Учора в редакцію «УМ» звернулися мешканці київського гуртожитку, розташованого майже в центрі столиці. П’ятеро людей, серед яких лише один «чоловік» — десятирічний хлопчик, просто замерзають у своїх домівках. Як таке може бути у столиці, де навіть, хвалити Бога, про бомжів подумали, створивши пункти обігріву, з’ясовувала «УМ».
Київська спеціальна школа соціальної реабілітації, яка розташована на вулиці Білицькій, 13–а, за словами однієї з мешканок, перебуває у підпорядкуванні Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Протягом останніх шести років школа не функціонує (офіційно її закрито на ремонт, а фактично вона просто не працює), хоча керівництво школи й бухгалтерія перебувають на своїх робочих місцях. Є при школі й так званий гуртожиток, у якому раніше мешкали співробітники школи. Двоє з них прописані в цьому гуртожитку понад 40 років, як, наприклад, майже 80–річна Дар’я Корзюкова, а вихователька школи–інтернату № 5 Наталя Лейковська, яка має десятирічного сина, — близько 20 років. Окрім того, в гуртожитку мешкають Наталя Плохотнюк, педагог Київського палацу дітей та юнацтва з 30–річним стажем роботи та її донька–студентка, вихователь столичного дитсадка, й ще одна сім’я. Всі інші мешканці гуртожитку, рятуючись від нелюдських умов, знайшли собі інше тимчасово житло. Залишилися лише ті, кому просто нікуди більше йти.
За словами Наталії Плохотнюк, багато років мешканці гуртожитку, які платять чималі гроші за проживання, електроенергію та водопостачання, не можуть добитися від бухгалтерії закладу жодної довідки (ні про те, що вони там проживають, ні про оплату, тому всім їм, окрім тих, хто має постійну прописку, доводиться платити двічі: в гуртожитку й за місцем основної реєстрації). Пані Наталія визнає: так, їх попереджали, що вони мали виселитися з гуртожитку до 1 жовтня минулого року. Але куди? Людям просто нікуди подітися! Наприклад, Наталя Лейковська та Дар’я Корзюкова взагалі не мають іншого житла. А в Наталі Плохотнюк 1 грудня в результаті підпалу до тла згоріла квартира, в яку мали переселитися (встигли зробити ремонт і перевезти речі).
На звернення в усі інстанції мешканці гуртожитку отримують дивну відповідь: «Це приміщення не має статусу гуртожитку». Виявляється, люди багато років живуть «ніде», та ще й платять за це гроші? Директор школи запропонував Наталі Лейковській iз сином i Дар’ї Корзюковій переселитися до котельні (хоча там навіть кухні немає, щоб зварити суп). Літня жінка здалася — пішла зимувати з трубами і котлами. Не замерзати ж!
«Моя родина заселилася в гуртожиток майже 5 років тому за розпорядженням Головного управління освіти Києва, — каже «УМ» Наталія Плохотнюк. — Гуртожиток, де загалом проживають 12 людей, відключили від опалення й водопостачання. А нашу кімнату — ще в листопаді й від електропостачання (маємо борг за один місяць). Ми спимо, закутавшись у кілька спальників. Цієї ночі температура повітря в кімнаті опустилася до мінус 6 градусів! І якби не собака й кішка, які зігрівають нас, навряд чи ми б дожили до ранку. А 31 січня нам відключили електроплиту на кухні. Мало того, що не буде, де навіть приготувати їсти, то ще й неможливо буде хоч трохи зігрітися!».
Пані Наталя каже, що для них зараз головне — вижити. Хоча на владу вони не надто розраховують. «Ми розуміємо, що там, де пахнуть великі гроші, ні про що людське не може бути й мови», — каже жінка. Вона розраховує тільки на добрих людей і просить когось поділитися бодай керосинкою або буржуйкою! Але, може, й влада схаменеться і не дозволить замерзнути чотирьом жінкам i маленькому хлопчику, надавши їм бодай якесь тимчасове тепле житло?
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
