Про Олексу Тихого більшість наших співвітчизників дізналася 19 листопада 1989 року, коли у Києві відбулося перепоховання трьох в’язнів совісті — Василя Стуса, Юрія Литвина і Олекси Тихого. Їх привезли в цинкових трунах, викопавши із промерзлої пермської землі, щоб перепоховати на Байковому цвинтарі. Ніхто не оголошував про захід, проте вулиці Києва заполонили близько ста тисяч українців. «Процесія рушила до цвинтаря... Потік заполонив усю вулицю, а люди приєднувалися і приєднувалися. Вулиці ставали вузькими, а потік захопив уже й тротуари. Хвоста демонстрації давно вже не було видно. Такого ще не бачив Київ, такого не бачили ми, не бачили наші комуністично–кагебістські вороги», — так описав подію Левко Лук’яненко. Двоє з тих, кого прийшла проводжати в останню путь сила–силенна людей, — Василь Стус і Олекса Тихий — були вихідцями з Донеччини.
Перечитую «Думки про рідний Донецький край» Олекси Тихого, написані ще в далекому 1972 році. «Усе, що стосується культури в сьогоднішньому житті, мені здається беззмістовним, безглуздим. А майбутнє уявляється трагічним та пустим. Людей, що живуть на Донеччині і зневажають український народ, можна порівняти з колоністами і плантаторами. Тільки жалюгідним покидькам байдуже, де жити, кому служити. Вони за гроші готові продати і рідну неньку. Патріотизм, національна гідність, любов до свого народу, свого міста, села, рідного слова, пісні, до рідної пісні, природи, історії — ось зерна, які ми повинні сіяти в душі дітей, а на Донеччині сходи цих зерен безжалісно, по–варварському знищуються, і виростає в душах дітей чортополох... Українці, що народилися й виросли на Донеччині, соромляться признатися, що вони українці, говорити українською мовою, бо їх називають «хохлами», «бандерами».
Ці слова особливо дошкульно звучать сьогодні, коли при владі Олексині земляки. Гірко, що сьогодні поняття «донецькі» стало синонімом бандитського безміру. Тож пророчий докір Тихого тодішньому режиму і в наш час, на жаль, звучить актуально.
На малій батьківщині Олексу Тихого знають і шанують. У цьому довелося переконатися під час відрядження до його рідної Олексієво–Дружківки, де Олекса учився і працював. Тут дійсно його пам’ятають, але, щоб повернути ім’я Тихого із забуття, місцевим патріотам довелося докласти багато зусиль. «Повернення нашого Олекси розпочалося з... акту вандалізму, — розповідає головний редактор газети «Наша Дружківка» Євген Фіалко. — П’ять років тому меморіальну дошку на стіні бібліотеки ім. Лесі Українки, встановлену на честь його 80–річчя, вандали залили мазутом. Тоді місцевий підприємець Євген Шаповалов вирішив зробити нову. Той момент і став відправною точкою у нашій боротьбі за чесне ім’я нашого земляка».
У 2006 році у місцевій пресі почали регулярно давати статті, в яких розповідали про Тихого. Неподалік Олексієво–Дружківки розташоване рідне село Олекси — Їжівка, де стояла пусткою батьківська хата, яку неодноразово грабували місцеві «краєзнавці». «Ми вирішили зберегти речі, що залишилися після «непроханих гостей», — продовжує Євген Фіалко. — Це, в основному, меблі й книжки. У Дружківському міському музеї облаштували експозицію, яка сьогодні займає чи не половину території музейного приміщення. Тоді ж організували зустріч з олексієводружківцями, запросили на неї сестру Олекси — Олександру Іванівну, і розповіли їм про те, ким був насправді Олекса Іванович. Без перебільшення, це була презентація Тихого його землякам. Відтоді й місцева влада почала робити порухи в цьому напрямі. Переконаний, що вже нікому не прийде в голову вчиняти подібні акти вандалізму».
За останніх п’ять років у свідомості дружківчан багато чого змінилося. І в цьому заслуга насамперед членів Товариства ім. О. Тихого, яке очолює Євген Шаповалов. Вони не обмежилися лише зібранням речей видатного земляка, а й поставили за мету підготувати й видати творчу спадщину великого правозахисника, педагога, філософа. Так протягом кількох років на світ з’явилася велика кількість брошур про життя та творчість Олекси Тихого, перевидано його книжки.
«Усе, що зроблено, — ініціатива громадських організацій, — каже завідувач відділу культури, сім’ї, молоді та спорту Дружківської міськради Юрій Гребенніков. — Хоча місцева влада всіляко підтримує їх у цьому і сприятиме й у подальшому. Зокрема, у наших планах — розширити експозицію музею, зробити помітнішим явищем у житті краю велопробіг «Стежками Олекси Тихого». Також планується перейменування однієї з вулиць Олексієво–Дружківки на вулицю Тихого, хоча це прерогатива селищної ради. На мою думку, депутати в змозі уже в цьому році ухвалити позитивне рішення».
Справді, відчувається, що на Донеччині поступово скресає крига байдужості та безпам’ятства. У регіоні щорічно проводяться молодіжні «Олексині читання», від його рідної школи в Олексієво–Дружківці стартують велоперегони «Стежками Олекси Тихого», які вже сягнули сусідньої Харківщини.
«Те, що ім’я Тихого повернулося до його земляків, очевидно, — каже завідувач Костянтинівського районного будинку культури Любов Кілко. — Оскільки його рідне село Їжівка розташоване в межах Костянтинівського району, то хочемо відновити батьківську садибу Тихих, у хаті облаштувати музей. Є думка створити там музейний комплекс — козацьку слободу. Сподіваємося, що місцева влада підтримає ініціативу громадськості».
Особливо шанують Олексу Тихого в Олексієво–Дружківській школі №14, де він навчався, а пізніше вчителював. Ще десять років тому тут облаштували куточок пам’яті: дружина Олекси Івановича — Галина Устимівна — подарувала грамоти чоловіка, а сестра Олександра — книжки, над якими працював її брат. Під керівництвом учителя історії Миколи Янка (на жаль, пішов із життя торік), який навчав Олексу в школі, а потім разом iз ним працював, було укладено Книгу пам’яті, у якій особливе місце належить їхньому відомому земляку. На подвір’ї школи стоїть стела з надписом, що тут працював великий патріот українського народу Олекса Тихий. А напередодні річниці з дня його народження відбулася презентація книги «Олексієво–Дружківка відома й невідома», у якій цілий розділ присвячено відомому педагогу (автори Євген Фіалко, історик–краєзнавець Володимир Качур, учитель географії та колишній учень і сусіда Тихого Микола Швець, журналіст Володимир Березін та громадський діяч Євген Шаповалов).
Ще в 2008 році мешканці вулиці Тухачевського Олексієво–Дружківки на громадському сході прийняли рішення звернутись до місцевої влади щодо перейменування їхньої вулиці на честь славетного земляка. Адже Олекса майже щодня ходив цією вулицею з батьківського села Їжівка на роботу. Тут і досі живуть люди, які добре знали його. Але тодішні депутати селищної ради не спромоглися підтримати народну ініціативу.
«Минулого літа побував у місті Яремче, на Івано–Франківщині, — розповідає Євген Шаповалов. — На одній із вулиць побачив табличку «Вул. Олекси Тихого». Я з гордістю сказав яремчанам, що це наш земляк. «Тож у вас, певне, і центральну вулицю, і площу названо ім’ям Тихого?!» — почув у відповідь. Повірте, стало соромно: нічого було сказати».
Дивною і незрозумілою залишається позиція земляків–депутатів, що так уперто ігнорують логіку історії. Депутат Олексієво–Дружківської селищної ради Євген Шаповалов, за сприяння якого на вулиці зроблено освітлення, а також підготовлено проект водопостачання території, буде знову виносити на розгляд сесії питання про перейменування вулиці на честь великого земляка. Більше того, пан Євген готовий узяти на себе витрати громадян за переоформлення документів тощо...
Окрім заходів на малій батьківщині Тихого, відзначатимуть його ювілей і в обласному центрі. У приміщенні Донецької філармонії 8 лютого відбудеться (вже втретє) Всеукраїнський просвітницький захід із вшанування пам’яті Олекси Тихого, організатором якого є донецька «Просвіта» за підтримки Донецької облдержадміністрації. На заході відбудеться презентація унікального двотомника, укладачами якого є Василь Овсієнко, Марія Олійник, Володимир Півень та Євген Фіалко.
«Це унікальне видання, яке готувалося близько 20 років, нарешті побачить світ, — розповідає заступник голови Донецької обласної організації «Просвіта» Марія Олійник. — До першого тому увійшли статті, заяви та листи, написані Тихим у 1970—1980–х роках, матеріали судових справ, а також укладений ним Словник мовних покручів. У другому томі розміщені спогади друзів і сподвижників, добірка знімків, роздуми наших сучасників про життєвий і духовний подвиг Олекси Тихого — «Дон Кіхота ХХ століття з обличчям європейського президента», який пішов на смерть, як його предки–козаки йшли на палю. Правда, не увійшла до цього видання велика праця «Олекса Тихий. Мова — народ», яка вийшла у світ 2007 року окремим виданням».
За словами пані Марії, учасники зібрання побачать документальний фільм режисера Олексія Синельникова «Хочу бути українцем», а також матимуть змогу ознайомитися з документальними матеріалами про життєвий шлях та діяльність Олексія Тихого, в тому числі з копіями документів з його кримінальної справи, яку має представити Управління СБУ України в Донецькій області.
Ніхто до сьогодні не знає ні її точної дати народження, ні приблизного року смерті, ні місця поховання. Не дійшло до нашого часу і жодної фотографії чи портрета письменниці, оскільки вона не мала власних дітей і внуків, які могли б зберегти для історії подібні свідчення. >>
Тарас Шевченко прожив коротке і тяжке життя. Він помер у 47 років, з яких 24 припали на кріпацтво, 10 — на заслання і лише 13 років поет був порівняно вільною людиною. >>
Наближається 155-та річниця з дня народження мецената Євгена Чикаленка. Чикаленко п’ять років добивався дозволу царської цензури на видання своїх україномовних книжок, оплачував гонорари Бориса Грінченка і допомагав хворому Іванові Франку, уже сам бідуючи. >>
Королеві Великої Британії Єлизаветі ІІ 21 квітня виповнюється 90 років. За традицією, день народження королеви святкується двічі на рік, тому майже увесь 2016-й у Британії вважається ювілейним. Без сумніву, Єлизавета ІІ на цей час є найвідомішим монархом світу. >>
Нещодавно в Музеї шістдесятництва відкрилася виставка «Він бачив крізь час», присвячена видатному історику, культурологу, філософу, археологу, громадському діячеві — Михайлу Юліановичу Брайчевському. Лише найближче оточення вченого знало його ще й як неабиякого поета та художника. >>
Жива легенда стверджує — допоки Оранта молитиметься за Україну в Софії Київській — незнищенним буде український дух, український народ. Тому й, певно, жодна нація цього світу не має такого сузір’я видатних жіночих постатей, які творили національну та світову історію, зупиняли світове зло, ставали символами незламності людського духу та проривного пасіонарного чину в найкритичніших для народу буревіях історії… >>
