Художник iз костюмів «одягає» характери

Мистецтво театрального костюма багатогранне, ідейне й напрочуд клопітне, оскільки вимагає від творця глибокого проникнення в мікрокосмос кожного образу, а також уміння помічати деталі. Переконатися в цьому можна до 31 січня в Музеї театрального, музичного та кіномистецтва України, де триває виставка художниці з костюмів, сценографа й лялькарки Наталі Рудюк.

Маріонетки і прототипи

«Висловити» суть виставки Наталі Микитівні допомогли і її ляльки, котрі вона називає «родзинками експозиції». Наприклад, маріонетки, підвішені до стелі, вказують, що й людьми в цьому світі керують вищі сили. Є тут і ляльки–прототипи, як ось «Марія» — втілення королеви Марії Стюарт в образі червоної пантери з громіздкою короною–замком на голові та кулею–світом у руках. Над цією лялькою майстриня працювала три місяці. І недарма, адже «Марія» вийшла не лише цікавою за образністю, а й глибокою за змістом. «Марія Стюарт на своїх знаменах умістила червоних пантер, а це був знак англійської корони», — пояснює Наталя Рудюк. А ось і два «клоновані» капелюхи–кораблі: один, менший, прикрашає голову ляльки, а другий, більший, — гармонійно доповнює золоту сукню Єлизавети з вистави «Віват, королево!». «Я навмисне проводила такі паралелі, аби виразити думку виставки», — ділиться художниця.

Звісно, головна увага в цьому світі–театрі зосереджена на костюмах, що «оживають», як тільки починаєш детальніше знайомитися з їхніми «сюжетами» й «композиціями». Наталя Рудюк працювала над великою кількістю різних образів, але при цьому всі її роботи «виписані» авторським почерком. Такий результат майстриня пояснює тим, що не підбирає, тобто не компонує костюми персонажів із чужих авторських напрацювань. Кожен ескіз має цікавий замисел. «Для мене головне, аби не довелося працювати з нудьгою, штанами та піджаками», — ділиться художниця. Хоча, з огляду на ідейне багатство творінь пані Наталі, гадаю, навіть «нудьга, штани та піджаки» за потреби перетворилися б у щось оригінальне. На виставці можна побачити це на власні очі, тим паче що її становлять й історичні костюми, з якими художниця також любить «погратися, відбираючи деталі, котрі про щось розповідають» і, як вона зазначає, «не зовсім історичні», карнавальні та просто виняткові за змістом. Можна побачити навіть вбрання, котре Наталя Микитівна створила своїми руками. «Кожна рисочка, проведена рукою, дає віддачу, особливо коли ти працюєш, маючи натхнення», — говорить майстриня.

Філософія риб і краватки

Більшість відвідувачів театру розуміють поняття «костюм» як одяг актора. Однак це й аксесуари, зачіска, макіяж, що разом творять образ. Роботи Наталі Рудюк — яскраве підтвердження вислову, що художник iз костюмiв «одягає» характери. Майстриня погоджується з тим, що представникам її професії треба бути психологами, аби до тонкощів відчути кожний персонаж, а також знаходити спільну мову з різними акторами. Проте, знайомлячись iз творіннями художниці, ловиш себе на думці, що в них перехрещуються і психологія, і філософія. До прикладу, вражають замислом ескізи костюмів спектаклю «Танго», поставленого в Талліннi. «Суть вистави полягала в тому, що всі люди ніби затонули, тобто перебувають на дні. Отже, вони — риби», — розповідає художниця. Таким чином костюми виразили «рибність» персонажів: є тут китайська рибка, глибоководний сом, устриця, вбрання якої вив’язане так, що акторка могла висунути руку в будь–якому місці. Неподалік виставкову стіну прикрашають ескізи костюмів Флори й Фауни з вистави «Буря», що досі йде в театрі ім. І. Франка. Ці богині уособлюють плодючість, тому Наталя Рудюк створила для них сукні, з–під яких, ніби з–під завіс, виповзають театральні персонажі. Контрастують з іншими ескізи костюмів для вистави про Тараса Шевченка «Здавалося б одне лиш слово». Вони виконані білими фарбами на чорному папері, і тут знову ж таки приховується філософський зміст. «Я подумала, що все життя героя — це погляд крізь документ. Тож усі костюми розробили чорно–білими, так, ніби це зображення на дагеротипі. Кольоровими були лише спогади Шевченка про Україну, яка надихала його, давала можливість вистояти в сірому житті», — пояснює Наталя Микитівна. «Офіційності» експозиції надає краватка, виготовлена з газетної шпальти. Її поява тут також небезпідставна — це елемент костюма зі спектаклю «Візит старої пані», що свого часу користувався великою популярністю в театрі ім. І. Франка. За сюжетом, у місті Гюлен зупинили роботу всі підприємства, і люди були настільки бідними, що не мали грошей навіть на латки, тому дірки в одязі заліплювали газетами. Власне, це й спонукнуло художницю створити «газетне» вбрання. Наталя Рудюк переконана: «На усіх персонажів треба звертати велику увагу, навіть якщо вони виходять на сцену на п’ять хвилин, адже їх усі бачать від голови до п’ят. А ще кожен глядач має впізнавати себе в комусь на сцені».

Дарина ФІАЛКО

ДОСЬЄ «УМ»

Наталя Микитівна Рудюк — учениця знаного сценографа Данила Лідера, член Спілки художників України, учасниця «Паризької квадріонале» 1983 р., володарка премії театрального фестивалю «Золотий лев» 1990 р., переможниця конкурсу «Київська пектораль» 1994 р. Її ім’я є у Французькій енциклопедії театру. У творчому доробку — 60 вистав у містах України, Росії, Польщі, країнах Балтії, США. Працювала з видатними режисерами, серед яких Сергій Данченко, Роман Віктюк, Юрій Любімов.