Велика Дем'янецька революція

      Залишились іще одиниці, які пам'ятають часи Великої Жовтневої революції та НЕПу, коли одним з найголовніших гасел (і, власне, способом тиску на селян) проголошувалося «Землю — селянам!». Тоді ж розпочалось і розкуркулення, що передбачало вiдiбрати землю у того, в кого її над міру, і роздати всім порівну. З тих пір минуло майже століття. Проте не перевелися, виявляється, прихильники революцiйних методiв на аграрнiй нивi. Наприклад, у селі Дем'янці Переяслав-Хмельницького району Київщини живе і поширюється в масах ідея «розкуркулення»... фермерів.

«А це — під помідори!»

      Чотири з половиною гектари для фермерського господарства — не так уже й багато. Особливо якщо орендуєш більше 200 гектарів селян-пайовиків. І все-таки хорошому господарю ця площа не завадить. Приблизно так розмірковував Микола Арапин, фермер із Переяслав-Хмельницького району Київської області, коли до 199,3 гектара орендованих земель та 28 гектарів у селі Вовчки п'ять років тому взяв іще 4,6 у Дем'янцях. Тоді, у 1999 році, Переяслав-Хмельницька районна рада виділила цю площу із земель запасу району. Здавалося б, ніяких проблем — за всіма правилами було складено договір між СФГ «Арапин» та Київським відділенням Інституту землеустрою УААН на виготовлення технічної документації зі складання проекту відведення земельної ділянки та виділення її в натурі, за що фермер чесно сплатив 492 гривні. Увесь цей час земля не простоювала, господар сіяв зернові, як і на інших орендованих гектарах. Але вже тоді існувало одне «але». Договір із Інститутом землеустрою було укладено в березні 2001 року, тоді як затвердження проектної документації за невідомих причин зволікалось. Микола Григорович не звертав на це особливої уваги. Воно й зрозуміло — у фермера нема відпочинку ані взимку, ані влітку. До того ж, мабуть, аж надто довіряв чиновникам. А даремно. Проектну документацію затвердили перед новим 2003 роком, а державного акта, який би доводив те, що фермер Арапин є повноцінним господарем, йому не видано й досьогодні.

      А найцікавіше в цій земельній історії розпочалося нещодавно. «У квітні в мене хотіли відібрати землю, — розповів Микола Арапин «Українi молодiй», — на підставі того, що я не маю державного акта, а землю виорав самовільно». Дійсно, земля фермера не простоює: цього року Микола Григорович посіяв на 40 гектарах озимину, на 60 — яру пшеницю, іще на 60 гектарах у його господарстві росте жито, на 40 — ячмінь. До останніх 40 «ячмінних» гектарів належить і та злощасна ділянка в Дем'янцях. Важко уявити жах господаря, коли невдовзі після посівної невідомий «хтось» хоче відібрати землю, оброблену власними руками, в яку були вкладені не лише кошти, а й чимало праці. Більше того, окрім звинувачень у самовільному захопленні землі, районний відділ земельних ресурсів наклав за це штраф у 130 гривень. «Кому і за що я повинен платити?» — досі не розуміє Микола Арапин. А от звідки ноги ростуть (тобто хто кинув оком на його ділянку), розуміє прекрасно.

150 забутих членів

      Глобальний земельний конфлікт розпочався у Дем'янцях іще вісім років тому — 1996 року. Тоді, як розказала «УМ» голова сільської ради Валентина Губар, в Дем'янцях Переяслав-Хмельницького району, чималенькому селі, розпочалося паювання земель, що належали КСП «Альта». Право на пай мали більше 800 чоловік — працівники, пенсіонери колишнього колгоспу. «Альта», яку очолював Василь Григоренко, мала у своєму розпорядженні 2 852,9 гектара землі. Тобто, поділивши землі на всіх, кожному із законних пайовиків мало належати приблизно по три з половиною гектари. Проте, стверджує Валентина Вікторівна, під час складання списків понад 150 осіб з невідомих причин чомусь були забуті. Відповідно, частка кожного в загальному поділі була збільшена. А 150 «знедолених» залишились не при справах. Чим керувався голова «Альти» Григоренко — і досі залишається загадкою для селян. Проте вони не збирались сидіти, склавши руки, а мали наміри у будь-який спосіб повернути собі законну землю. Спочатку обурення дем'янівців несправедливим поділом виявлялось лише на рівні вуличних та сусідських балачок, а після виходу указу Президента 1999 року селяни стали сміливішими і один за одним почали звертатись спочатку до комісії з розпаювання КСП та до райдержадміністрації, а згодом і до суду. Оскільки в кожному господарстві, окрім земель, що підлягають паюванню, маються ще землі запасу та резерву, в Дем'янівцях вирішили скористатись саме ними. Так, у 2000 році рішенням сесії сільської ради агрофірмі «Альта» було передано 434,9 гектара земель резервного фонду. (Згідно з указом Президента «Про забезпечення економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села...» (12.04.2002), землі резервного фонду мають бути розпайовані між працівниками соціальної сфери: вчителями, лікарями, поштарями тощо). Цим підприємливий голова агрофірми і вирішив задовольнити потреби «пропущених» селян. Таким чином, землі резерву були розпайовані на 102 особи. Але ж пропущених у списках було значно більше! Колишні члени КСП методично звертались до районного суду, суд задовольняв їхні позови, тим часом землі резерву, які теоретично, за законом, не можна паювати, танули на очах. Станом на сьогоднішній день, за словами Валентини Губар, земель запасу залишилось усього 18,6 гектара. Щоправда, є ще шість гектарів земель резерву — старий занедбаний сад, який потрібно викорчовувати, — чого ж, і його можна віддати комусь на пай.

      Єдина версія селян, чому Василь Григоренко пропустив деяких у списках пайовиків, — особисті рахунки. Як би там не було, але зараз помилка багаторічної давнини, як кажуть, вилізла йому боком. Зараз, за словами пані Губар, невдоволених лишилось близько 50 осіб, а земель запасу — трохи більше 18 гектарів. На всіх не вистачить. Єдиний вихід — зменшити пай кожного селянина, який отримав його раніше, на 10 соток на користь односельців. Поки селяни не отримали державні акти на право володіння землею, а мають на руках лише сертифікати, це зробити легше, переробивши документацію. Але хто ж погодиться віддати майже свою землю?! Тим більше що мало хто із дем'янівців працює одноосібно, майже всі здають свої паї в оренду тій же агрофірмі «Альта». А пай — це, насамперед, орендна плата, і, звичайно, ніхто не погодиться її зменшити (хай навіть це будуть копійки) на чиюсь користь.

Відбирай і володарюй!

      Почувши такі настрої селян, голова агрофірми таки знайшов вихід: аби і вовки були ситі (усі пропущені пайовики отримали своє), і вівці цілі (селяни залишились зі своїма 3,6 — 3,7 гектара), треба просто забрати землі у когось іншого. «Іншими», крайніми, виявились фермери. «Людям сподобалась ця ідея», — стверджує сільський голова Валентина Губар. Окрім Миколи Арапина, в Дем'янівцях орендують землі ще десять його колег. Таким чином тихою сапою голова «Альти» Василь Григоренко, свідчать самі фермери, потихеньку розпочав розпалювати вогнище ворожнечі між селянами та фермерами, обзиваючи останніх куркулями. Прості сільські мешканці навряд чи обізнані із Земельним кодексом та іншими законами, що регламентують земельні відносини, проте на своїй власності розуміються краще за будь-якого законотворця. Отже, якщо голова агрофірми, який, між іншим, спочатку очолював колгосп, потім КПС, а згодом і агрофірму, який дає роботу селянам, орендує 676 паїв із 814 наявних і від якого залежить добробут багатьох родин, каже, що фермер — куркуль, так тому й бути — розкуркулювати! Звідти і виникла у Дем'янівцях міжкласова ворожнеча, майже як за часів Жовтневої революції. А Василь Григоренко, відповідно, став для селян своєрідним Володимиром Леніним, готовим повести за собою маси за «правоє дєло». Проте у благочинності мети керманича можна засумніватись.

      Звичайно, знайшовся у «Великій Дем'янецькій революції» і свій «меншовик» — сільський голова Валентина Губар. Пані Валентина вирішила «повстати» і роз'яснити селянам їхні права щодо землевласництва. А цього не міг допустити зухвалий «начальник». У «класовій боротьбі», як розказує Губар, мали місце всі існуючі «брудні технології» — залякування, звинувачення в корупції, насилання перевірок від правоохоронних органів.

      Тим часом гордіїв вузол затягується чимдалі сильніше. Так, півроку тому Переяслав-Хмельницький районний суд задовольнив позов 14 мешканців Дем'янців на отримання земельного паю, скасував попереднє розпаювання, зобов'язав сільську раду уточнити список пайовиків, внести до нього позивачів та перерахувати земельні паї з урахуванням позивачів. Перераховувати гектари у бік зменшення ніхто, слід гадати, не збирається. А фермери теж не хочуть поступатись своєю землею і мають наміри звертатись до суду. Проте у будь-якому разі конфлікт не вирішиться без збитків: або селяни «відріжуть» від свого паю кожен по десять соток і все життя тихо ненавидітимуть фермерів, або ж фермерам доведеться залишити землю в Дем'янцях. На прохання «УМ» прокоментувати ситуацію в селі голова агрофірми «Альта» Василь Григоренко зазначив: «Я працюю за законом», — але докладніше пояснити відмовився. А «Велика революція» в Дем'янцях триває.

КОМЕНТАР

Олександр Матяш, помічник-консультант комітету ВР з питань аграрної політики та земельних відносин

      Суть конфлікту, який зараз має місце в селі Дем'янці, полягає в тому, що при проведенні реформування КСП керівництво, мабуть, зі злим умислом, не зарахувало майже 150 чоловік, які мали право на земельну частку (пай). На мою думку, це могло бути зроблено для того, щоб збільшити земельну частку на того, хто залишиться. Тобто щоб тим перепало більше землі. І коли селяни, які мали право на пай, почали звертатись до суду було зобов'язано виділити пропущеним земельну частку (пай). Землі резерву на території біля села Дем'янці складали більше 400 гектарів, але справа в тому, що паюють тільки землі колишнього КСП, тобто в межах виданого державного акта на ці землі. Тому коли минулого року відбувся суд, було прийнято рішення повністю переробити, тобто по-новому провести реформування згідно із чинним законодавством, оскільки члени КСП повинні були насправді отримати менше землі. А податки вiд орендованих земель резерву i запасу повиннi йти в державний та мiсцевий бюджети, а не у виглядi оплати пайовикам.

      У цій ситуації Григоренко виступає перед селянами як герой, який дав більше землі, а насправді він зробив злочин. По-перше, понад 150 чоловік ходили, мучились зі скаргами. По-друге, сільська рада, яка мала отримувати мізерні податки для підтримки комунального господарства, дитячого садка, школи, залишилась без земель і тих податків не бачить, відповідно, може розраховувати лише на благодійництво. Сьогодні соціальними питаннями на селі займаються переважно фермери, їх 11 чоловік. Вони допомагають і обробити урожай,  і провести оранку, і виділяють якісь гроші дитячому садочку, школі, практично вся соціальна сфера на них. Розмовляючи з людьми, я почув, що Григоренко від цих питань відмовляється і тільки за гроші надає послуги.

      На зборах, які відбулись минулого тижня, Василь Григоренко пропонував відібрати землю у фермерів і віддати її пайовикам, що повністю суперечить Земельному кодексу. Тут був присутній заступник голови райдержадміністрації Микола Ігнатенко. Він узагалі запропонував фермерам включити до списку членів фермерського господарства оцих самих пайовиків, фактично сторонніх людей, аби зам'яти конфлікт. Коли ж на зборах селяни-пайовики порушили питання, чому пан Григоренко продав їхнє пайове майно — велику рогату худобу, свиней, техніку і, найголовніше, де поділись гроші, голова агрофірми терміново збори закрив.

      Між селянами і фермерами навмисне кидається кістка. Селянам втлумачують, що якщо у фермера 50 гектарів, то це його власність. На зборах навіть лунали вигуки: «Розкуркулити!». Насправді «революцiонери» не розуміють, що це не їх власність, що власність їх така сама, як у кожного селянина-пайовика, а все інше перебуває в оренді, і за цю оренду фермер платить державі, а держава, в свою чергу, з цих податків забезпечує соціальну сферу села, і наповнюється місцевий бюджет.

      Землями запасу визнаються всі землі, не переведені у власність або не надані у постійне користування. До них належать також землі, право власності або користування якими припинено відповідно до статей: Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надано у власність або користування громадянам чи юридичним особам, можуть перебувати у запасі (ст. 19 Земельного кодексу). Землі запасу перебувають у державній власності і в установленому законодавством порядку надаються у власність та користування селянським (фермерським) господарствам, іншим юридичним та фізичним особам, які виявили бажання займатись сільськогосподарським виробництвом, у т. ч. з числа тих, які не мають права на отримання земель при їх паюванні.

* * *

      Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їхні батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об'єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою).

(Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», ст. 2, п.2) 

      Земельні ділянки громадян, які ведуть селянське (фермерське) господарство, поділу не підлягають.

(Закон України «Про селянське (фермерське) господарство», ст.6)

* * *

      Кожен працівник сільськогосподарського підприємства, установи та організації, а також пенсіонери з їх числа мають гарантоване право одержати свою земельну частку (пай), виділену в натурі (на місцевості).

      При обчисленні розміру земельної частки (паю) враховуються сільськогосподарські угіддя, які перебували у постійному користуванні державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, за винятком земель, що залишаються у державній та комунальній власності. Загальний розмір обчисленої для приватизації площі сільськогосподарських угідь поділяється на кількість працівників цих підприємств та пенсіонерів з їх числа.

      Вартість і розміри в умовних кадастрових гектарах земельних часток (паїв) працівників відповідних підприємств, установ і організацій та пенсіонерів з їх числа є рівними.

(Земельний кодекс України, ст. 24, п. 5—7)