«Волобуєв — Шарден нашого часу. Вражає чарівність речей, яких ми не помічаємо в житті», — так говорив про художника Микола Глущенко. Сьогодні твори Євгена Волобуєва мають величезний попит на аукціонах — колекціонери залюбки купують реалізм вищого ґатунку. На відкритті виставки «Все життя — живопис» (вона працюватиме до 12 лютого) у Національному художньому музеї презентували також книгу «Реалізм — це таке сильне, живуче, величезне, вічно голодне чудовисько...», до якої увійшли архівні документи та особисті начерки майстра. Про Євгена Волобуєва — наша розмова з донькою митця, також художницею Наталкою Волобуєвою.
— Твори вашого батька часто називають «тихим живописом», лірикою... Ви згодні з таким визначенням?
— Критик Цельтнер якось називав його картини «дворовим живописом», а я вважаю це неправильним: усе життя батька намагалися втиснути в рамки художника–лірика, але це зовсім не так. Його набагато більше цікавило справжнє життя, ніж просто гарний краєвид. Я пам’ятаю, який був скандал, коли він написав свою «Трудівницю» — стареньку жінку з вузлуватими, натрудженими руками, а всі її груди були обвішані нагородами. Йому говорили: «Не може бути такою наша радянська трудівниця! Ви намалювали карикатуру...» А він цілком щиро відповідав: «Це якраз і є справжня трудівниця, подивіться, адже вона все своє життя вклала в працю, це і є торжество праці!»
— У мистецтві Євген Волобуєв сповідував консервативний принцип чи, на вашу думку, тяжів до експерименту?
— Батько «підбирався» до кожної своєї роботи по–різному, шукав образ, і часто експериментував. Він колекціонував хомути і глечики, посуд, рушники, бо ідея його творчості полягала в тому, щоб через річ передати саме почуття життя. У нього були і так звані «голодні» натюрморти, але були й витончено–естетичні твори. Я б назвала їх «смисловими натюрмортами. У книжці вміщені спогади моєї мами, коли вони разом iз батьком пішли на пленер. Обоє малюють, а мама дивиться на його роботу і бачить, що він «бреше», все у нього не так: і не таке там небо, і не такі дерева, а мама — навпаки, пише правильно ... Але от коли вони вже прийшли додому, мама дивиться на обидва полотна, і розуміє: у нього вийшло, а в неї — ні. Тато писав прозоро, і в нього вся ця легкість була ніби всередині — він весь час працював внутрішньо, міг iз ранку до вечора думати над роботою і записувати ідеї у свій альбом. Він починав iз крихітного, розміром з сірникову коробочку, ескізу, а потім допрацьовував його до великого полотна.
— Ви народилися у творчій родині, ваша мати — також художниця, Олена Яблонська, тітка — відома мисткиня Тетяна Яблонська, брат — живописець Євген Волобуєв–молодший...
— Художницька сім’я — це дуже складно. У мами був період, коли вона залишила живопис і просто оформляла книжки. А потім, уже після 50 років, знову повернулася до мистецтва, раптом стала писати зовсім по–своєму, вільно, не прислухаючись до думки батька. Він же після п’ятдесяти перестав сперечатися про мистецтво з мамою, і взагалі мало говорив удома про творчість. Але залишив багато записів та ескізів, які я зібрала в одну товсту книгу. Для назви ми використали цитату батька: «Реалізм — це таке сильне, живуче, величезне, вічно голодне чудовисько...» Мій брат усе життя шукав власне бачення, незалежне від відомого батька, я також прагнула розширити коло своїх професіональних можливостей — займалася монументальним мистецтвом, зараз пишу ікони.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
