У бухту Віли Івіси навіть серед зими заходять круїзні лайнери.
Ібіца у сприйнятті пересічного українського туриста — це шалений космополітичний острів десь між Європою й Африкою. Територія літньої спеки, призначена для полчищ «безбашенної» молоді, клубної музики, дискотек, сексу, випивки й наркотиків на пляжах. Щось на зразок нашого кримського «Казантипу», тільки у всеєвропейському масштабі. При ближчому знайомстві виявляється, що в такому сприйнятті — лише частина правди. Масова уява гіперболізує «шалені» якості Ібіци і не помічає інших.
Ми побували на Ібіці перед Новим роком. О цій порі знамениті клуби й ресторани зачинені. Натовпів і дискотек — катма. Зате є краса природи, морська синява, домашній затишок міжсезоння, низькі ціни. Є простір і час для знайомства з «нерозкрученими» принадами Ібіци. Саме про них ми й поділимося враженнями, почавши з того, що тепер із Києва до Ібіци можна дістатися навіть за 25–30 євро — двома лоукостовими компаніями з пересадкою.
Груднева Ібіца зустрічає чистим синім небом і теплим вітерцем. Середня денна температура в передріздвяні дні сягає 16–17 градусів вище нуля. Буває, повітря прогрівається до 22. Але в тіні, коли сонце закриють хмари, а також увечері — вже помітно прохолодніше. А вночі — плюс 8–9. За нашими мірками, все одно тепло. Але купаються зараз тут хіба «моржі» та поодинокі навіжені туристи з північних країн.
Узимку туристів здалеку на Ібіці зовсім небагато. Адже в несезон, із листопада до квітня, місцевий аеропорт d’Eivissa приймає літаки лише з кількох іспанських міст — Мадрида, Барселони, Валенсії, Пальми–де–Мальорки. Тож просторий термінал залишається майже безлюдним. При тому що загалом за минулий рік це летовище зустріло понад 5,5 млн. пасажирів — лише в півтора раза менше, ніж «Бориспіль». Рейси на Ібіцу виконують близько 40 авіакомпаній; це майже сотня напрямків, iз яких головні — з Британії, Німеччини, Нідерландів, Франції.
«Абсолютна більшість гостей приїздять на Ібіцу у травні–жовтні. Це близько 85% усього туристичного потоку, — розповідає привітна дівчина в офісі туристичної інформації з іменем Марія на бейджі. — Наша мета — привабити на Ібіцу туристів не лише влітку, а й у зимовий та весняний періоди, коли тут порівняно холодніше. Ми намагаємося трохи змінити образ Ібіци у сприйнятті всієї Європи. Щоб наш острів вважали не тільки епіцентром молодіжних клубів, а й місцем сімейного відпочинку, гостинною зоною для людей старшого віку. Повірте, тут є що подивитися і без дискотек. У грудні й авіаквитки дешевші, і готелі перед Різдвом тут зовсім не дорогі».
Справді, ми обрали Ібіцу для мандрівки саме через те, що квиток авіакомпанії Ryanair із Валенсії сюди коштував усього 7,60 євро (відповідно, на двох у два боки — 30 євро; при тому що з Києва у Валенсію є прямий рейс лоукостового Wizzair’у). А пристойний готельний номер зі сніданком та інтернетом Wi–Fi обійшовся нам у 28 євро на добу на двох, та ще й біля моря, у відомому курортному містечку.
Від летовища до міста Віла Івіса, адмінцентру острова, — 6 км. Кожні 20–30 хвилин ходить комфортний рейсовий автобус; квиток на нього коштує 3,35 євро. Це, звісно, здирництво, адже вдвічі довші маршрути в інших частинах острова коштують 1,95. Але що ж, вибору немає. Зате тішать наліпки на дверях автобуса: вхід у купальниках — заборонено. Улітку контингент тут такий, що в самих трусах рипається куди завгодно.
Уздовж дороги бачимо білборди з рекламою місцевих нічних клубів. У кожного такого закладу — чи не сотні «іменних» рекламних щитів, розкиданих де тільки можна. Барвисті плакати нагадують про події сезону, що давно закінчився. Closing party відбулися у вересні або на початку жовтня. Клуби зачинені до весни, коли знову приїдуть шалені любителі електронної музики стилю хаус, транс, техно.
Хай там що силкується зробити з іміджем Ібіци місцева влада, але саме тутешні клуби, їх нічне життя та електронна музика — головна «фішка» острова, без якої Ібіца була б лише одним із багатьох середземноморських курортів. А так — це клаберська столиця континенту.
Amnesia, Pacha, Privilege, Space, Eden, Es Paradis, DC10 — ось велика сімка ібіцівських клубів. Вони розташовані здебільшого між містами або на околицях курортних міст і зовні не вражають. Зате всередині там відбувається «справжня шиза». Так, танцпол клубу Privilege, який називають одним із найбільших у світі, за площею — як футбольне поле. Цей клуб приймає понад 10 тисяч людей одразу й має діджеїв навіть у туалетах. Натомість Amnesia хвалиться якістю — крижаними гарматами для охолодження танцполу, унікальною звуковою системою і постійними сетами від Paul van Dyk, Armin van Buuren та інших найвідоміших діджеїв світу.
«Гоморра Середземномор’я» (Gomorrah of the Med) — так характеризують клубну культуру Ібіци туристичні довідники. Місцеве населення її недолюблює, але мусить підтримувати, бо саме вона приносить острову прибуток, а людям Ібіци — сезонну роботу, яка дає змогу розслабитися взимку.
«Не скажу, що після кризи 2008 року туристів на Ібіці стало менше. Може, навіть навпаки, — розповідає нам Педро Торрес, управляючий Hostal Tarba у популярному серед клаберів містечку Сан–Антоніо. — Щоб привабити клієнтів, ми трохи знизили ціни. Скажімо, влітку номер на двох у нас коштує 36 євро. Зараз — iще дешевше. І ми обходимося без збитків, на відміну від ресторанів та сувенірних магазинів. Адже молоді люди як? Щоб зекономити, їдять не в кафе, а скуповуються в маркетах».
На відміну від сусідів–готельєрів, Торрес не зачиняє готель на зиму. Розташований між автостанцією й морем, Tarba взимку має прибуток із діючого бару–ресторану. А ось десятки інших подібних закладів у Сан–Антоніо, а також усіляких крамниць і фастфудів до весни лишаються на замку. Чесно кажучи, це з біса незручно — знайти на карті продуктовий магазин, прийти до нього і... впертися в припалі пилом жалюзі–решітки. Авжеж, зараз туристів менше, ніж у високий сезон. Але ж, визнає Торрес, гості все одно приїздять, зокрема відпочити на вікенд. Навіщось же їх закликають турбюро. А зачинені готелі, ресторани й магазини туристів відлякують.
Не тільки це псує враження про Ібіцу. Мабуть, усі гадають (і ми гадали теж), що Ібіца — острів із просторими піщаними пляжами. А пляжів, як виявилося, тут обмаль; у межах міст вони дуже тісні. Береги кам’янисті, в море заходити дуже незручно. І куди тільки влітку діваються натовпи туристів?..
А ще неприємно вразила велика кількість собачих, вибачте, екскрементів на тротуарах. Мешканці Ібіци дуже люблять собак і вигулюють їх масово. Прибирати ж за чотирилапими улюбленцями схильні не всі. Хоча про це просять плакати, розвішані місцевою владою.
Утім заряд приємності од прогулянок по Ібіці в будь–якому разі переважає. Чого варті лише тутешні надвечір’я.
Коли сонце починає ховатися за ближнім острівцем, будинки й пальми Сан–Антоніо, яхти та спокійні хвилі Середземного моря забарвлюються особливо ніжним відтінком рожевого. Для щоденних проводів небесного світила тут влаштували спеціальний «театр просто неба». Його адреса — кам’янистий берег біля «Кафе дель Мар». Це кафе, засноване 1980 року, встигло стати одним із найвідоміших у Європі, бо дало назву цілому музичному стилю. Музика «Кафе дель Мар», музика заходу сонця (типу chill out, «розслабся»), стала популярною в усьому світі; у цьому напрямi працюють багато груп і виконавців. Під таку спокійну музику добре релаксувати і мріяти.
Мабуть, то особливі емоції, коли проводжаєш сонце за обрій улітку, сидячи на дерев’яних настилах перед кафе поруч із сотнями й тисячами захоплених відпочивальників. Але в грудні, коли «Кафе дель Мар» зачинене, а навколо — майже нікого, ритуал у рожевих тонах стає ексклюзивним.
Ще два кольори Ібіци — зелений і помаранчевий. Досить вийти за межі курортного містечка в протилежний від моря бік, і потрапиш у гай чи сад — сосновий, оливковий, мандариновий або апельсиновий. Яскраво–оранжеві плоди на диких деревах рясніють у кронах о будь–якій порі року. Узимку — кислючі (перевірено на собі). Зате яка естетика!
Що вже казати про чистоту повітря. На Ібіці немає жодного промислового підприємства. Навколишні острівці мають статус заповідних природних парків. Рідкісні птахи на кшталт сокола Елеонори тут не рідкість.
На Ібіці — не лише приємно, а й цікаво та «історично». У невеликій Вілі Івісі знайшлося місце аж для двох об’єктів світової спадщини ЮНЕСКО.
Перший бачиш, як тільки в’їжджаєш у Вілу Івісу. Середньовічна фортеця Дальт Віла — це щось на кшталт акрополя, дитинця чи кремля на пагорбі над морем. Старе місто за величезними кам’яними стінами є повноправною частиною нинішнього міста. Тут в історичних будинках живуть люди, сюди по звивистих брукованих вуличках заїжджають автобуси–«маршрутки». Респектабельні готелі сусідять із будинком міської ради, а туристичні офіси — з церквами–іглесіями. На верхівці пагорба — суворий кафедральний собор Нієвської Богоматері.
Із різних боків старовинна Дальт Віла має чотири абсолютно безплатні входи та сім кутастих бастіонів із гарматами, призначених для тримання оборони. Зі стін укріплення відкриваються чудові види на порт, море, решту міста та пагорби за ним. Скрізь на Дальт Вілі стоять металеві таблиці, які розповідають історію острова від найдавніших часів.
Другий об’єкт під охороною ЮНЕСКО — пунічний некрополь Puig des Molins, одне з найбільших у світі сховищ артефактів періоду Карфагену. На Ібіці карфагеняни масово ховали своїх небіжчиків, привозячи їх з Африки та ін. Як припускають деякі історики, перетворити острів на великий цвинтар карфагенян із VIІ ст. до н. е. спонукало те, що тут не було диких звірів, які б жерли похованих.
Розкопки некрополя тривають досі; загалом на 50 тис. кв. м виявлено близько трьох тисяч поховань. До послуг туристів — музей Puig des Molins.
«Беріть, за 5 євро віддаю. Чому так дешево? Та ж несезон. Зараз холодно», — жінка з дредами в зачісці пропонує футболку з вишитим листком коноплі й словом Ibiza. На вуличному термометрі — плюс 20. У Криму така температура не завжди і в «сезон» буває. Посміхаємося.
Поруч цвітуть червоні гібіскуси, а кактуси вкриті плодами на кшталт чи слив, чи жолудів. У тіні величезної пальми притулився імпровізований різдвяний базар із китайськими санта–клаусами, всілякими прикрасами, дрібничками та ганчір’ям. У динаміках звучить романтичне Сінатрине «Let It Snow, Let It Snow, Let It Snow».
На Ібіці — «Надаль» (Різдво по–каталонськи). У зеленому парку де ла Пау посеред озера влаштували різдвяний вертеп — шопку, як у Львові.
А новорічна ялинка на вулиці Авінгуда д’Iсідор Макабіч у центрі Віли Івіси — велика, справжня. Не те що в Києві.
Така вона особлива — Ібіца об зимі.
Ібіца, Івіса, Ейвіса
Ми знаємо цей острів під назвою «Ібіца», хоча іспанці кажуть «Івіса», а каталонці — взагалі «Ейвіса».
Острів розташовується в Середземному морі менш як за 80 км від каталаномовної Валенсії та є частиною каталанських територій. Тож, за логікою, його варто називати «Ейвіса». Саме так (Eivissa) позначено головне місто острова на картах GoogleMaps.
З іншого боку, на острові переважає іспанська мова. А іспанське слово Ibiza правильно транскрибується як «Івіса», решта — невігластво.
Але оскільки російські мандрівники впровадили в масовий вжиток варіант «Ібіца» і ця назва стала загальноприйнятою, то хай уже так і буде. Бо інше — хоч і правильно, проте незвично.
У 654 році до н. е. фінікійці заснували тут порт Ібоссім, назвавши його на честь фінікійського бога Ібошіма — альтер его давньогрецького Бахуса чи римського Діоніса.
Після вторгнення ассирійців і падіння Фінікії Ібіца опинилася під впливом Карфагену. Оскільки карфагеняни були нацією торговельною, з 400 року до н. е. острів став одним з основних проміжних пунктів на комерційних маршрутах Середземного моря.
Під час ІІ Пунічної війни (209 р. до н. е.) острів завоювали брати Сціпіони, але Ібіца згодом спромоглася домовитися з римлянами, які активно руйнували Карфаген, щоб залишили її в спокої. Тому під час перебування в Римській імперії острів опинився на задвірках, зберігши й до сьогодні пам’ятки карфагенсько–пунічного періоду.
Після падіння Римської імперії й нетривалого перебування під владою Візантії Балеарські острови, як і значну частину Іспанії, завоювали маври. В архітектурі, звичаях, народних костюмах і навіть в острівному діалекті Ібіци мавританський вплив досі дуже помітний.
У 1110 році повз Ібіцу, Форментеру й Менорку пропливав норвезький король Сігурд І Хрестоносець. По дорозі свого хрестового походу на Єрусалим він звільнив і Ібіцу.
Із 1235 року, коли острів завоював король Хайме І Арагонський, Ібіца була автономною й фактично незалежною аж до 1715–го. У війні за іспанську спадщину Ібіца підтримала Карла з династії Габсбургів, а коли він виявився битий, король Іспанії Філіп V поклав край арагонським вольностям цього острова.
Ібіца разом із меншим островом Форментера, теж курортним, і ще кількома невеличкими острівцями та скелями утворює Пітіузькі острови (їх ще називають Соснові) загальною площею 571 кв. км. Сосен із довгою м’якою глицею тут справді багато. Сама Ібіца є частиною архіпелагу Балеарські острови та однойменної автономної області у складі Іспанії. До Валенсії звідси — менше 80 км.
Найбільша довжина горбистого острова — приблизно 45 км. Населення — загалом 133 тисячі, і воно зростає шаленими темпами. Так, у 2001 році тут жило 88 тисяч людей, а за останні десять років додалося ще 44 тисячі. Це приїжджають на ПМЖ іспанці з «великої землі», а також багато іноземців.
У місті Віла Івіса — столиці острова — зараз майже 50 тисяч населення, при тому що у 2001–му було менше 35 тисяч. Крім інших чинників, дається взнаки зниження цін на нерухомість. «Наприклад, якщо раніше невелика квартира коштувала 240 тисяч євро, то тепер її можна купити й за 120, — розповідає місцевий готельєр Педро Торрес. — Росіян у нас тепер багато живе. «Спасібо». З іншого боку, раніше банки активно роздавали кредити, а тепер кредитують неохоче», — додає мешканець, посміхаючись.
Ібіца стала модною і як великий клуб та пляж, і як дача, і як місце постійного проживання.
Подекуди видно стріли будівельних кранів. Хоча новобуди не псують обличчя Ібіци. Гори, гаї, парки лишаються незайманими. Будинки виростають порівняно невисокі, а їхні біляві фасади та пласкі дахи з соляріями добре вписуються в місцеві архітектурні традиції.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
