«Немає більшого гонору, як працювати для свого народу...»

03.02.2012
«Немає більшого гонору, як працювати для свого народу...»

Іван Пулюй. (з сайту wiki.ciit.zp.ua)

На вівтар мрії

Другого лютого виповнилося 167 років від дня народження нашого знаменитого земляка.

Батьки сподівалися — матимуть сина–священика. Мріяли дати дитині ґрунтовну освіту, тож зібрали, які могли, статки — незаможні, але працьовиті, самовіддані люди, — і відправили Івана до Відня. Вирушив до Австрії пішки — мав гарт до таких тривалих «прогулянок». Адже, щодня долаючи по десять кілометрів iз рідного Гримайліва до гімназії в Тернополі, звикся з думкою: мрія — пані не ефемерна, якщо наполегливо наближати її власними силами. Тож, маючи в кишені «золотий» атестат iз гімназії, рекомендацію місцевого пароха і 35 злотих, відкладених батьками, уже за місяць часу залишив позаду півтори тисячі кілометрів: Львів, Краків, Прага... А далі був богословський факультет університету у Відні і диплом із відзнакою по його закінченні, і батьківське очікування — ось–ось син прийме священицький сан. Вони навіть не здогадувалися, що під час навчання їхній Іван захопився фізикою. Всерйоз і назавжди. Коли дізнались — не повірили, почали відмовляти «від дурниці», а втративши надію переконати — зреклися сина. Жорстока жертва на вівтар мрії...

Мрія привела до Страс­бурга — у тамтешньому університеті Іван Пулюй студіював електротехніку, захистив наукову дисертацію, отримав ступінь доктора філософії. І повернувся до Відня, де викладав в альма–матер, досліджував, експериментував... Хвалити Бога — мав для цього умови, працюючи технічним директором електротехнічного бюро університету. А ще — помічників з–поміж студентів. Одна з них, полячка Катерина Стозітська, підтримувала вчителя з особливим натхненням. Коли Іван Пулюй міркував над тим, із чого б видобути нитки для освітлювальних ламп, дівчина, не вагаючись, відтяла косу — розкішну, по пояс — і «поклала на вівтар науки». Те волосся припаювали до ламп... Світло любові горіло яскраво: Катерина стала дружиною фізика, народила коханому п’ятнадцятеро дітей. На жаль, лише шістьом iз них судилося вижити...

«А за Рентгеном — уся Європа...»

Пулюй першим дослідив неонове світло. Його лампи, визнають світочi технічного світу, були значно ефективнішими від ламп Едіссона. 1884 року їх показували на всесвітній виставці в Штайєрі. Два десятиліття поклав український фізик на дослідження невидимих Х–променів, але знаємо їх нині як рентгенівські. Чому так? Із Вільгельмом Рентгеном Іван Пулюй працював в одній лабораторії, з експериментами від товариша–колеги не ховався. Свою першу трубку сконструював на 14 років раніше за Рентгена. І саме наш земляк пояснив природу виникнення  Х–променів, зробив знімок повного людського скелета. Однак... Більшість учених непохитні: Пулюй виявив, а Рентген зумів пояснити. Се ля ві? Жорстокий життєвий урок.

12 листопада 1901 року новина про Нобелівську премію за вивчення Х–променів, яку присудили Рентгену, застала Пулюя в ліжку. Його син розповість згодом, з яким відчаєм батько зірвався на ноги і безпорадно вхопився за голову: «Моя лямпа! Моя лямпа!». Надії мало, але він усе ж написав Рентгену: чи не користались ви часом «лампами Пулюя», колего, саме тими, які я вам подарував? Відповіді, ясна річ, не дочекався...

Нащадки Рентгена знищили по його смерті все, що стосувалося відкриття Х–променів. Кажуть, такою була воля небіжчика. Альберт Ейнштейн, з яким Пулюй мав дружні стосунки, заспокоював товариша: що сталося — то сталося. «Хай залишається при Вас сатисфакція, що й Ви вклали свою частку в епохальне відкриття. Хіба цього мало?» Ейнштейн висловлювався логічно, дещо різко й навіть цинічно. «Хто стоїть за Вами, русинами, — яка культура, які акції? Прикро Вам це слухати, та куди дінешся від своєї долі? А за Рентгеном — уся Європа», — писав він у листі.

Відкриття, що прислужились на роки

Добре, що Пулюй після того не склав крила. У його послужному списку — відкриття, які прислужилися науці на роки. Український фізик причетний до розвитку телефонних мереж, кілька європейських країн запатентували конструкцію телефонних станцій і телефонних апаратів, які запропонував наш земляк. Саме він допоміг запустити кілька електростанцій на постійному струмі в Австро–Угорщині, і першу в Європі — на змінному струмі. У Празі, де український учений жив до останніх своїх днів, за його схемою проклали лінію першого трамваю.

Сучасники свідчили: Пулюй знав 15 мов і мріяв працювати в Київському університеті. Бо насамперед був і почувався українцем. Ще гімназистом заснував гурток із вивчення української історії та літератури. А в студентські роки перекладав українською мовою підручники з геометрії та ботаніки. І... молитовник. Бо вважав: звертатися до Бога українці повинні рідною мовою. Разом iз Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм–Левицьким працював над українським перекладом і виданням Біблії десятки років. Здійснений ними повний переклад Старого і Нового Заповітів побачив світ 1903 року у Відні, витримав сім перевидань. Іван Пулюй мріяв про створення українського університету у Львові, друкував статті на захист української мови. А також виступав за відродження української державності. «Нема більшого гонору для чоловіка, як берегти свою і національну честь та без нагороди вірно працювати для добра свого народу, щоб забезпечити йому кращу долю», — писав 60–річний професор Іван Пулюй.

Він помер у Празі 31 січня 1918 року. Там і похований. В Україну повернувся після проголошення Незалежності — у біографічних трактатах вітчизняних дослідників, пам’ятних дошках і постаментах, назвах вулиць. До 150–річчя вченого в Україні видавали його праці, присвоювали ім’я навчальним закладам, випустили ювілейну марку, запровадили іменну премію для студентів і аспірантів.

  • Феномен Вольвачівни

    Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>

  • Хата-мрія Тараса

    Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>

  • Рідна мова визволить: Євген Чикаленко 5 років добивався дозволу царської цензури на видання українських книжок

    Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>

  • Голуба кров

    Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>

  • Реставратор нації

    Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>

  • Мить Слави

    Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>