А на хаті — серп і молот, а у хаті — смерть та голод

Мовознавець та краєзнавець Григорій Жук є на Тернопільщині досить відомою людиною. Чверть століття він викладав рідну мову на кафедрі українознавства місцевого економічного університету. Не так давно вийшов на пенсію, відтак серйозно зайнявся історичними дослідженнями — наразі, приміром, годинами просиджує в архівах, готуючи матеріали для майбутньої книги про рідне село Гаї Розтоцькі. Не одну газетну публікацію та радіопередачу підготував і про історію тернопільських храмів. А ще Григорій Жук збирає український фольклор на незвичайну тематику — про Голодомор.

Майже десять років тому, коли Україна готувалася відзначати 70–ту річницю цієї трагедії, Григорію Жуку потрапила на очі сатирична частівка–«коломийка» на «голодну» тему. «Вона дуже схвилювала, — розповідає він, — адже сучасникам важко повірити, що у народу була сила і сміливість гірко сміятися навіть за таких жахливих обставин. Це був сміх крізь криваві сльози, як захист для душі і як моральна зброя проти ненависного ворога. А ще — надійний спосіб зберегти у пам’яті і передати якнайбільшій кількості людей те, що тоді неможливо було надрукувати. До речі, короткі і влучні народні співомовки були ефективнішими і дієвішими за будь–які агітаційно–пропагандистські гасла лицемірної радянської влади, часто висміюючи їх».

За словами Григорія Жука, всю народну творчість, присвячену одній із найтрагічніших історій українського народу, можна умовно поділити на три періоди: розкуркулення, праця в перших колгоспах–«тсозах» (товариствах спільного обробітку землі, або, як їх називали зручніше для вимови, «созах») і власне Голодомор. Фольклор відобразив навіть жахливі факти канібалізму, коли збожеволілі від голоду люди їли своїх дітей і померлих родичів...

Григорій Михайлович збирав взірці народної творчості на тему Голодомору в Україні 1932—1933 років з усіх можливих джерел. А сьогодні пропонує вибране для читачів «України молодої» — найулюбленішої, за його словами, газети, яку передплачує вже понад десять років.

Колосочки я зібрала

На колгоспнім полі,

І за це мені дали

Десять літ неволі!

Україно моя

Хліборобна,

Москві хліб віддала,

А сама голодна!

* * *

Ой Постишев, вражий сину,

Всохли б тобі руки,

Як віддав ти Україну

На голодні муки.

Встав би батько наш Махно —

Не дав комуністам

Хліб мужицький відбирати

І в комуні їсти.

* * *

Сидить Сталін на престолі

Та на скрипці грає.

На Вкраїну хлібородну

Скоса поглядає.

Ой грав Сталін,

Ой грав Сталін,

Став перебирати:

Так обдерли Україну,

Що аж ребра знати.

* * *

Ленін Сталіну сказав:

— По мені наказуй:

Хліба людям не давай,

М’яса не показуй.

Ні корови, ні свині,

Тільки Ленін на стіні,

Ще й показує рукою,

Куди йти за кропивою.

* * *

Не шукайте домовину —

Батько з’їв свою дитину.

З бичем ходить бригадир —

Заганяє на Сибір.

* * *

Батько в созі, мати в созі,

Діти ходять по дорозі.

З черепочка воду п’ють,

Молоточком воші б’ють.

* * *

Ой яблучко наливається,

А комунська власть наживається.

Ой яблучко українськеє,

А з’їсть тебе рило свинськеє.

* * *

Нема хліба, нема моні,

А ми плескаєм в долоні.

Устань, Ленін, подивися,

Як колгоспи розжилися:

Гарба раком, трактор боком,

І кобила з одним оком.

* * *

Мати в созі, батько в созі,

Діти плачуть по дорозі,

Нема хліба, нема сала,

Тільки кіно та вистава,

А на хаті один куль, 

Та й то кажуть, що куркуль.

* * *

Хотіли стать хазяями

При совітській владі,

Як залишимось живими,

То будемо раді.