Службовий роман, який триває 35 років

35 років тому, 21 січня 1977 року, Ельдар Рязанов закінчив зйомки комедійної мелодрами «Службовий роман». За рік після прем’єри, що відбулася 26 жовтня, стрічку переглянули 56 млн. людей — рекордна кількість для прокату часів брежнєвського застою. Але ніякими цифрами не відобразити неймовірний мистецький шарм і шалену популярність «Службового роману». Фільм, знятий за чотири місяці фактично в одній студії, без жодних спецефектів та іншої «голлівудщини», є лідером глядацьких симпатій досi, «крутячи роман» уже з третім поколінням глядачів.

Муза випадковості

Геніальному сприяє випадковість. Цю, можливо, сумнівну сентенцію підтвердив режисер Ельдар Рязанов, випадково натрапивши в «ящику» на телеспектакль за мотивами п’єси «Співробітники», написаної ним у співавторстві з Емілем Брагінським ще у 1970 році. Побачена версія настільки не сподобалася Рязанову, що режисер вирішив негайно взятися за власну кінопостановку. «Працювали швидко та азартно, відзняли матеріалу майже на три серії, тож довелося різати, щоб умістити все у дві», — розповідав Ельдар Рязанов авторам документальної стрічки «Народження легенди» (ТО «Останкіно», 2007 рік).

Не потрапив у фільм ще один службовий роман — секретарки Вірочки та її друга, якого мав грати Олександр Фатюшин. Від цього сюжетного повороту довелося відмовитися через драматичний випадок: під час репетицій спектаклю, в якому паралельно був задіяний Фатюшин, актору вибили око. Тож «чоловік секретарки» залишився тільки в трьох епізодах, а його невтілений герой перемістився у телефонну слухавку — з ним постійно «веде переговори» Вірочка–Ахеджакова. Утім навіть не з ним, бо голос чоловіка належить... Олегу Басилашвілі.

До речі, цього знаменитого актора Рязанов хотів знімати ще в «Іронії долі», у ролі Іполита. Але у Басилашвілі помер батько, й актор відмовився від зйомок. Не засяяла в передноворічній ліричній комедії і Світлана Немоляєва, яку пробували на роль Наді, однак режисерські вподобання спинилися–таки на статичній полячці Барбарі Брильській. Отже, у «Службовому романі» Рязанов зібрав усіх, кого хотів і кому обіцяв. Отримав сатисфакцію і Андрій Мягков: норовливий актор, який ображався, що в «Іронії долі» пісні виконує не він, а популярний у ті часи бард Сергій Нікітін, тепер отримав можливість тричі продемонструвати свій вокал.

Щодо добору «перших скрипок», то сумнівів не було, проби навіть не проводилися, каже режисер. Байдуже, що Аліса Фрейндліх, Олег Басилашвілі та Світлана Немоляєва мешкали в Ленінграді і їм доводилося після спектаклю у театрі сідати на нічний поїзд і мчати до столиці. «Це було страшенно незручно. А одного разу згори купе на мене впав вентилятор, і я прибула на зйомки з «бланшем» під оком, — розповідає Світлана Немоляєва у фільмі «Народження легенди». — Мене загримували і таки випустили в кадр». Якщо придивитися, то синець цей помітно в епізодах, коли Оля Рижова виходить iз приміської електрички, подумки читаючи вірш Белли Ахмадуліної «О мой застенчивый герой...».

Актори викладалися «на повну», чимало сцен, і ключових також, є цілковитою імпровізацією. Наприклад, візит Новосельцева додому до Калугіної, зокрема і кумедна репліка «Не тут, не зараз» (це коли начальниця починає скидати заляпану вином сукню), і чарівна фінальна фраза «Ходімте ж, ходімте ж... рятувати кішку!» — не були «прописані» в сценарії.

Чарівна правда життя

Скільки не препаруй талановитий твір, та ніколи не розкриється його загадка. Стрічка, котра в часи радянського дефіциту на правдиве і людяне кіно стала хітом, чомусь не втратила популярності і в наші дні, перенасичені кіно– та телепродукцією різного ґатунку. «Це типова картина для Ельдара Рязанова, який є неперевершеним майстром казок для дорослих. Тому вона популярна донині, — коментує відомий кінокритик Сергій Тримбач. — Фільм цей дивляться переважно жінки. Напевно, у жіночої душі є особлива потреба у казці».

Ловлю себе на думці, що зараз, після котрогось — чи не двадцятого? — перегляду «Службового роману» привертають увагу інакші деталі, раритетні: і таке слово, як «товаріщі», і «первісні» електронно–обчислювальні машини, і елітні «Волги», і «батнічки», що «в ГУМі викинули», навіть профспілково–службові стосунки радянського зразку видаються вже історичною цікавинкою. Справді, однією з переваг стрічки є, як казали в епоху соцреалізму, «відтворена майстром правда життя». Здається, фільм не має жодної вигаданої деталі. Навіть сніг на зеленому листі — правдивий, випав у Москві у жовтні і був залишений як красива картинка. Навіть лінія з любовними листами Ольги Рижової, які кохана підлота згодом передала «на товаріщескій розгляд» у профком, — виявляється, не вигадана; її Рязанов «позичив» із життя студії «Мосфільм». І, за зізнанням Людмили Іванової, легко було грати Шурочку з бухгалтерії, позаяк поза кадром актриса теж активничала у профкомі свого рідного театру.

Щоб підкреслити правду життя ненав’язливими нюансами, а також щоб урізноманітнити зйомки, вивівши їх за межі студійних павільйонів, режисер «поселив» своїх героїв згідно з їхнім соціальним статусом: Вірочку та Новосельцева — у спальних районах, Рижову — в Підмосков’ї, а Калугіну — в престижному районі, на вулиці Великій Нікітській (у тому будинку насправді мешкав знаменитий актор Андрій Миронов). До речі, в інтернеті ви можете знайти пропозиції екскурсій «рязановськими» місцями Москви, серед них — і тими, що уславлені в «Службовому романі».

«Нє повторяєтся такоє нікогда...»

Тільки раз Ельдар Рязанов спробував повторити «службовий роман» зі своїм фільмом у 2006–му зняв «Карнавальну ніч–2, або П’ятдесять років потому». Вийшов не фільм, а ностальгія за першим режисерським успіхом. Спроби інших, так би мовити, режисерів–риночників — більшість поважних кінокритиків назвали вульгарними. Йдеться про рімейки «Іронія долі. Продовження» (2007, реж. Тимур Бекмамбетов) та «Службовий роман. Наш час» (2011 р., реж. Сарік Андреасян). Кіношники з Росії, радше, попаратизували на всенародній любові до старих рязановських стрічок. Зістригли купони з травички, яку нашвидкуруч проростили на полі легенди. За даними сайту «Кінопоіск», за рік прокату новітній «Роман», iз Володимиром Зеленським та Світланою Ходченковою у головних ролях, зібрав 14,6 млн. доларів. Каса фактично втричі перевершила затрати на створення фільму (5 млн. доларів).

«Я бачив тільки фрагменти стрічки, про яку ви говорите, тому оцінювати її не беруся, — каже Сергій Тримбач, утім визнає, що ті уривки не викликали в нього бажання дивитися далі. — Але знаю, що за касовими зборами фільм отримав п’яте місце в Україні, а в Росії — десь наприкінці третьої десятки. Тому, як це не парадоксально, можна зробити висновок, що саме в Україні «Службовий роман» Рязанова (а цікавість до рімейку викликана інтересом до оригіналу) викликає більше симпатії, більше тепла, ніж у російських глядачів. Хоч, вірогідно, й задіяність учасників з України, «95–го кварталу», відіграла свою роль».

Чи варто дивитися «ерзац–кіно», спроби повторити неповторне? «Рімейки — загальносвітова практика, і нерідко вдала, — заперечує пан Тримбач. — Згадаймо італійську стрічку «Запах жінки» і її популярний голлівудський рімейк. Ще приклад — топ–фільм мого дитинства, вестерн «Чудова сімка», що є переспівом «Семи самураїв» Куросави. Він справив велетенський вплив на підліткову уяву цілого покоління».

ПУТА ГІМЕНЕЯ

Службові романи акторів «Службового роману»

Кожен із зоряного складу рязановської стрічки може похвалитися довготривалими службовими романами. Йдеться не про, як би сказав Маяковський, «любвішкі і любята», а про стосунки, освячені Гіменеєм.

Так, першою дружиною Олега Басилашвілі була його однокурсниця Тетяна Дороніна, яка у 1950—60–х роках стала першою зіркою радянського екрана. Дороніну запросили примою в Ленінградський театр ім. Ленінського комсомолу, вона дала згоду тільки за умови, що в трупі буде і її чоловік. За кілька років подружжя розлучилося, Дороніна залишила Ленком, а Басилашвілі став одним iз тих акторів, «на якого йде глядач».

Аліса Фрейндліх ходила заміж чотири рази. Найдовшим, майже два десятки років, був шлюб з Ігорем Владимировим, художнім керівником театру, в якому вона працювала. У цьому шлюбі народилася донька Варвара. Саме через ту вагітність Аліса Брунівна відмовилася зніматися в «Іронії долі».

А юна Лія Ахеджакова на підмостках московського ТЮГу зустріла свого першого чоловіка — актора Валерія Носика, втім шлюб виявився невдалим, тому і коротким.

Андрій Мягков та Світлана Немоляєва можуть похвалитися тим, що спростовують шаблонні уявлення про начебто притаманну артистам любовну легковажність. Світлана Володимирівна з 1965 року була одружена з народним артистом СРСР Олександром Лазарєвим (він помер минулого року), а познайомилася пара на роботі — у московському театрі ім. Маяковського. Щодо Андрія Мягкова, то він в усіх інтерв’ю стверджує, що від 1964 року нерозлучний зі своєю «половинкою», акторкою Анастасією Вознесенською (вона грала директорку ринку у фільмі Рязанова «Гараж»).

Та й сам «прародитель» «Службового роману» був щонайменше двічі закоханий у співробітниць. Першою дружиною Ельдара Рязанова була редактор студії «Мосфільм» Ніна Скубіна (жінка померла у 1994 р.), а другою є кіноредактор Емма Абайдулліна.