якщо не секрет, як використали отриману від PinchukArtCentre грошову премію в 40 тисяч гривень?
— Премія була утилізована протягом двох місяців на матеріали для проектів, які дотепер у роботі. Декілька прикладів. Інсталяція «Вівісекція Особистості», яка стала складовою частиною кураторського проекту Олександра Соловйова «НЕЗАЛЕЖНІ». Інсталяція «Мишоловка», представлена на ярмарку ART KYIV галереєю «Боттега». Проект «БДСМ–2222» також був частково реалізований завдяки премії МУХI–2011.
— Переможцем у цьому конкурсі вас визнали знані фахівці, а от у рідному Дніпропетровському художньому музеї, навпаки, беззастережно заявляють, що мистецтвом у ваших творах навіть «не пахне». Як ставитеся до таких оцінок своєї творчості?
— У зв’язку з тим, що Дніпропетровський художній музей дав негативну експертну оцінку проекту «БДСМ–2222», визнавши його аморальним, ми сприйняли такий висновок буквально і вирішили парирувати візуально таке претензійне звинувачення інсталяцією «Рециклінг–2222», яка надає можливість задовольнити свої природні потреби всім однодумцям–моралістам і отримати естетичну насолоду, спостерігаючи за результатом власних пошуків.
— Хто з відомих художників вам найбільше імпонує і чим?
— Дадаїсти зламали хребта історії мистецтв, що спричинило переломний етап і є фундаментом для сучасного мистецтва всього ХХ століття, відповідно, і нашого часу. «2222» займаються актуальним мистецтвом, яке не може заперечувати своїх вітчизняних та зарубіжних прабатьків в антиособі «дада» — Олексія Крученого, Даніїла Хармса, Курта Швіттерса.
Данило Галкін
Народився у 1985 році у Дніпропетровську. Закінчив дніпропетровський театрально–художній коледж. Навчався у Придніпровській академії будівництва та архітектури. Нині працює над експериментальною арт–групою «2222». З сімейним станом ще не визначився.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
