Результати невтішного дослідження: російськомовна преса в одному з кіосків Києва в шість разів важча (і на стільки ж дорожча), ніж україномовна. (Фото з сайту «Радіо «Свобода».)
Запроваджувати День україномовної преси недоцільно — так написала від імені Президента України Ганна Герман у відповіді на звернення Координаційної ради з питань захисту української мови при Київській міській організації товариства «Меморіал» ім. Василя Стуса. Звернення було датоване 25 листопада 2011 року, «Україна молода» писала про цю ініціативу. Відповідь радника Президента — керівника головного управління з гуманітарних і суспільно–політичних питань АП датована 3 січня. Те, що пані Герман не вклалася у визначений законом термін відповіді, — дріб’язок у порівнянні з висловленою позицією влади.
Це було вже друге подібне звернення до Президента України. За рік до цього, 25 листопада 2010 року, ініціативна група, до якої належав й автор даного матеріалу, запропонувала Вікторові Януковичу встановити День україномовної преси 25 листопада — на честь відзначення виходу в 1905 році першої на Лівобережній Україні газети українською мовою «Хлібороб», а також зважаючи на положення Концепції державної мовної політики, затвердженої указом Президента України 15 лютого 2010 року, відповідно до яких забезпечення права громадян на одержання інформації українською мовою, в тому числі через друковані засоби масової інформації (пресу), належить до пріоритетів у реалізації державної мовної політики.
Тоді жодної відповіді ні від Януковича, ні від Герман не було. Натомість надійшов лист від Держкомтелерадіо України (4 січня 2011 р.). Тодішній голова комітету Юрій Плаксюк повідомив, що Держкомтелерадіо «звернувся до адміністрації Президента України з пропозицією розглянути питання щодо встановлення Дня україномовної преси 25 листопада та підготовки проекту відповідного нормативно–правового акта».
Замість «нормативно–правового акта» Віктор Янукович (разом із Ганною Герман) у червні 2011 року патронували проведення в Україні конгресу Всесвітньої асоціації російськомовної преси. За повідомленням «Німецької хвилі», Президент України підтримав цей захід фінансово.
З огляду на «глухоту» того, хто обіцяв «почути кожного», і з огляду на рішення громадських організацій із Києва, Харкова та Лубен (де було започатковано видання газети «Хлібороб»), які відзначили День україномовної преси 14 листопада 2011 року в Харкові, коордрада з питань захисту української мови при столичній міськорганізації товариства «Меморіал» у зверненні до Януковича нагадала йому про тиражі україномовних видань. Відповідно до досліджень, проведених у 2010 і 2011 роках, наклади газет українською мовою в Україні становили 30%, журналів — лише 10%.
«Слабкість україномовних друкованих ЗМІ пояснюється не лише тим, що «так історично склалося», — йшлося у зверненні, — а й небажанням деяких представників сьогоднішньої влади і власників мас–медіа зважати на той факт, що ми всі живемо в Україні. Нині у великих містах сходу і півдня України часописи українською знайти практично неможливо. Те, що в 46–мільйонній державі, яка називається Україною, виходять лише дві загальнонаціональні щоденні газети [державною мовою], є абсурдним і небезпечним для здоров’я національного організму. Фактично, в Україні продовжується русифікація, яку не вдалося зупинити жодному з президентів незалежної України. Це злочин проти Українського народу, який не повинен мати терміну давності».
Кілька десятків «підписантів» звернулися до Президента України як гаранта Конституції, прав і свобод людини, в тому числі україномовної, з вимогою забезпечити право громадян України на одержання інформації українською мовою через підтримку на виконавчому і законодавчому рівнях видань державною мовою, через запровадження норми про друк україномовних версій російськомовних видань, а також із пропозицією встановити 25 листопада День україномовної преси.
Як видно з відповіді пані Герман, влада проігнорувала ці вимоги.
У своїй публікації на «Українській правді» 15 листопада минулого року Сергій Лещенко написав, що «Президента у його відрядженнях за кордон, профінансованих бюджетом України, не супроводжує жодне (!) україномовне видання». У 2011 році в поїздки з Януковичем їздили представники газет «Комсомольськая правда в Украінє», «Ізвєстія в Украінє», «Сєгодня», «Факти», «2000», «Кієвскій тєлєграф», журналу «Профіль», сайтів «Обозрєватєль» та LB.ua.
Через два дні прес–секретар Президента Дарка Чепак відповіла на ці закиди: «Прес–служба наголошує, що мова видань, які є наймасовішими в Україні, не є компетенцією прес–служби Президента України. Засоби масової інформації в Україні є незалежними і при виборі мови керуються смаками своїх читачів. Прес–служба керується лише масовістю видань за незалежним рейтингом TNS Ukraine».
Таке «вмивання рук» лише трохи камуфлює дискримінацію україномовних видань з боку Президента Януковича. Насправді король — голий. Тим більше що в згаданій публікації Лещенко спростував слова Чепак про використання Банковою рейтингів TNS «ММІ Україна» при підборі журналістського пулу для висвітлення поїздок Президента.
З огляду на це коордрада при «Меморіалі» звернулася до власників російськомовних видань, закликавши їх не очікувати наказу згори або законодавчого врегулювання даної проблеми, а самим стати на шлях толерантного ставлення до прав україномовних громадян, поступово почавши випуск україномовних версій своїх ЗМІ. Також ми звернулися до громадян України, яких закликали передплачувати україномовні газети і журнали. Адже виглядає так, що від нинішнього Президента годі чекати дій на підтримку преси державною мовою.
У своєму фундаментальному дослідженні «Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні стосунки (К.: Критика, 2010)» кандидат політичних наук Володимир Кулик показав, що мовне питання — не тільки мовне. Переважання російської мови в інформаційному просторі України призвело до «сформованої імперією потреби українських громадян споживати інформацію та розваги російською мовою, що обернулася накиданням потреби й далі бодай почасти належати до імперії... Імпортовані з Росії чи розраховані на російський ринок продукти... явно або неявно стверджують минулу й сучасну належність України до спільного з Росією культурного та політичного простору... Це обернулося консервуванням радянської й/або засвоєнням нової російської культури, а отже, помітним впливом відбитих у них ідеологій, що ставлять позаімперське буття України під сумнів, сприяючи таким чином дезорієнтації й аномії у суспільстві».
Коли Валентина Руденко, радник Президента Віктора Ющенка, у 2006 році на великій нараді у Секретаріаті (тоді так називалася президентська адміністрація) казала, що Росія готується до війни з Україною, інші відповідали, що це її суб’єктивний погляд. >>
Із минулого квітня, коли врешті-решт прийняли закон про суспільне мовлення, активно обговорюються питання перетворення у нову за суттю і змістом, не залежну від влади структуру державної Національної телекомпанії, видимою частиною якої для широкого загалу є ефіри Першого Національного. >>
Депутат кількох скликань, нині керівник Комітету Верховної Ради з питань свободи слова й інформації Микола Томенко для оприлюднення свого ставлення до телевізійних політичних ток–шоу і їх ведучих активно використовує блогосферу. Він різко негативно ставиться до того, що громадянин іншої країни Савік Шустер веде, по суті, передвиборчі програми, що заборонено законом, і закликає податківців прискіпливіше слідкувати за доходами телевізійників–заробітчан. У розмові з Миколою Володимировичем ми вирішили з’ясувати, чи такі досить радикальні судження й оцінки в інтернет–просторі трансформуються в офіційні депутатські запити й ініціативи. >>
Якщо інформацію про життя в Україні черпати з ефірів телеканалів, можна вважати, що влада тільки те й робить, що дбає про «маленьких» українців, і живемо ми чи не найкраще у світі. Насправді ж маємо суціль економічні й політичні проблеми, а свобода слова засобів масової інформації здебільшого перетворилася на піар можновладців. Чому нас, м’яко кажучи, дезінформують і чи можна боротися з інформаційними маніпуляціями — з цими питаннями ми звернулися до медіа–експерта Наталії Лигачової. >>
Минулого тижня Верховна Рада 345 голосами призначила на посаду голови стратегічного перед виборами парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Юрія Стеця. З народним депутатом–медійником, кандидатура якого стала компромісом для провладних й опозиційних сил, говоримо про можливості відстоювати права опозиційних журналістів та майбутні парламентські вибори. >>
Національна спілка журналістів України, редакційні колективи газет і журналів неодноразово зверталися до керівництва «Укрпошти», уряду з вимогою навести порядок у цій важливій сфері суспільного життя. Ці проблеми порушувалися на спільних нарадах «Укрпошти» і керівників друкованих засобів масової інформації, але позитивних зрушень ми так і не дочекалися. >>
