Ніна Матвієнко має кількарічний досвід у відтворенні спадщини гетьманської доби.
На початку 2012 року полиці музичних магазинів поповнилися новим українським продуктом: видавництво «Країна мрій» презентувало студійний альбом Ніни Матвієнко. На диску «Всякому городу нрав і права» — пісні XVI—XVIII ст., епохи гетьманської доби, або українського бароко. Запис нового альбому проходив у київському музеї Івана Гончара, а подальша робота над диском — у профільних студіях Києва та Нью–Йорка, продюсером альбому виступив багатогранний Олег Скрипка.
Для народної артистки Ніни Матвієнко це знаковий етап у музичній кар’єрі: «Я за своєю природою найбільше люблю народні пісні, — зізнається співачка. — До українського бароко ніколи надто не зверталась, але коли почала працювати, то не могла не звернути увагу на чистоту цієї поезії, вона дуже близька до народу, наче розмову веде із сьогоденням. Від неї пахне молодістю». Хоча пані Ніна вже має певний досвід у відтворенні спадщини гетьманської доби. У 2003 році світ побачила моноопера у виконанні народної артистки «Золотий камінь посіємо». Того ж року співачка брала участь у записі платівки «О, роскошная Венеро» — в обох випадках над дисками працював Ансамбль давньої музики під керівництвом мистецтвознавця й музиканта Костянтина Чечені. «Всякому городу нрав і права» — чергова співпраця Матвієнко і Чечені.
Власне, Ансамбль спеціалізується на відтворенні автентичних шедеврів різних епох європейської культури. Історія української спадщини в ній займає велику нішу. Річ у тому, що барокова музика на наших теренах всотала в себе фольклор, саме тому вона не схожа на західноєвропейське оперно–інструментальне звучання. Спочатку українське бароко існувало лише у вигляді церковного хорового співу а капела. Пізніше оперна традиція об’єдналася з хоровою, а вже у кінці XVIII ст. в Україні популярними стають барокові музичні інструменти — лютня, орган, блокфлейта. Паралельно місцеві майстри створюють унікальні суто українські барокові інструменти, як–то колісна ліра чи дуда.
Більшість із цих інструментів звучать у альбомі «Всякому городу нрав і права». Лірика — тексти віком понад 400 років, більшість яких не зберегли авторства. «На жаль, українська ментальність не зважає на таку «дрібничку», як авторство пісні, — коментує Костянтин Чеченя. — Подібно до того, як в іконописі автор не підписувався, так і в старовинній українській музиці переважала анонімна традиція. Тобто у нас не так, як у німців чи французів, де хтось написав посередню пісеньку, але підписали і ім’я, і дату. А у нас — народні. Хоча насправді у кожної пісні є автор. Що вдалося знайти та відновити за відсутності авторства — ми подавали під словом «анонім» чи «невідомий автор». Як зрозуміло з назви, альбом також уміщує вірші Григорія Сковороди.
Подібна реконструкція музичної барокової традиції проводиться не вперше. Відомим представником цього філігранного мистецтва є Тарас Компаніченко — сучасний кобзар, заслужений артист України, братчик кобзарського цеху в Києві. Тарас також є солістом міжнародного хору «Академія традицій», рок–фолькового гурту «Карпатіянs» та учасником ансамблю «Хореа Козацька». Говорячи про процес відновлення стародавньої музики, Компаніченко творця нового барокового альбому Чеченю називає досвідченим дослідником: «Це людина, яка вже кілька років послідовно займається дослідженням старовинної української музики в контексті європейського музичного надбання. З року в рік він продовжує дивувати своєю наполегливою працею. Свого часу з ним співпрацювали такі талановиті музиканти, як Надійка Боянівська, Вікторія Радик, Данило Перцов, Сергій Химчук, а тепер і Ніна Матвієнко. Я сам грав у його ансамблі, можна сказати, що Костянтин Чеченя — один iз тих, хто привів мене у виконання старовинної музики, надихнув шукати корені кобзарсько–лірницької спадщини». Альбом «Всякому городу нрав і права», за словами кобзаря, є «інтелектуальним мистецтвом». «Унікальний тембр Ніни Матвієнко в поєднанні з музикою Ансамблю Костянтина Чечені — ніби тиха, по–братньому щира розмова», — характеризує роботу Компаніченко.
Незважаючи на те, що альбом уже кілька тижнів у продажу (ціна 70—80 грн.), його презентація запланована на кінець лютого, звісно, за участі ключових осіб.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
