Полуничний Лосятин
Перебуваючи влітку минулого року в Польщі, ми, група українських журналістів, дивувалися чималим плантаціям полуниці, смородини, малини та чепурним садкам обабіч доріг. З’ясувалося, що місцевим селянам вирощувати фрукти–ягоди дуже вигідно. Адже їм не доводиться самотужки стояти на базарі і збувати вирощене. На момент нашого приїзду саме в розпалі був полуничний сезон. Тож на власні очі довелося бачити, як під вечір у село заїжджає велика вантажівка і скуповує зібрану впродовж дня полуницю у дрібних фермерів. Останнім така форма співпраці дуже зручна: вони отримують на руки гроші і не ламають голову, куди подіти свій досить вибагливий у зберіганні товар. За схожою схемою польські селяни збувають і малину, і смородину, і вишню–черешню... А що ж український селянин? Збере відро смородини та й витратить на «маршрутку» те, що вторгував за неї на базарі. Тому й їмо ми фрукти та ягоди з Туреччини, Польщі, Іспанії, Єгипту, Молдови, Китаю замість того, щоб зробити вирощування «вітамінів» вигідним для українського села.
Доводити, що це справді вигідно, у найближчі пару років будуть у селі Лосятин, що на Тернопільщині. Саме там нині триває створення першого в Україні «полуничного» кооперативу.