Незабаром виповниться два роки, як до нової влади почали звертатися із закликами зупинити того чи іншого можновладця, який надміру активним намаганням вислужитися всіляко паплюжить українську історію, нехтує національними інтересами, зневажає героїв своєї Батьківщини... Мітингів та різноманітних акцій протесту — не злічити. Але виникає кілька запитань. Чи не звертаються протестувальники власне до призвідника сплеску українофобії? Чи не стають їхні звернення гласом волаючого у пустелі? Хто страшніший — міністр, який, попри народний опір, заходився винищити в Україні все українське, чи ті непомітні, невідомі посадовці, котрі роблять свою ницу справу тишком–нишком?
Сумніваєтеся у відповідях? Прошу.
Нещодавно, 30 грудня 2011 року, побачив світ указ Президента №1209/2011 «Про відзначення в Україні деяких пам’ятних дат та професійних свят». Попри передсвяткові клопоти, нормативний акт не лишився поза увагою українських ЗМІ, які повідомили народові, що гарант Конституції «скасував» День Свободи — своєрідний пам’ятник Помаранчевій революції — та об’єднав цей день з іншою безперечно визначною датою — Днем Соборності України, що відзначається щорічно 22 січня.
На перший погляд, нічого непоправного, а тим паче, неочікуваного, не сталося. Перенесли, та й годі. Втім автори указу №1209/2011 знали, що роблять. Слід лише уважно ознайомитися зі змістом цього юридичного витвору, аби побачити вовка під овечою шкурою.
Преамбула указу така: «З метою впорядкування відзначення в Україні деяких пам’ятних дат і професійних свят та на підтримку пропозицій громадян, громадських організацій, п о с т а н о в л я ю: 1. Установити в Україні: День Соборності та Свободи України, який відзначати щорічно 22 січня...»
Далі — за текстом. Якщо не зважати, що жодне пояснення, які саме громадяни та організації пролобіювали вирішення найболючішої для України проблеми — відсутнє, то присутня звичайна бюрократична риторика. Втім, не зовсім так, як здається.
Указ Президента України Леоніда Кучми від 21 січня 1999 року №42 «Про День соборності України» звучав так: «Враховуючи велике політичне та історичне значення об’єднання Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки для утворення єдиної (соборної) української держави, п о с т а н о в л я ю: Установити День соборності України, який відзначати щорічно 22 січня — у день проголошення в 1919 році Акта злуки».
Зверніть різницю у двох обґрунтуваннях.
Автори з адміністрації Януковича пішли далі. Майже суто технічно, указом №1209/2011 визнаються нечинними три укази Президента України Віктора Ющенка від 27 грудня 2006 року №1132, від 13 грудня 2007 року №1219 та від 1 грудня 2009 року №986. Усі вони мають назву «Про відзначення в такому–то році Дня Соборності України». В будь–якої трохи уважної людини виникає запитання: навіщо визнавати нечинними старі укази, які вже давно лишилися хіба що в правових інформаційних базах та не створюють щонайменших наслідків для сьогодення?
Порівняння змісту указів, відправлених в архіви історії, не надто втішає. Всі вони мають дещо спільне — вимагають від Кабінету Міністрів у тих, минулих, роках організувати покладання квітів до пам’ятників «видатним діячам Української Народної Республіки і Західноукраїнської Народної Республіки, борцям за свободу і незалежність України», проаналізувати стан виконання «актів Президента України щодо відзначення подій Української революції 1917—1921 років» та двічі згадують «страшні слова» — «національно–визвольні змагання початку XX століття в Україні». Така «крамола» значно страшніша за позаторішні квіти біля пам’ятників чи то Грушевському, чи Бандері!
Одна сторінка указу, кілька рядків сухих, як папір, на якому їх надруковано, слів... А вже за кілька років активного спотворення підручників з історії навіть зі змісту указу Президента України не можна буде дізнатися: що то за День Соборності такий? Та чому ми про нього згадувати маємо? Акт злуки 1919 року таким чином уже остаточно втратив свою актуальність, адже, судячи з усього, навіть згадка за нього декого відверто дратує.
От і відповідь: зовсім не так страшна відверта наруга над історією, як непомітна підкилимна діяльність деяких невідомих кабінетних посіпак.
Президент рф володимир путін, як вважають російські чиновники, відкритий до обговорення угоди про припинення вогню в Україні з Дональдом Трампом, але виключає деокупацію і наполягає на тому, щоб Україна відмовилась від НАТО. >>
«Якщо в країні бродять грошові знаки, то мають бути люди, в котрих їх дуже багато», — так казав відомий персонаж, авантюрист Остап Бендер із «Золотого теляти» Ільфа та Петрова. >>
У Верховній Раді, 19 листопада, Президент Володимир Зеленський представив внутрішній План стійкості України, який складається з десяти пунктів. >>
Чинний президент США Джо Байден вперше дозволив українським військовим використати далекобійні ракети ATACMS для удару по території росії. >>
Про підозру у державній зраді правоохоронці оголосили народному депутату України Євгенію Шевченку. >>
Народного депутата Андрія Одарченка 14 листопада ВАКС визнав винним у спробі підкупити за біткоїни ексголову Держагентства з відновлення Мустафу Найєма. >>
