На діжці з тротилом

24.01.2012

Ще донедавна на території Горлівського хімічного заводу без будь–яких елементарних правил безпеки зберігалися тисячі тонн високотоксичних відходів виробництва тротилу (тринітротолуолу) і мононітрохлорбензолів, сульфатні відвали, а також 30 тонн неочищеного, і 8 тонн готового тротилу, тобто вибухівки. Відходи лежали просто неба в майже роз’їденій корозією тарі. Протягом десятків років ці отруйні речовини розмивали дощі, їх розносив вітер і випарювало сонце, рідкі елементи просочувалися крізь землю у ґрунтові води. Тротил був у такому стані, що не піддавався утилізації звичним способом. Давно прострочена, а отже, непередбачувана вибухівка могла здетонувати у будь–яку мить, і це — поруч із високотоксичними відходами, а по сусідству — ще й із небезпечним виробництвом концерну «Стирол». 280–тисячній Горлівці з її шахтним метаном загрожувала катастрофа всеукраїнського масштабу.

І ось наприкінці минулого року прес–служба Горлівської міськради відрапортувала, що в 2011 році було вирішено найбільшу екологічну проблему Горлівського хімічного заводу — з його території вивезли останню партію мононітрохлорбензолу. Проте, як з’ясувалося, радіти було зарано: хімічне виробництво в умовах «совково»–комуністичного способу господарювання, точніше безгосподарності й нехлюйства, залишило небезпечний спадок. Для повної безпеки ще потрібно утилізувати рештки продуктів виробництва вибухових речовин і суміш ґрунтів із великим вмістом органічних сполук загальною масою 11,6 тисячі тонн, що зберігаються у могильниках, які давно вже вичерпали свій безпечний ресурс.

Катастрофа

Коли на небезпечному виробництві трапляється аварія — це вже лихо. Не оминуло воно свого часу й Горлівський хімічний. У 1989 році з непридатних сховищ відходи потрапили в ґрунтові води та шахтні стоки, внаслідок чого в шахті «Олександр–Захід» загинули п’ятеро шахтарів. Крім того, під час рятувальних робіт газами отруїлися 186 рятувальників. Досі навколо тієї трагедії ще багато незрозумілого. Двох загиблих шахтарів так і не дістали — не було можливості навіть підійти до того місця під землею через надто токсичне середовище. Костюми найвищого ступеню захисту, привезені з Німеччини, згорали в тому середовищі за 15—20 хвилин. Ця аварія призвела до порушення водопостачання восьми міст Донецької області.

Після катастрофи знайшли кошти — й токсичні відходи хімічного виробництва «заховали» у спеціальні тимчасові могильники. Відтоді пройшло більше 20 років і термін їх придатності минув...

Невдовзі після катастрофи завод збанкрутував, із восьмитисячного колективу залишилися менше сотні співробітників. Повністю завод зупинився у 1995 році, як кажуть очевидці, варварським способом: під час технологічного процесу обладнання просто знеструмили, у результаті чого тротил «застиг» у чанах і трубопроводах. За тогочасними даними Мінпромполітики, лише в обладнанні та трубопроводах застиглого тротилу залишилося близько 30 тонн. Ось на такій «міні» й досі живуть дев’ять тисяч мешканців трьох горлівських селищ...

Чим серце заспокоїться?

Величезний комплекс із випуску вибухівки давно становить реальну загрозу екології регіону, життю людей. Якщо майже 2,5 тисячі тонн високотоксичних речовин вивезено на утилізацію до Польщі, Німеччини та Англії, де існують відповідні переробні заводи, то процес доочищення технологічного обладнання виробництва вибухової речовини, «поклади» якої «тягнуть» на 30 тонн, — іще попереду. Величезну загрозу становить і гримуча суміш ґрунту з отрутохімікатами у могильниках. Екологи застерігають, що отруйні речовини, потрапивши до ґрунтових вод, будуть поширюватися регіоном, і є небезпека, що вони дістануться Азовського моря. «Могильники дуже невдало розміщені — на водорозділі. І насичені отрутохімікатами ґрунтові води можуть направитися у бік Єнакієвого, Горлівки або Артемівська», — попереджають екологи.

Мононітрохлорбензол — лише одна зі смертоносних сполук із горлівського могильника. «Потрапляючи в організм людини, ця речовина окисляє гемоглобін, перетворюючи його на медгемоглобін. Іншими словами, організм втрачає здатність переносити з еритроцитами крові кисень. При цьому вражає печінку, серце, кістковий мозок і може призвести до летальних наслідків», — пояснює завідувач відділу гігієни праці Горлівської СЕС Андрій Гончаров.

«Після аварії майже 25–річної давності заражений ґрунт із цехів заводу зібрали й захоронили в могильниках. 11,6 тисячі тонн небезпечної субстанції, у складі якої до 40% мононітрохлорбензолу, становлять велику небезпеку, — стверджує керівник управління цивільного захисту населення Горлівки Олександр Павелко. — Ще 10 років тому строк безпечного функціонування могильників минув, після чого хімічна отрута почала потрапляти в землю та ґрунтові води».

Щоб отримати фахову оцінку сьогоднішньої ситуації, кореспондент «УМ» звернувся до начальника управління комітету з охорони навколишнього середовища ВГОНР, керівника благодійного фонду «Врятуємо наше місто», заслуженого лікаря України Володимира Ющенка, який уже 10 років вивчає проблему відходів заводу і 13 разів побував на його території. «Те, що багатолітня крига ігнорування небезпечних для життя відходів скресла, — це вже добре, — вважає він. — Наразі заводу як такого не існує. Він повністю розграбований. Залишився лише проммайданчик. Адмінбудівля виглядає, як після війни, — ні каналізації, ні опалення, нічого...

20 грудня минулого року міністр екології Микола Злочевський особисто відрапортував, що з території заводу вивезено останню фуру з МНХБ. Проте ці слова не відповідають дійсності. З усією відповідальністю заявляю, що на території підприємства залишилося 15 ємностей з МНХБ, кожна масою по 30 тонн. 450 рідкої отруйної фракції, очевидно, не знайшли... Причина може бути одна — недостатньо професійно провели моніторинг забрудненої зони. Про це я письмово повідомив голові Донецької облдержадміністрації Андрію Шишацькому та Прем’єр–міністру Миколі Азарову».

Цю інформацію пізніше підтвердив начальник управління цивільного захисту населення Горлівки Олександр Павелко.

«Та й сам процес перезатарювання і вивезення відбувався з грубим порушенням техніки безпеки, — продовжує Володимир Ющенко. — Мені стало відомо, що під час завантаження відходів виникла пожежа, у результаті якої постраждало четверо робітників, двоє з них опинилися в реанімації. На місці складування не проводили нейтралізацію випадкових розливів МНХБ. Більше того, реальної картини забруднення довкілля, ґрунту сьогодні скласти неможливо. Єдину в Україні лабораторію з визначення вмісту МНХБ, що діяла на території заводу, кілька років тому ліквідували. Тож наразі ми можемо лише здогадуватися про вміст отрути у воді, ґрунті та атмосфері, оперуючи застарілими даними про стан відходів на заводі».

Місцевих екологів та громадськість найбільше непокоїть могильник поруч із територією заводу, де звалений ґрунт із 37–відсотковим вмістом токсичних органічних речовин масою 4292 тонни. Фа­хівці ДП «Донецькгеологія» встановили, що бензол, фенол та інші отруйні речовини стали потрапляти у ґрунтові води. «У воді, взятій із першої поверхні водоносного горизонту з глибини 10 метрів (зони вивітрювання кам’яновугільних відкладень), міститься 5310 критично допустимих концентрацій фенолу та 2,5 тисячі критично допустимих концентрацій хлорбензолу», — стверджує в.о. головного гідролога ДП «Донецькекологія» Василь Павленко, демонструючи чорну, як вугілля, воду в пляшці.

Що робити з могильниками, наразі ще не визначилися. Зокрема, Володимир Ющенко пропонує варіант перезахоронення відходів у новий могильник до вирішення питання про остаточний вивіз чи утилізацію, мовляв, принаймні отримаємо «років п’ять для прийняття остаточного рішення».

У Горлівській міськраді першочерговим завданням вважають вилучення та утилізацію 30 тонн тротилу з підземних комунікацій. Адже саме тротил робить звалище небезпечних отрутохімікатів на території заводу бомбою уповільненої дії.

Нагадаємо, нещодавно перший віце–прем’єр–міністр України Андрій Клюєв доручив створити міжвідомчу комісію для мінімізації впливу багаторічного накопичення відходів Горлівського хімзаводу, котра має не допустити виникнення надзвичайної ситуації в регіоні.

 

ДОВІДКА «УМ»

На Горлівському хімічному заводі у різні часи виробляли 25 видів товарів, зокрема вибухові речовини (тротил); смоли (епоксидно–діанові, карбамідоформальдегідні, фенолформальдегідні); кислоти; товари побутової хімії (автомобільні рідини «Тосол А–40М», високоефективний відбілювач «Белизна», засіб для миття посуду і столових приладів «Афол», мийна паста «Ландыш–М»; піноутворювач «Пегас»).

На території цього заводу діяли п’ять унікальних для України хімічних виробництв: тротилу, епоксидних смол, мононітрохлорбензолів, сульфанолу і піноутворювача «Пегас». Усі виробництва у ході технологічного процесу давали шкідливі відходи.

 

ТРОХИ ІСТОРІЇ

«Поштовий № 64»

Історія Горлівського хімзаводу, єдиного в Україні підприємства, що продукувало високоякісну вибухівку й мононітрохлорбензол (МНХБ), сягає 1929 року. Секретний горлівський завод «Поштовий № 64» мав стати частиною «оборонки». Його будував спеціально створений 6–й Держбудтрест під пильним наглядом Наркому боєприпасів. Для забезпечення хімзаводу сировиною поруч зводили азотно–туковий завод (нині — «Стирол»), який би випускав добрива для сільського господарства та азотну кислоту для виготовлення вибухівки. Толуол отримували з коксохімічного заводу, «азотку» — з азотно–тукового, а сірчану кислоту — в спеціальному цеху на «Поштовому».

Будівництво просувалося такими темпами, що через 10 років, на дату пуску заводу (1 липня 1939–го) — технологічний процес безнадійно застарів. За півроку було замінено 37% обладнання, а у грудні 39–го виробництво запрацювало.

Після війни на заводі налагодили нові виробництва — альфанафтиламіну, гіпосульфіту, сірконатрію та добрив (сульфату амонію). До виробництва вибухівки повернулися на початку 50–х, а в 55–му відкрили цех із виробництва сірчаної кислоти, — найбрудніший на заводі.

Лише наприкінці 50–х керівництво заводу вперше замислилося про очистку стоків й утилізацію шкідливих відходів. До того про екологічні проекти ніхто й гадки не мав. Були введені в дію станція нейтралізації, установка випарювання, печі спалювання і шламонакопичувачі для очистки стічних вод тощо. Пізніше в першому цеху встановили нове обладнання, але оскільки на заводі займалися не лише тротилом, то цих заходів безпеки виявилося замало.

У 1966 році на ГХЗ запрацював цех із виробництва фенолоформальдегідних смол і сульфанолу. Саме останній є активною основою всіх синтетичних мийних засобів: порошків, паст і рідин. Аналогічні виробництва у тодішньому Союзі були лише в Сумгаїті і Красноводську. Виробництво формальдегідних смол виявилося настільки екологічно брудним, що його закрили і перепрофілювали у виробництво карбомідо–формальдегідних смол. Фенол — надзвичайно токсичний, до того ж заборонений для використання у товарах народного вжитку. Виробляти його перестали, але відходи залишилися і ніхто не знав, що з ними робити.

У 1972–му на ГХЗ почали продукувати мононітрохлорбензол (МНХБ). Це надзвичайно небезпечне, але дуже необхідне виробництво: на основі мононітробензолів виготовляють синтетичні барвники й багато іншої продукції. Варто сказати, що у його виробництві були зацікавлені понад 300 підприємств України. Небезпечний побічний продукт МНХБ — МЕТА–фракція, що становить 1% від загальної маси. Проте за рік її накопичувалося близько 25 тисяч тонн, і ця маса отруйної, надзвичайно токсичної речовини, для якої не передбачена ні переробка, ні утилізація, була практично невирішуваною проблемою...