«Я обрав шлях правди і до сьогодні ним іду»

07.02.2012
«Я обрав шлях правди і до сьогодні ним іду»

Одразу два ювілеї — 50–річчя рукоположення на єпископа та 45–річчя служіння на Київській кафедрі — святкує в ці дні предстоятель Української православної церкви Київського патріархату Філарет. І якщо, за його особистим зізнанням, перше не є чимось незвичайним (бо історія української церкви має чимало прикладів архієрейського служіння по 50 років), то своїм перебуванням на Київській кафедрі він встановив своєрідний рекорд. За тисячу років християнства на Русі жоден архієрей не очолював кафедру так довго (відомо, що один із «найтриваліших» попередників Патріарха Філарета пробув на цьому посту 34 роки).

З нагоди ювілеїв минулої суботи у Національній опері відбулася урочиста академія, потім святкування продовжилося богослужінням у Володимирському соборі за участю Патріарха Філарета та сорока архієреїв. Закінчилося всенічне бдіння в неділю. Напередодні урочистостей, у п’ятницю, владика зустрівся з журналістами, щоб згадати роки свого служіння Господу та прокоментувати найрезонансніші аспекти церковного життя.

 

«Влада міняється, а правда залишається правдою»

Патріарх Філарет став архієреєм зовсім молодим — у 33 роки. «Моє архієрейське служіння почалося в складні роки. Це були роки активної антирелігійної пропаганди, пов’язаної з закриттям монастирів, духовних навчальних закладів і парафій, — згадує владика. — Моїм завданням було — припинити закриття церковних парафій в Україні. І мені це вдалося. Не тому, що я був такий розумний і мене всі слухали. А тому, що я одночасно займався незвичною миротворчою діяльністю і брав участь у найважливіших міжнародних конференціях та асамблеях з питань захисту миру». Патріарх Філарет каже, що тоді він відвідав більше 120 країн, побував на всіх континентах, окрім Антарктиди.

«То були роки «холодної» війни. І в цих умовах потрібна була інша духовна сила, якій би довіряли обидві сторони. Такою силою виявилася церква. Радянська влада пішла нам на поступки заради своїх інтересів. Суто політичних — налагодити довіру і пом’якшити відносини між Радянським Союзом і США, — каже його святість. — І треба сказати, що церква зробила великий внесок у примирення цих ворогуючих держав. Всесвітня рада церков перетворилась тоді на міні–ООН». Ця діяльність дозволила Філарету не тільки рятувати церковні парафії від закриття, а й удвічі збільшити набір слухачів Одеської духовної семінарії — влада атеїстів мусила визнати впливовість інституції, з якою ще недавно вела нещадну боротьбу.

Патріарх згадує, як приїхав у розпал «холодної війни» до США на чолі делегації церков Радянського Союзу. «Яку позицію я мав займати? Якщо говоритиму, що в Радянському Союзі все добре, церква існує нормально, то мене просто висміють. Тому я обрав шлях говорити тільки правду, — каже владика. — Одна газета написала: митрополит Філарет ходив як по канату. І цим канатом була правда. Яка б влада не була, але вона міняється, а правда залишається правдою. Я обрав шлях правди і до сьогодні ним іду. Бо в правді ніколи людина не буде розкаюватися».

Одначе саме ця миротворча діяльність предстоятеля УПЦ КП дає сьогодні привід недругам звинувачувати його в співпраці з КДБ. Утім Філарет і тут нічого не приховує. За його словами, з Комітетом держбезпеки тоді були пов’язані всі архієреї. «Всі без винятку! За радянських часів ніхто не міг стати архієреєм, якщо на це не давав згоди КДБ. Тому стверджувати, що я не був пов’язаний iз КДБ, було б неправдою. Був пов’язаний, як і всі», — сказав він в одному зі своїх останніх інтерв’ю. Водночас він наголошує, що з боку спецслужби ставлення до нього було обережне, спроби схилити до співпраці ні до чого не приводили. «Знали, що я не піду на доноси на своїх братів. Знали і зараз знають», — зазначив патріарх.

«Хочуть відзначати 20–річчя Харківського собору, який розділив нашу церкву»

Ще одна вагома сторінка з біографії нинішнього очільника УПЦ КП — про те, як він «розкольником став». Принаймні в цьому українських вірян і досі намагаються переконати московські попи. Як усе було насправді — журналісти почули з вуст патріарха. «Коли Україна стала незалежною, переді мною як предстоятелем Української православної церкви, яка в той час уже отримала самостійність і незалежність в управлінні, постало питання: чи відповідає положення УПЦ державному статусу України? Ні, не відповідає! І тому 1—3 листопада 1991 року я зібрав Помісний собор, повноцінний і законний. На ньому ми одностайно вирішили звернутися до московського патріарха і до єпископату Російської церкви про погодження на повну автокефалію УПЦ. Коли ми оголосили свою волю бути повністю незалежними від Московського патріархату, отоді й розпочалася боротьба проти мене як предстоятеля УПЦ. Вимога ставилася одна: покинути пост глави Української церкви, бо якби предстоятелем був хтось інший, то питання про автокефалію взагалі не постало б. Я ж твердо стояв на своїх позиціях». І Патріарх пояснює, чому: «Апостольське вчення про церкву свідчить: кожен народ повинен мати свого першого єпископа, тобто митрополита, архієпископа чи патріарха. Ми народ, який має свою державу, і, згідно з апостольським вченням, мали право на повну незалежність».

Патріарх Філарет каже, що Москва намагалася зробити все можливе, аби його скинути. Навіть провела для цього з порушенням усіх канонів так званий Харківський собор. «До речі, в цьому році хочуть відзначати 20–річчя Харківського собору — того самого, який утримав Українську церкву в складі Московського патріархату і розділив її. Якби не він, то сьогодні в Україні була б єдина православна церква. Я думаю, що за 20 років ми змогли б досягти визнання і Москвою, і Константинополем УПЦ як автокефальної», — каже владика.

Проте Патріарх вірить, що розділена українська церква, незважаючи на протидію Москви, таки буде єдиною і визнаною світовим православ’ям. «Чому я впевнений у цьому? Тому що вірю в існування Української держави. А буде Україна, то, як кожна держава, вона домагатиметься й незалежності для своєї церкви і не дозволить, щоб через церкву на її громадян впливали інші держави. Ви ж бачите, як сьогодні Москва через українську церкву прагне створювати якусь нову імперію — «Русскій мір». Але на заваді цьому стоїть Київський патріархат. І ми віримо, що не буде Росія панувати в Україні, а буде єдина українська церква, яка служитиме українському народу і державі».

 

ПРИВІТАННЯ

З ювілейними датами Патріарха Філарета привітали президенти України Леонід Кравчук, Віктор Ющенко (обидва були присутні на урочистій академії) та Віктор Янукович, який передав привітання до патріаршої резиденції. Вітання з–за грат передала Юлія Тимошенко, а з Грузії привітальні слова надіслали глава держави Михаїл Саакашвілі та мер Тбілісі Георгій Угулава. Поздоровлення очільник УПЦ отримав від ієрархів Чорногорської, Грузинської, Румунської, Англіканської церков. Від Московського патріархату або окремих його представників привітань не було. «Не тому, що вони не хотіли б мене привітати. А тому, що їм заборонено це робити», — каже Патріарх Філарет.

 

ДУМКИ З ПРИВОДУ

Про стосунки з Президентом

Патріарх Філарет зауважує, що сьогодні стосунки очолюваного ним патріархату і Президента України покращилися. «Бо Янукович відчув себе українським Президентом, а не російським губернатором. І захищає інтереси України в спілкуванні з Москвою», — каже владика. Патріарх додає, що це покращення відчувається в конкретних справах: «Згадайте, на початку минулого року постійно виникали конфлікти — у Київського патріархату намагалися відбирати храми. А вже в другій половині року це припинилося. Потепління ми відчуваємо і в стосунках із самими архієреями МП».

Про святині, які готують у дар МП

Київський патріархат рішуче боронитиме українські святині — Києво–Печерську та Почаївську лаври — від ініціативи депутатів–регіоналів передати їх УПЦ МП. «Депутати не розуміють наслідків цієї передачі, — каже Патріарх Філарет. — Адже коли об’єднаються парафії й монастирі УПЦ МП в єдину помісну церкву (а це буде!), то майно — Києво–Печерська та Почаївська лаври — юридично належатимуть Російській православній церкві. Станеться те ж саме, що було торік з храмом у Ніці. Храм належав російській громаді, яка входила до складу Константинопольського патріархату, тобто до іншої церкви. Але французький суд присудив цей храм не Константинопольському патріархату, а Російській церкві. Уявіть собі ту ж саму ситуацію: парафії МП, у тому числі й монастир, перейдуть до КП, а майно юридично залишиться Російській церкві! Києво–Печерська і Почаївська лаври мають залишатися власністю держави і всього українського народу». Патріарх нагадує, що навіть сьогодні у вірян КП виникають проблеми з тим, щоб помолитися чи причаститися в храмах цих святинь або подати записки за здоров’я чи упокій. «А якщо ці об’єкти ще й будуть у власності Москви, то українців і на поріг не пустять до своїх же святинь», — переконаний Філарет.

Про ситуацію в МП

«Зі свого досвіду можу сказати, що хто б не переміг на виборах нового предстоятеля після того, як Господь покличе до себе митрополита Володимира, миру й злагоди в цій церкві не буде, — вважає очільник УПЦ КП. — Триватиме боротьба між двома силами — проукраїнською і проросійською, в якій переможе проукраїнська. Чому? Бо вона на українській землі і тут усе її підтримуватиме. А то — чужинці».

Владика зазначив, що обидва митрополити, серед яких зараз фактично розподілено владу в УПЦ МП, — Агафангел, який очолює засідання Синоду, та Павло, який керує Київською єпархією, — є противниками діалогу з Київським патріархатом. «І з Агафангелом, і з митрополитом Павлом Лебедем важко буде мати діалог, — сказав Патріарх Філарет. — З Агафангелом тому, що він росіянин і захищає в Україні інтереси не українського, а російського народу. Я думаю, що ви знайомі з його зверненням на адресу Володимира Путіна, він там його так вихваляє — ніби підлеглий. Тому з такою людиною у нас не буде нічого спільного — доки він не переродиться і не стане захищати інтереси українського народу. Що стосується митрополита Павла... Ви ж знаєте, як він висловлюється, як поводиться, в тому числі з журналістами. З такою людиною, думаю, буде тяжко говорити. Але все в руках Божих. І Павло, і Агафангел можуть переродитися. Але на сьогодні вони такі, які є, — противники Української церкви і прихильники Москви».