Вадим Нестерчук: Наші амбіції вже переросли «Рижика»

Третій рік поспіль на знаменитому ралі–рейді «Дакар» нашу державу представляла команда «Sixt Ukraine» на помаранчевому позашляховику «Міцубісі L 200». Для її лідера, бізнесмена Вадима Нестерчука з однойменної автопрокатної фірми, перша гонка 2009 року завершилася сходженням із дистанції. А от два наступні ралі український «Рижик» подолав від початку до кінця, показавши в підсумку 35–й та 37–й результати відповідно. В усіх випадках Нестерчук і компанія отримували від організаторів гонки медалі, щоправда, не «призерські», а пам’ятні. «У нас уже є три такі нагороди, а це, як казав один мультиплікаційний персонаж, — купа. Тепер, вважаю, настав час здійснити якісний стрибок. Думаю, що наступного року все буде інакше. Плануємо потрапити як мінімум до десятки. Будемо старатися», — пообіцяв Вадим Нестерчук на підсумковій прес–конференції, що відбулася по його поверненні з Південної Америки в невеличкому столичному ресторанчику з відповідною назвою «Париж — Дакар». Новоспечений майстер спорту (а це звання Нестерчукові присвоїла Державна служба молоді та спорту) розповів журналістам, як він планує підкорювати нові висоти «Дакара» та що завадило здолати їх цього разу.

Про 37–ме місце на «Дакарі–2012»

— Таким результатом я, звісно, не задоволений. Розраховували на «десятку», але вже після першого дня змагань я зрозумів, що це практично нереально. Двигуну бракувало потужності. У швидкісному режимі наш автомобіль був не конкурентоздатний. Суперники на прямих ділянках мали колосальну перевагу. Скажімо, вони йшли 180 км/год, тоді як я — лише 130.

Хотілося, щоб на першій половині марафону було більше піску — в дюнах значної переваги у швидкості немає, і відставання можна суттєво скоротити. Але, на жаль, перша частина гонки — по Аргентині й Чилі — була практично безпіщаною, навіть коли ми ввійшли в пустелю Атакама.

Щоб вигравати, потрібен інший автомобіль, або ж інший двигун. Із таким авто, як у нас зараз, на хороші результати розраховувати не можна. Водночас я радий, що ми змогли завершити гонку. Зрештою, 37–ма позиція — це холодний душ для нашої команди, який допоміг нам опуститися на землю. Якби ми приїхали на 15—16–му місці, як це виходило по ходу гонки, мабуть, ми б не робили тих змін, які незабаром відбудуться у Sixt Ukraine.

«Рижик» і його наступник

— Попри те, що наш автомобіль 2003 року випуску, перед кожним «Дакаром» він повністю оновлюється. Загалом, авто чудове й добре збалансоване. Єдине, чого йому не вистачає, — це 20 відсот­ків потужності. «Рижик» показав, що «Дакар» він доїж­джає, а в перегонах із меншою конкуренцією на ньому можна потрапляти в першу десятку. Але це не наші амбіції. Рівень «Міцубісі L 200» ми переросли.

Хочеться мати автомобіль, який за швидкісними характеристиками дасть змогу конкурувати за високі місця. Відтак ми розглядаємо кілька варіантів. Дивимося на «БМВ», «Тойоту» та новий «Міцубісі Лансер». Усі три моделі — конкурентоздатні й можуть боротися за подіум на «Дакарі».

Про закипання пального

— Тактична помилка в розрахунках кількості пального з’явилася в його закипанні на другій спецділянці. Економлячи авгаз (тип бензину. — Авт.) з октановим числом 102 на більш спекотні етапи, на довгий ліазон (спрощена частина етапу від бівуаку до спецділянки. — Авт.), що був у другий день, ми залили А–98. Водночас уже на спецділянці ми заправилися бензином ­А–102. У системі, очевидно, утворилася суміш пального, яка й закипіла. Без сумніву, змішувати різне пальне не можна було.

Про технічні проблеми

— Головна поламка, яка нам найбільше завадила в боротьбі, — це перегоряння електропроводки. Цей дефект надто складно було ідентифікувати й усунути і, що важливо, — передбачити. Ми проїхали багато броду, «феш–фешу» (сипучий субстрат, у чомусь схожий на цемент. — Авт.), піску, прийняли «холодні ванни», пройшли спекотні умови… Для електроніки, певно, це було складне випробування. Однак такої проблеми ніхто не очікував.

Чергову (11–ту) спецділянку ми почали непогано, стартувавши із 26–ї позиції в групі сильних учасників. Здавалося, все йде нормально — ми нікого не обганяли, нас ніхто не випереджав. Здолали брід, вийшли на вкатану ґрунтівку і... на невеличкому підйомі заглох двигун.

Перебрали бензонасос, перевірили всі електроконтакти. А бортовий комп’ютер продовжував перебувати в аварійному режимі. Відтак ми зробили висновок, що в електросистемі відбулося коротке замикання. Перебравши всю електропроводку, знайшли «пробитий» дріт — зачистили, закрутили, завели.

Власне, на словах виглядає це швидко, але насправді ми втратили дуже багато часу. Оскільки ми перебували на спецділянці, скористатися допомогою механіків ми не могли. Тож радилися з ними лише по телефону.

Щодо інших поламок, то кілька етапів нам довелося їхати без зчеплення, також ми мали проблеми з коробкою передач та заднім редуктором. Різні неприємності були.

Чому не переміг КамАЗ

— Вважаю, що в супереч­ці вантажівок екіпаж Едуарда Ніколаєва (лідера російської заводської команди «КамАЗ». — Авт.) дискваліфікували справедливо. Він повинен розуміти, що гонку потрібно вигравати чесно — завдяки потужності свого автомобіля та майстерності, а не за рахунок хитрощів. Комісари гонки показали, що недоторканних на «Дакарі» немає — «КамАЗ» зняли, й інших знімуть.

Думаю, що на майбутнє «КамАЗівцям» потрібно робити висновки не з перемоги де Роя (голландського гонщика на «Івеко»), а з третього місця казахстанця Артура Ардавічуса. Якщо ваші заводські пілоти не можуть об’їхати любителя, який їде на вашій же «беушній» машині, то, очевидно, щось не так у вашій «консерваторії».

Про особливості «Дакара–2012»

— На думку відомого угорського гонщика Баложа Салаї, цьогорічна гонка перевернула всю філософію «дакарів». Адже попередні марафони, особливо африканські етапи, виглядали так: спочатку — розминка, потім — важка ділянка, в кінці — доїзд. Проте в 2012 році на останніх етапах, коли вже всі були втомленими, було дуже складно боротися.

Про маршрут «Дакара–2013»

— Старт наступного ралі «Дакар» обіцяють зробити в Перу.

Без Чилі ми також не залишимося, оскільки оминути пустелю Атакама просто не можна. Та й чилійський президент своїми щорічними візитами на бівуак активно виказує прихильність до цієї гонки.

Ще в маршруті «Дакара» може з’явитися Болівія, про що вже є попередня угода.

Хоча, на моє переконання, варіант із Болівією мало­ймовірний. Оскільки в цьому рейді навряд чи можна обійтися без Аргентини. Можливо, хтось і втомився від цієї дер­жави, але якщо не брати до уваги її верхівку, то для простих аргентинців «Дакар» — це свято, так би мовити, подовжена фієста.

НОУ–ХАУ

Прямий репортаж із кабіни?

Узявши курс на вищий рівень конкурентоздатності, Sixt Ukraine планує не тільки влити в свою команду свіжу кров, а й хоче здійснити річ, яку до цього ніхто не робив, — організувати пряму телетрансляцію з «Дакара». Для початку Вадим Нестерчук уже почав підмовляти свого французького штурмана Лорана Ліхтлейхтера на встановлення всередині автомобіля відеокамер.

СУПЕРНИКИ

Різні типи учасників «Дакара»:
жорсткі лідери, ввічливі умільці, повільні впертюхи й туристи

— У категорії позашляховиків є чотири категорії гонщиків. Перша двадцятка їде дуже жорстко, борючись за подіум. Наступні 15—20 гонщиків — це досвідчені та ввічливі спортсмени, які, попри свою високу швидкість, доволі легко дозволяють себе обганяти більш швидким автомобілям. Бо розуміють, що гонка дуже довга, і життя покаже, хто сильніший. Їхати в цій компанії зручно та комфортно.

Третя категорія — так звані спортсмени–«чемпіони». Вони, як каже Мещеряков (колишній штурман Нестерчука на «Дакарі». — Авт.), борються за дерев’яні медалі. Ці люди думають, що вони «валять», тому нікого поперед себе не пропускають. Власне, наздоганяєш їх дуже швидко, але втрачаєш багато часу, по 10–15 хвилин, на обгін кожного з них. Ці хлопці, що займають позиції з 40–ї до 70–ї, не розуміють суті перегонів, не мають ні швидкості, ні поваги до суперників. Загалом їхня поведінка на рейді заслуговує дискваліфікації. І те, що вони продовжують перегони, свідчить лише про міцність нервів їхніх опонентів, котрі просто не скаржаться комісарам гонки на поведінку цих пілотів.

Решта гонщиків — туристи, які виїхали погуляти по Південній Америці. Вони нікуди не поспішають, відтак перебування в їхній компанії на трасі не несе жодних проблем.

Найскладніше їхати в третій категорії учасників, куди ми інколи провалювалися через механічні проблеми.