Віктора Шишкіна журналісти давно охрестили своєрідним «опозиціонером» у Конституційному Суді — він мав «окрему думку» у справах і щодо політреформи, і щодо «тушок» у парламентській більшості. Критикував Шишкін своїх колег по КС і за нещодавнє рішення про застосування мов нацменшин у судах. При цьому, щоправда, Віктор Іванович зараз не коментує тих тем, на які років шість тому міг говорити годинами. Шишкін відомий своєю участю у справі Гонгадзе (саме він привіз в Україну скандальні «плівки» від майора Мельниченка), захистом у суді унсовців, ув’язнених за акцію «Україна без Кучми». Будучи народним депутатом, Віктор Шишкін вдавався до різкої критики влади. Тепер же суддя Конституційного Суду політичних тем не торкається і відмовляється говорити про нинішню ситуацію в судовій системі України —мантія зобов’язує.
У нинішньому робочому кабінеті одного з творців української Конституції та першого Генпрокурора незалежної України немає портрета Президента — лише державний прапор. Натомість на «особистій території», у кімнаті відпочинку судді, є портрети Василя Стуса, Василя Симоненка та Олени Теліги — «совісті нації», та власне фото з акції пам’яті Гії Гонгадзе. Про все політичне й особисте Віктор Шишкін пообіцяв поговорити з «УМ» — через три з половиною роки, коли закінчиться каденція у КС. А наразі відповів лише на питання, пов’язані з конституційною юриспруденцією.
— Пане Вікторе, минулого року Конституційний Суд одним своїм рішенням кардинально змінив політичний устрій у державі й скасував політреформу, як того хотів Президент Янукович. Ви були одним із двох суддів КС, які заявили про «особливу думку» щодо «воскресіння» кучмівської Конституції. Якою тоді була ваша мотивація?
— Треба зауважити, що прийняття Закону №2222 я критикував ще у період 2004 року. Одначе не був проти змісту таких змін. Вони носили прогресивний характер, адже виводили нашу державу на стандарти Західної Європи — із точки зору виборчої, конституційної системи, системи поділу влади, переходу від авторитаризму до парламентської республіки. Однак я тоді категорично був проти способу, у який це було зроблено. Оця наша феодальна азіатчина, коли у темряві під ковдрою щось зроблять, а потім видають це за благо... Закон №2222 фактично так був і прийнятий. Таке реформування не можна назвати демократичним чи цивілізованим. Конституція передбачає різні способи прийняття різних законів, а «вінегретити» усе одним законом — недопустимо. Тоді одним законом були внесені зміни до Конституції, ухвалені закони про виборчу систему тощо. З юридично–формальної точки зору, це було порушенням Конституції. І, до речі, КС у своєму рішенні на цьому наголошував.
І моя «окрема думка» стосувалася того, що КС далі припустився помилки — він реанімує старі норми Конституції. Закон мав би бути визнаний неконституційним, і нехай би парламент ці прогалини заповнював. Будь–яка гра має відбуватися за визначеними заздалегідь правилами. Не можемо ми грати у футбол за правилами гандболу. І коли судовий орган — Конституційний Суд — намагається відійти від правил, це у мене викликає спротив.
— Одне з останніх резонансних рішень КС — це дозвіл на використання регіональних мов у судах. Ви висловили свою «окрему думку» з цього приводу...
— Конституція — це не рядовий закон, а державоутворюючий акт, у якому закладено підвалини нашого суспільства. І положення про мову розташоване не де–небудь, а в першому розділі Конституції, де містяться загальні, доктринальні положення, які визначають стратегію держави. Українська мова — державна мова титульної нації, і для неї заздалегідь мають бути створені преференції.
Ще в 1999 році КС казав про доктринальну роль української мови. Нещодавнє рішення КС — це зменшення ролі української мови, замах на мову титульної нації і державний устрій, конституційний лад, якщо хочете.
У рішенні є ще одна помилка. Як на мене, під час розгляду питання не було надано належного аналізу Закону «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або меншин». Україна ратифікувала Хартію із застереженнями, і вони виключають згадку про термін «регіональної мови». У статті 2 чітко йдеться про мови конкретних національних меншин, а не «територіальні» мови. (До речі, у тому переліку я, наприклад, не бачу караїмської мови). З точки зору юридичної формальності, вийти за цей перелік неможливо.
І найголовніше: Україна не брала на себе зобов’язання з поширення мов нацменшин у судовій владі — треба читати статтю 3 цього закону. За нашим законом, людина, яка не володіла мовою судочинства, могла виступати в суді рідною мовою за допомогою перекладача, подавати документи оригінальною мовою. Одначе у зобов’язаннях не передбачено, що судочинство має вестися іншою мовою! Тепер, виходить, має.
— Це в нас судді тепер мають бути поліглотами? А позивачі зможуть подавати заяви, скажімо, кримськотатарською мовою?
— Виходить, що так. Як тепер суди будуть на практиці з цим стикатися — питання до політиків.
— А чи багато ви таких хиб у діях КС фіксуєте загалом? І чи часто доводиться висловлювати «окрему думку»?
— На превеликий жаль, в останні роки дуже часто. Принципове питання для мене — це дотримання статті 22 Конституції — щодо прав і свобод громадянина, які гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав та свобод. Якщо вам у 2000 році проголосили якісь права та свободи, а в 2011–му половину забрали, то це, як на мене, є порушенням конституційних прав. Це стосується і судочинства, і соціальних гарантій, і доступу до суду. До таких випадків у мене найбільше зауважень.
— І як працюється у КС із вашими «особливими думками»?
— Та нормально (посміхається). «Окрема думка», між іншим, дозволена законом. Вони всі вивішуються на нашому сайті, друкуються в офіційні пресі. Інше питання, що хтось може бути не задоволений моєю позицією.
— Чи відчуваєте ви тиск на себе?
— Тут скажу відверто: у душі я інколи очікував і побоювався такого тиску. Проте його немає. Якщо там хтось щось думає проти мене у коридорах — це їхні проблеми, а ось організаційного, навіть емоційного тиску — немає жодного.
— Пане Вікторе, ось ви, до прикладу, із більшістю рішень КС не погоджуєтеся, а для багатьох українців політична й фінансова залежність судів — очевидний факт. У судах людям важко доводити свої законні права. І маємо досить дивну картину: з одного боку, наша Конституція — нібито одна з найкращих у Європі, але чи не перетворюється вона зараз, перефразовуючи колись сказану вами фразу, на інструкцію до холодильника?
— Є певні спроби її такою зробити... Дійсно, з точки зору тексту, наша Конституція — одна з кращих у Європі. Бо вона писалася з огляду на складний історичний досвід — це була реакція на авторитарний радянський режим. І такою є світова практика — так було в Іспанії, Німеччині. Однак чи готові ми, українці, цінності, які закладені конституціоналістами–мрійниками, реалізовувати сьогодні?
Сталінська Конституція за своїм текстом у міжвоєнний період теж була найбільш демократичною у Європі. А що відбувалося на практиці? ГулаГи, розстріли, голодомори...
На жаль, існує розбіжність між мріями творців конституцій і готовністю суспільства реалізовувати написане. У нас не намагаються ментально опанувати цінності, закладені в Основному законі держави.
— Ну і який ви бачите вихід? Як захисти суди від політики?
— Важко сказати. Потрібно формувати громадянське суспільство. Самоорганізація може бути різною: за професійними чи політичними інтересами, культурологічними, екологічними — будь–якими. Для кожного є відповіді в Конституції. Можна «критикнути» і нашу державу у тому, що в нас немає системи ознайомлення громадян із духом Конституції. У школі вчителі викладають її суто формально, а мали б дивитися на неї як на біблію державного творення.
— Давайте перейдемо від духовного до матеріального. Не секрет, що судді КС мають гарне утримання (щомісячна зарплата судді КС — близько 30 тис. грн.). Плюс величезна підтримка після виходу у відставку. Чи доречно й етично, на вашу думку, в такій бідній і корумпованій державі, як Україна, оплачувати суддям такі преференції?
— Знаєте, я не є святенником і вважаю, що судді — особливо вищих інстанцій — повинні мати належне матеріальне утримання. Бо це гарантія незалежності судової влади. Американці взагалі вважають, що запорукою незалежності судів слугують лише дві речі — високі зарплати й довічне обрання на посаду судді (у нас цього немає, до речі).
Проте тут є ще й певні обов’язки: той, хто посів цю посаду, має бути дійсно достойним.
— Днями КС визначив, що Кабмін має право встановлювати розмір соціальних виплат у відповідності до поточних можливостей держбюджету, а не до існуючих законів, встановлених Верховною Радою. Виходить, зменшувати виплати «чорнобильцям», військовим рішенням уряду — тепер конституційно. Ми ж знаємо кілька випадків, коли КС за зверненнями нардепів визнавав обмеження пенсій чиновникам неконституційною нормою. Тобто, виходить, погіршення життя звичайного українця — конституційне, а чиновника — аж ніяк?
— У цьому питання приховане перекручення. Якраз за зверненнями народних депутатів КС визнав неконституційними положення Закону про Державний бюджет, у якому прикінцевими положеннями зупинялися дії або вносилися корекції в інші закони, пов’язані з пенсіями, соціальними гарантіями різних прошарків населення України. Ми не аналізували фінансову чи економічну складову, а лише правову: відповідно до нашої Конституції та Бюджетного кодексу України, Закон про Держбюджет повинен стосуватися лише бюджету. І ним за ніякі «коврижки» не можна вносити зміни в інші закони. Ось на цій підставі ми такі положення визнали неконституційними.
Об’єктивно виходить, ми захистили чиїсь права, зауваживши, що цього не можна робити Законом про Держбюджет.
До речі, у нас і зараз у провадженні є кілька справ за зверненням депутатів, які стосуються зменшення розміру пенсій різних категорій громадян.
— Цікаво буде поглянути, яким рішення КС буде цього разу.
— Питання може бути поставлене щодо конституційності через призму інакших норм. Тут дійсно може йтися про соціальні гарантії і права. У кожному подібному зверненні може бути викладена різна мотивація.
— Звісно, ми спілкуємося на професійні теми. І найбільше — щодо захисту прав людини. Моя дочка — кандидат юридичних наук, захищалася саме в цій темі, стажувалася у Страсбурзькому суді. Зрозуміло, що ми розмовляємо в родинному колі й на звичайні побутові теми, і на політичні. Можу висловити свою думку і щодо законотворчості. Скажімо, якщо у Верховній Раді неправильно ухвалили закон або припустилися якихось «дірок» (і вина є, у тому числі, й у фракції моєї доньки), то я можу вказати їй на ці вади. Однак це ж непублічна позиція й критика.
Народився 14 березня 1952 р. в Тирасполі (Молдавська РСР).
Закінчив юридичний факультет Одеського держуніверситету ім. І. Мечникова.
Професійний шлях почав із посади народного судді Олександрівського районного суду Кіровоградської області. В останні роки Союзу — заст. голови Кіровоградського облсуду. Був народним депутатом України І–ІІІ скликань (фракцiї «Народна рада», «Громада», позафракцiйний).
У 1991—1993 рр. — Генеральний прокурор України.
У листопаді 2005 р. призначений суддею Конституційного Суду (за квотою Президента України Віктора Ющенка). Присягу склав 4 серпня 2006 р.
Кандидат юридичних наук, доцент. За розробку Конституції України отримав звання заслуженого юриста.
Одружений, має дочку.
Навіть зважаючи на демографічну катастрофу, виїзд мільйонів українців за кордон і потребу інтеграції нашої діаспори, прийняти легалізацію множинного громадянства, не можна було підтримувати цей законопроєкт у такому вигляді. >>
Унаслідок вибуху в ранці 17 грудня в Москві загинули генерал-лейтенант Ігор Кіріллов та його помічник. Напередодні СБУ заочно повідомила генералу про підозру. >>
Голова Служби безпеки України генерал-лейтенант Василь Малюк запевнив, що СБУ рішуче розбереться з діяльністю політиків-колаборантів. >>
Рада Європейського Союзу в понеділок, 16 грудня, ухвалила 15-й пакет економічних та індивідуальних обмежувальних заходів проти Росії, у який увійшли 54 людини та 30 організацій. >>
У Сирії після падіння режиму експрезидента Башара Асада почалося «полювання» за статками його родини, які та накопичувала десятиліттями. >>
До 15 років увʼязнення в Україні заочно засудили голову Держдуми рф Вʼячеслава Володіна. Його визнали винним у посяганні на територіальну цілісність і недоторканність України. >>
