Вождь індіанців iз хутора поблизу Диканьки

Скажіть, яка бюджетна інституція країни, звітуючи перед нами, платниками податків, про використані кошти, може не тільки задовольнити інтерес, а й принести нам у такий спосіб задоволення? Маємо унікальний випадок, коли на це бузувірське питання існує позитивна відповідь. Це Мінкультури та Держкомкіно, які вклали 16 млн. гривень у фільм Михайла Іллєнка «ТойХтоПройшовКрізьВогонь». Сучасна лірична балада, як класифікує фільм сам режисер, — захопливе, глибоке, тепле кіно, дуже українське і позанаціональне водночас. Відсьогодні стрічка робить крок у прокат. Утім широким цей крок не назвеш — продюсери зробили лише 10 копій, але обіцяють, що вітальну історію українського льотчика, котрий став вождем індіанського племені, за рік зможуть побачити чи не в кожному сільському клубі країни.

Наша марка

Керівники проекту особливо пишаються тим, що все у фільмі — і актори, і натура, і гроші, і звук, і кольорокорекція — позначено маркою Made in Ukraine. «Це важливо. Адже ще кілька років тому в Україні не було ланки технологічного циклу поствиробництва, тож відзняті матеріали доводилося для цього возити за кордон. Зараз можна говорити про відродження українського кіно», — каже генеральний продюсер стрічки Володимир Філіппов. Єдиний елемент має неукраїнське походження — це перший кадр, відзнятий Іллєнком в Андах, під час подорожі режисера з Київським яхт–клубом до Америки. «Я хотів, щоб таке кіно зробили ми, для нас, про себе, — зворушено розповідає Михайло Іллєнко. — Ще я хотів створити позитивного героя, що досі було рідкістю. Нас привчили до занепадницького настрою кіно, до депресивного героя, адже в українців така важка історія».

Після прес–показу зала стоячи аплодувала авторам і, здалося, теж перейнялася пошаною до національного виробника, цього конкретного кіновиробника. Це було таке приємне, дуже забуте почуття гордості за «нашу марку».

Проте показником успішності стрічки є успішність прокату. Чи під силу красивому «вождю індіанців» вписатися у жорстокі математичні закони ринку, адже «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» обійшовся не в 2—3 мільйони, а в 16, тобто у «конвертовані» 2 млн. доларів, цілком голлівудські «розцінки»? Щоб окупити вкладені кошти, дорогий фільм потребує більш широкого прокату. «У нас нерідко знімають хороше кіно, але не вміють його «подати». Треба, щоб режисер відповідально поставився не тільки до виробництва свого фільму, а й до прокату», — резюмує голова Національної спілки кінематографістів Сергій Тримбач. У світлі (чи пітьмі?) таких роздумів не вельми оптимістично виглядають десять копій, виготовлених для прокату. Не буде масованої «атаки» на кінотеатри, компанія B&H FILM DISTRIBUTION продумала інакшу систему: щодватижні стрічку показуватимуть у інших та інших містах України, і так до кінця року, каже прес–аташе фільму Дмитро Іванов. Прем’єра, наприклад, відбудеться 19 січня у Києві, Донецьку та Івано–Франківську, потім — у кількох кінотеатрах у трьох інших містах, і так далі...

Водночас, як запевняє Богдан Батрух, директор B&H FILM DISTRIBUTION, стрічкою зацікавилися в Польщі та Росії, діаспора Канади, США та Австралії, а також, «що для нас було дуже несподіваним», у Мозамбіку.

І про лелек. Лірика

Зачовгану, хоч і пророчу приказку «де два українці — там три гетьмани» у фільмі перевернуто на більш життєствердну установку: «Де два українці — там три характерника». І головний герой Іван Додока, який уміє піснею відлякувати вовків, і його батько, котрий таємниче зник iз ГУЛАГу, розчинився у повітрі, і його дід, який, згадується, «літав на плузі». Трохи містики, вишитої кров’ю, шаманної, але дуже нашої. Ниточка, що тягнеться через покоління у невідомий спосіб переданим умінням виживати і залишитися незламним, берегти прадідівські ікони і відчувати спорідненість iз лелеками. Це, як на мене, «найбільш українська» нотка стрічки. Саме це, а навіть не мова, не рифи української історії, через які непомітно для глядача проходять персонажі фільму, і тим більше не вишиті сорочки і соняхи у глеку. І навіть не лелеки.

Лелеки, які повертаються з вирію до своїх гнізд в Україні, і — дурні — перетинають лінію фронту. Усіх не врятуєш, але двох проводить крізь вогонь зеніток льотчик Додока. «Був такий випадок під час зйомок, коли лелека злетів iз гнізда і «пікірував» перед камерою, — пригадує Михайло Іллєнко. — Я вирішив зберегти цей унікальний кадр». Природа сама підказала цю лінію — лелеки на хатах, під вогнем зеніток, на малюнках сина, якого головний герой так ніколи і не побачить...

Щемливе «етно» підкреслює і музика: сплав українського з індіанським у виконанні «ДахиБрахи» і мелодії Володимира Гронського. «Я намагався писати так, щоб перекинути емоційний місток до фільму «Очікуючи вантаж на рейді Фучжоу біля пагоди», який ми з Михайлом Іллєнком робили 20 років тому», — зізнався композитор.

Усі актори — теж з українською «пропискою». Ансамбль цікавий і дещо несподіваний. Так, у «ТойХтоПройшовКрізьВогонь» ми бачимо і братів Капранових (епізод з хрущовською кукурудзою в Канаді), і «довгоносика» Віктора Андрієнка у суворій чоловічій ролі другого плану, і доньку режисера Іванну Іллєнко. Головний вантаж стрічки несуть Дмитро Лінартович (Додока), Віталій Лінецький (його супротивник, енкаведист Степан), Ольга Гришина (дівчина–мрія Любов Карімова).

ДОВГА ДОРОГА

Фільм Михайла Герасимовича Іллєнка має «многотрудну» історію, що, на жаль, цілком типово для вітчизняного кіно, яке робиться бюджетним коштом. Від задуму та початку роботи до прем’єри спливло майже шість років. Проблема — «перебої» з фінансуванням. Коли «пішли» гроші, все вдалося зняти фактично за півтора року. «Це надзвичайно складно — перестрибнути через роки і продовжувати знімати той самий епізод. Треба потрапити в колір, у костюми, настрої, — ділиться автор Віктор Андрієнко. — Це можливо тільки завдяки геніальності режисера».